Объяснение:Главным эпизодом повести я считаю убийство Тарасом Бульбой своего сына Андрия за предательство. Этот эпизод наполнен драматизмом: отец убивает своего сына, хотя ещё недавно любил его и связывал с ним свои надежды. В этом эпизоде поднимаются многие темы: любовь, верность, предательство, наказание, отцы и дети, жизнь и смерть. Тарас не колеблется ни минуты, для него честь и верность дороже жизни, и сын, совершивший предательство, становится врагом, которого старый казак убивает без долгих рассуждений. Не так однозначен этот эпизод в глазах самого автора: он презирает Андрия, но одновременно и сочувствует ему, ведь любовь к женщине — это прекрасное и естественное чувство для молодого мужчины, который умирает в расцвете лет.
І́гор Миро́нович Калине́ць (нар. 9 липня 1939, Ходорів) — поет і прозаїк, один із чільних представників так званої «пізньошістдесятницької» генерації і дисидентсько-самвидавного руху в Україні, політв'язень. Живе і працює у Львові. Почесний доктор Львівського національного університету імені Івана Франка.
Ігор Калинець народився 9 липня 1939 у місті Ходорів (Бібрський повіт, за польським адмінподілом — Жидачівський повіт, Станіславське воєводство, Польська Республіка), нині Львівської області, Україна. У 1956–1961 роках навчався у Львівському університеті, на філологічному факультеті. Після закінчення університету працював у Львівському обласному державному архіві (1961—1972).
Чоловік Ірини Стасів-Калинець.
За участь у дисидентському русі у 1972 році Ігоря Калинця було засуджено на 6 років ув'язнення суворого режиму й 3 роки заслання. Покарання відбував у Пермських концтаборах разом із Іваном Світличним, Василем Стусом, Миколою Горбалем, Степаном Сапеляком та іншими.
Заслання відбував разом із дружиною Іриною Стасів-Калинець на Забайкаллі, у с. Ундино-Посєльє, Балейського району в Читинській області.
Після повернення до Львова у 1981 році працював у Львівській науковій бібліотеці ім. В.Стефаника. З 1987 брав участь у виданні самвидавного журналу «Євшан-зілля», згодом став його редактором.
Окрім «дорослих» пише також вірші для дітей. Було видано кілька книг, які розійшлися не тільки в Україні, але також і в країнах з великою українською діаспорою (Казахстан, Канада, США, Аргентина). Його книгу «Небилиці про котика і кицю» ілюструвала українська художниця Вікторія Ковальчук у 2005 році.
Объяснение:Главным эпизодом повести я считаю убийство Тарасом Бульбой своего сына Андрия за предательство. Этот эпизод наполнен драматизмом: отец убивает своего сына, хотя ещё недавно любил его и связывал с ним свои надежды. В этом эпизоде поднимаются многие темы: любовь, верность, предательство, наказание, отцы и дети, жизнь и смерть. Тарас не колеблется ни минуты, для него честь и верность дороже жизни, и сын, совершивший предательство, становится врагом, которого старый казак убивает без долгих рассуждений. Не так однозначен этот эпизод в глазах самого автора: он презирает Андрия, но одновременно и сочувствует ему, ведь любовь к женщине — это прекрасное и естественное чувство для молодого мужчины, который умирает в расцвете лет.
І́гор Миро́нович Калине́ць (нар. 9 липня 1939, Ходорів) — поет і прозаїк, один із чільних представників так званої «пізньошістдесятницької» генерації і дисидентсько-самвидавного руху в Україні, політв'язень. Живе і працює у Львові. Почесний доктор Львівського національного університету імені Івана Франка.
Ігор Калинець народився 9 липня 1939 у місті Ходорів (Бібрський повіт, за польським адмінподілом — Жидачівський повіт, Станіславське воєводство, Польська Республіка), нині Львівської області, Україна. У 1956–1961 роках навчався у Львівському університеті, на філологічному факультеті. Після закінчення університету працював у Львівському обласному державному архіві (1961—1972).
Чоловік Ірини Стасів-Калинець.
За участь у дисидентському русі у 1972 році Ігоря Калинця було засуджено на 6 років ув'язнення суворого режиму й 3 роки заслання. Покарання відбував у Пермських концтаборах разом із Іваном Світличним, Василем Стусом, Миколою Горбалем, Степаном Сапеляком та іншими.
Заслання відбував разом із дружиною Іриною Стасів-Калинець на Забайкаллі, у с. Ундино-Посєльє, Балейського району в Читинській області.
Після повернення до Львова у 1981 році працював у Львівській науковій бібліотеці ім. В.Стефаника. З 1987 брав участь у виданні самвидавного журналу «Євшан-зілля», згодом став його редактором.
Окрім «дорослих» пише також вірші для дітей. Було видано кілька книг, які розійшлися не тільки в Україні, але також і в країнах з великою українською діаспорою (Казахстан, Канада, США, Аргентина). Його книгу «Небилиці про котика і кицю» ілюструвала українська художниця Вікторія Ковальчук у 2005 році.
Объяснение:
если не сложно, дай лучший ответ