Проанализируйте отрывок из произведения. В.Тендрякова «Хлеб для собаки». Определите, какую роль в раскрытии идейного содержания рассказа играет этот эпизод. Используйте цитаты из произведения для подтверждения своих аргументов. Как изображен в рассказе представитель власти - Первый секретарь райкома партии Дыбаков. Отметьте детали, подчеркивающие его характер.

Дыбаков - первый секретарь партии в нашем районе, высокий, в полувоенном кителе с рублено прямыми плечами, в пенсне на тонком горбатом носу. Ходил он, заложив руки за спину, выгнувшись, выставив грудь, украшенную накладными карманами.
В клубе железнодорожников проходила какая-то районная конференция. Все руководство района во главе с Дыбаковым направлялось в клуб по усыпанной толченым кирпичом дорожке. Мы, ребятишки, за неимением других зрелищ тоже сопровождали Дыбакова.
Неожиданно он остановился. Поперек дорожки, под его хромовыми сапогами, лежал оборванец - костяк в изношенной, слишком коже. Он лежал на толченом кирпиче, положив коричневый череп па грязные костяшки рук, глядел снизу вверх, как глядят все умирающие с голоду - с кроткой скорбью в неестественно громадных глазах.
Дыбаков переступил с каблука на каблук, хрустнул насыпной дорожкой, хотел было уже обогнуть случайные мощи, как вдруг эти мощи разжали кожистые губы, сверкнули крупными зубами, сипяще и внятно произнесли:
- Поговорим, начальник.
Обвалилась тишина, стало слышно, как далеко за пустырем возле бараков кто-то от безделья тенорит под балалайку:

Хорошо тому живется,
У кого одна нога,
Сапогов не много надо
И портошина одна.

- Аль боишься меня, начальник?
Из-за спины Дыбакова вынырнул, райкомовский работник товарищ Губанов, как всегда с незастегивающимся портфелем под мышкой:
- Мал-чать! Мал-чать!..
Лежащий кротко глядел на него снизу вверх и жутко скалил зубы. Дыбаков движением руки отмахнул в сторону товарища Губанова.
- Поговорим. Спрашивай - отвечу.
- Перед смертью скажи... за что... за что меня?.. Неужель всерьез за то, что две лошади имел? - шелестящий голос.
- За это, - спокойно и холодно ответил Дыбаков.
- И признаешься! Ну-у, заверюга...
- Мал-чать! - подскочил опять товарищ Губанов.
И снова Дыбаков небрежно отмахнул его в сторону.
- Дал бы ты рабочему хлеб за чугун?
- Что мне ваш чугун, с кашей есть?
- То-то и оно, а вот колхозу он нужен, колхоз готов за чугун рабочих кормить. Хотел ты идти в колхоз? Только честно!
- Не хотел.
- Почему?
- Всяк за свою свободушку стоит.
- Да не свободушка причина, а лошади. Лошадей тебе своих жаль. Кормил, холил - и вдруг отдай. Собственности своей жаль! Разве не так?
Доходяга помигал скорбно и, казалось, даже готов был согласиться.
- Отыми лошадей, начальник, и остановись. Зачем же еще и живота лишать? - сказал он.
- А ты нам, если мы отымем? Ты за спиной нож на нас точить не станешь? Честно!
- Кто знает.
- Вот и мы не знаем. Как бы ты с нами поступил, если б чувствовал - мы на тебя нож острый готовим?.. Молчишь?.. Сказать нечего?.. Тогда до свидания.
Дыбаков перешагнул через тощие, как палки, ноги собеседника, двинулся дальше, заложив руки за спину, выставив грудь с накладными карманами. За ним, брезгливо обогнув доходягу, двинулись и остальные.
100 б дам

Ярема – типовий представник повсталого народу (за поемою тараса шевченко “”)  ярема – узагальнений художній образ повстанця-. у передмові до поеми т. шевченко зазначив, що «галайда вполовину видуманий» , а в примітці додав: «… між звенигородкою і вільшаною по старому шляху боровиків хутір і корчма, де б то ярема байстрюк, а потім галайда був … наймитом» . це вказує на те, що образ яреми-наймита, а згодом повстанця- має реальну основу, хоч у його створенні велика роль належить творчій уяві, бажанню автора показати позитив характеру героя. ярема постає як типовий образ повстанця-, учасника всенародної війни проти польсько-шляхетського панування, у ньому втілені кращі риси народного характеру. він сповнений ненависті, лютого гніву до ворогів і прагне помститися їм за всі кривди. це почуття приводить ярему в загін максима залізняка, де він своєю мужньою безкомпромісною поведінкою здобуває загальну шану. із наймита, над яким знущається хазяїн-корчмар, ярема перетворюється на грізного месника, стає незламним борцем за народну волю й права. він буває страшний у своєму праведному гніві: «а ярема – страшно глянуть – по три, по чотири так і кладе» .  образи залізняка i гонти надихали шевченка змалку, з тих часів, коли він слухав пiснi кобзарів, у тому числі присвячені колiївщинi. зрозуміло, чому вони постають у поемі зромантизованими та у дечому зiдеалiзованими. «лiта орел, лiта сизий попiд небесами, гуля максим, гуля батько степами, лісами» . i образ, i стиль зображення шевченко запозичує у народної пiснi, підкреслюючи народність залізняка, який: i воює, i гарцює з усієї сили. залізняк замальовується як цiлiсна особистість, що живе лише однією метою, проте це не заважає йому співчувати простим людям (наприклад яремі) i взагалі бути близьким до них, за що називають його «батьком» . він вміє не лише битися, а й вчасно підбадьорити ів, підтримати їхній бойовий дух. його образ – образ улюбленця народу, «громади в сіряках» . ярема, виведений в поемі саме як представник цього народу, символічно стає залiзняковi за сина: придбав максим собi сина на всю україну. хоч нерiдний син ярема, а щира дитина. залізняк – ватажок повстання, патріот, улюбленець народних мас. навіть запорожці, що не дуже довірливо ставляться до старшини, яка взяла участь у повстанні, шанують і уславлюють його: «у нас один старшина – батько максим» . таким батьком виступає залізняк протягом усього повстання. він виявляє високу мужність у бою, особистим прикладом запалює в душах повстанців іскру святого вогню, піднімає їх на боротьбу. це щира душа, яка живе інтересами мас і кровно з ними зв’язана. кобзар волох співає про нього: …наш отаман, орел сизокрилий! нема в його ні оселі, ні саду, ні ставу. родиною йому були , найбільшим багатством – любов і повага товаришів: залізняк – це втілення народного гніву проти панів, непримиренності, нещадності до ворогів.  суворими барвами змальовано івана гонту. головна його риса – почуття обов'язку перед народом, відданість його інтересам. автор навмисне підкреслює його винятковість, навіть перебільшує риси його характеру – мужність, незалежність, силу волі. приєднавшись до повстанців, узявши в руки «свяченого ножа» , гонта ні перед чим не зупиняється. особливо яскраво це показано у глибоко трагічній сцені вбивства гонтою своїх дітей. образ гонти як людини шевченко змальовує в дусі народних традицій. своїх дітей, що стали католиками, він убиває в ім'я того, щоб не було поговору, щоб не було зради. саме цим зумовлені його слова, звернені до мертвих синів: сини мої, сини мої! на ту україну дивіться: ви за неї й я за неї гину.

Вася понял, что в жизни есть не только развлечения, но есть голод, есть нищие; Валек и Маруся нашли себе хорошего друга, они стали выходить на солнце (из подземелья) , раньше они целые дни проводили в подземелье. Даже Тыбурций Драб сказал Васе, что может это хорошо, что Вася встретился с ними (нищими) . Тыбурций тогда имел ввиду, что Вася будет знать, что важное не веселье, не развлечения. Вместе с Марусей и Валеком Вася повзрослел, стал разумней. До встречи он думал, что воровать плохо, когда он узнал, что Валек украл ту булку для своей сестренки, которая плакала от голода, он конечно не изменил своего мнения в общем, но понял. что если маленькая сестренка плачет от голода, то тогда действительно надо было украсть. Еще после этого случая Вася узнал, что воровать у отца хуже, чем воровать вообще. Дружба Васи, Валека, Маруси повлияла и на отношения Васи с отцом: после того, как Маруся умерла, Тыбурций рассказал отцу Васи, какой он (Вася) на самом деле. Что у Васи доброе сердце, как он Марусе, когда она серьезно заболела, что Вася даже попросил у своей сетры куклу, которая Марусе поправиться. Тогда отец стал по-другому смотреть на Васю