Проанализируйте предложенный эпизод. (100-150 слов)
1) Определите роль эпизода в композиции произведения.
2) Объясните его значение в раскрытии идей, проблем произведения.
3) Охарактеризуйте героев/героя эпизода, их роль в системе персонажей.
4) Определите средства и приемы создания образов.
Л.Н. Толстой. «Война и мир» …
- Я часто думаю, - продолжала Анна Павловна, - как иногда несправедливо распределяется счастие жизни. За что вам дала судьба таких двух славных детей, таких прелестных детей? А вы, право, менее всех цените их и потому их не сто́ите.
— Que voulez-vous? Lafater aurait dit que je n'ai pas la bosse de la paternité, — сказал князь. (Что делать! Лафатер сказал бы, что у меня нет шишки родительской любви).
— Перестаньте шутить. Знаете, я недовольна вашим меньшим сыном. Между нами будь сказано, о нем говорили у ее величества и жалеют вас...
Князь не отвечал, но она молча, значительно глядя на него, ждала ответа. Князь Василий .
— Что ж мне делать? — сказал он наконец. — Вы знаете, я сделал для их воспитания все, что может отец, и оба вышли des imbéciles (дурни). Ипполит, по крайней мере, покойный дурак, а Анатоль — беспокойный. Вот одно различие, — сказал он, улыбаясь более неестественно и одушевленно, чем обыкновенно, и при этом особенно резко выказывая в сложившихся около его рта морщинах что-то неожиданно-грубое и неприятное.
— И зачем родятся дети у таких людей, как вы? Ежели бы вы не были отец, я бы ни в чем не могла упрекнуть вас, — сказала Анна Павловна, задумчиво поднимая глаза.
— Je suis votre верный раб, et à vous seule je puis l'avouer. Мои дети — ce sont les entraves de mon existence. (Я вас... и вам одним могу признаться. Мои дети — обуза моего существования.) Это мой крест. Я так себе объясняю. Что делать? — Он , выражая жестом свою покорность жестокой судьбе.
Анна Павловна задумалась.
— Вы никогда не думали о том, чтобы женить вашего блудного сына Анатоля. У меня есть одна petite personne, которая очень несчастлива с отцом, une parente à nous, une princesse (девушка... наша родственница, княжна) Болконская.
— Нет, вы знаете ли, что этот Анатоль мне стоит сорок тысяч в год, — сказал он, видимо не в силах удерживать печальный ход своих мыслей. Он . — Что будет через пять лет, ежели это пойдет так? Voilà l'avantage d'être père (Вот выгода быть отцом). Она богата, ваша княжна?
— Отец очень богат и скуп. Знаете, этот известный князь Болконский, отставленный еще при покойном императоре и прозванный прусским королем.
— Ecoutez, chère Annette (Послушайте, милая Анет),— сказал князь, взяв вдруг свою собеседницу за руку и пригибая ее почему-то книзу. - Она хорошей фамилии и богата. Все, что мне нужно.
УСЛОВНОСТЬ художественная вторичная (открытая) – приём обнаружения иллюзорности художественного мира; сознательное нарушение правдоподобия с целью высветить, сделать зримым то, что по какой-то причине не может быть названо напрямую или не имеет в реальной жизни своего предметного воплощения, пересоздание встречающихся в жизни и природе форм. Образы, которые получаются в результате этих фактов, не вполне похожи на жизнь. С фактами жизни их нельзя сопоставить «прямым наложением». Тем не менее, они могут верно выражать действительность.
«Мені однаково» ідейно-художній аналіз Сумна доля чекає ліричного героя. Він скоріш за все засуджений на висилання до Сибіру. Але особисті страждання страждання не лякають його. Митцеві не страшно й бути забутим людьми. Трагічне його невільницьке і сирітське минуле привчили його до страждань і забуття. Сумна доля чекає в’язня: все, що задумав написати, згине разом із ним. Герой уважає, що зроблено дуже мало для славної України; щоб залишитися у пам’яті народній, слід зробити більше. Не будуть нащадки згадувати у молитвах, але й це не головне. А головне, що трагічна доля чекає Україну. Її грабують безжальні пани, вони душать її волю, її намагання стати щасливою. Як справжній патріот саме через це найбільш карається поет. У творі ми бачимо, як невідступно мучила Шевченка думка про загрозу відродженню України, якщо російські самодержці присплять національну свідомість українців і викоринять з їхньої свідомості бодай натяки на можливість існування самостійної української держави: Як Україну злії люди Присплять, лукаві, і в огні Її, окраденую, збудять. Ось що для Шевченка є головним, а не любов і слава серед співвітчизників! Він без болю зізнається: Чи хто згадає, чи забуде Мене в снігу на чужині — Однаковісінько мені. Але дуже важко повірити у його байдужість щодо причетності до рідної України: «Мені однаково, чи буду я жить в Україні, чи ні». Для поета рідна земля була святою, він так щиро її любив! Але його життєвий шлях несе на собі відбиток довгого перебування у кріпацькій неволі: «На нашій — не своїй землі». Та перед цими рядками є й інші: «На нашій славній Україні». З одного боку, Україна славна і наша, а з іншого — все таки, «не своя», бо невільна, сама собі не належить. Саме в цьому парадоксі й міститься геніальна тема твору: вражаюче глибоке відображення трагізму людини, яка так багато зробила для своєї Батьківщини, але наразі відчула, що через певні обставини від її праці може не залишитися й «малого сліду». Умисне лукавить поет і тоді, коли пише, що «малого сліду не полише на Україні і що його «не пом’яне батько з сином». Ці запевнення поета про власну байдужість до того, чи буде він жити в Україні, чи ні, чи згадуватимуть його на рідній землі, чи не згадуватимуть,— все це для того, щоб наголосити: Шевченкові, звісно, не однаково. Вісімнадцять рядків вірша напружено готують нас до важливості останніх п’яти рядків: Та не однаково мені, Як Україну злії люде Присплять, лукаві, і в огні Її, окраденую збудять… Ох, не однаково мені. У цих рядках Кобзар надзвичайно точно передбачив головну проблему української нації, що, мов меч, висить над нею вже кілька століть і стала чи не найзлободеннішою проблемою сьогоднішнього дня: окраденість у час її оновлення та відродження. Тому з повним правом можна вважати поезію «Мені однаково, чи буду…» зверненням-попередженням сучасному поколінню українців.
Джерело: https://dovidka.biz.ua/meni-odnakovo-chi-budu-analiz/
Объяснение: