Проблемних питання:
1.У чому, на ваш погляд, притчевість твору Р. Баха.
2. У чому полягає конфлікт головного героя з його оточенням? за твором Р.Баха "чайка Джонатан лівінгстон"​

Воснове стихотворения «школьник» лежат размышления автора о судьбе встреченного на дороге деревенского мальчугана. перед нами своеобразный внутренний монолог, в который вкраплена только одна фраза, обращенная к мальчику: «эй! садись ко мне, дружок! » некрасова никогда не покидала вера в талантливость народа. он был убежден, что необходимо просветить народ, приобщить его к знаниям, и сам немало этому содействовал. в 1861 году поэт на свои средства открыл в грешневе школу «для обучения крестьянских детей грамоте» , необходимой, по его словам, «каждому крестьянину как для обихода, так и для лучшего уразумения добрых христианских понятий и » . все расходы на содержание школы некрасов взял на себя. можно проследить, как в стихотворении авторская мысль развивается от конкретного наблюдения к широкому обобщению. сначала перед нами выступают реальные предметные детали: грустный пейзаж («, ельник и песок — / невеселая ») , на ней одиноко бредущий мальчик с котомкой за плечами. вид его непригляден («ноги босы, грязно тело, / и едва прикрыта ») . но главное не в этом. в котомке мальчика рассказчик видит букварь и понимает, что он отправился в путь не просто так, а за знаниями («так, учиться ты ») . глядя на него, повествователь пытается представить тех сердобольных людей, которые мальчику и снарядили его в путь за знаниями. здесь и отец, издержавший на сынишку «последний грош» , и «старая дьячиха» , пожертвовавшая на благое дело «четвертачок» , подаренный ей «проезжей купчихой» «на чаек» . в данном случае проявилась одна из особенностей национального характера — прийти на тем, кто в ней нуждается. кроме того, в этом нельзя не увидеть глубокого уважения простых людей к образованию и готовность поддержать каждого, кто стремится к знаниям. недаром рассказчик говорит, что к учению стремится не только встреченный им на дороге мальчик: «это многих славных путь» . при этом у повествователя возникает мысль о другом мужицком сыне, ставшем гордостью народа и прославившем отечественную науку, — михаиле васильевиче ломоносове, который «по своей и божьей воле / стал разумен и велик» . размышления о судьбе босоногого мальчонки в стихотворении перерастает в раздумья о «родной руси» с ее контрастами — доброты, благородства и талантливости народа и тупости, чванства представителей правящих классов. и самое главное — в стихотворении выражена уверенность автора в том, что не бездарна та природа, не погиб еще тот край, что выводит из народа столько славных то и

Объяснение:

Наприкінці ХІХ ст. письменники активно шукали шляхів оновлення літератури. Реалізм і натуралізм вже не задовольняли митців, які намагалися здійснити прорив зі світу буденного у світ Краси та Гармонії, де панує вічна Істина. Письменники мріяли про такі твори, які відображували б не об’єктивні предмети і життя людей, а духовне буття, що на їхню думку, має особливе значення. Ці прагнення знайшли втілення у теорії й практиці однієї з літературних течій модернізму – символізму, який виник і найяскравіше розвинувся у французькій поезії, справивши величезний вплив на всю світову літературу. Рубіж XX ст. в історії західноєвропейської літератури позначений потужним підйомом драматичного мистецтва. Драматургію цього періоду сучасники назвали «новою драмою», підкреслюючи радикальний характер змін, що стались у ній. «Нова драма» виникла в атмосфері культу науки, викликаного надзвичайно бурхливим розвитком природознавства, філософії й психології, і, відкриваючи для себе нові сфери життя, всотала у себе дух всемогутнього й всепроникаючого наукового аналізу. Біля джерел нової драми стояли Ібсен, Б’єрнсон, Стріндберг, Золя, Гауптман, Шоу, Гамсун, Метерлінк й інші видатні письменники, кожен з яких вніс неповторний вклад у її розвиток. В історико-літературній перспективі «нова драма», що послужила корінній перебудові драматургії XIX ст., ознаменувала собою початок драматургії століття XX. Основна тенденція «нової драми» - у її прагненні до достовірного зображення, правдивому показу внутрішнього світу, соціальних і побутових особливостей життя персонажів і навколишнього середовища. Точний колорит місця й часу дії - її характерна риса й важлива умова сценічного втілення. Таких принципів і дотримувався Ібсен у своїй драмі «Ляльковий дім». П’єса стала найяскравішим зразком «нової драми». П’єса є актуальною і по сьогоднішній день, адже в ній піднімаються важливі проблеми людини, сімʼї та суспільства в цілому.