ПРОЧИТАЙ ТЕКСТ И ОТВЕТЬ НА ВОПРОСЫ ПАСТУШОК ІВАСИК (Леся Бризгун Шанта)
Колись давно в нашій рідній Україні жив малий хлопчик Івасик. Був він пастушком.
Одного разу Івасик пас вівці недалеко від лісу. Раптом із лісу виїхав мисливець.
— Скажи мені, хлопче, чи далеко до найближчого села? — запитав він Івасика.
— Приблизно шість миль, пане. Та це не дорога, а тільки польова стежка. Добре треба придивлятися, щоб часом не заблудитися.
— Хлопче, а чи ти можеш показати цю доріжку? А може, можеш мене нею повести? Я тобі добре заплачу.
Івасик похитав головою:
— Не можу, у мене ж вівці. Вони можуть розбігтися по лісу, а там багато вовків.
— Ех, якщо з’їдять дві-три вівці, не журися. Я заплачу за них. І дам більше, ніж ти за рік заробиш.
— Ні, пане, я не можу! Це не мої вівці. Це вівці мого господаря. Він дав їх під мою опіку. Я йому обіцяв усі привести додому. Якщо вони загубляться, то не ви, а я буду винен.
— Ну добре! Якщо не можеш мені сам показати дорогу, то приведи когось із села. Я догляну вівці за той час.
— Ні. Вівці не знають вашого голосу. Перелякаються і ...— Івасик замовк.
— Бачу, ти мені не довіряєш.
— Ні, — відповів Івасик. — Ви мене намовляли, щоб я зламав слово, дане господареві. Звідки ж я можу знати, чи ви дотримаєте ваше слово.
— Твоя правда, сину, — засміявся мисливець. — Хотів би я моїм дружинникам так вірити, як твій господар вірить тобі. Покажи мені доріжку. Я спробую сам добратися до села.
У той час із лісу виїхало багато вершників.
— О, князю, — крикнув один із них радісно, — а ми думали, що ти загубився.
Тоді Івасик, на своє здивування, дізнався, що незнайомий мисливець — це князь. Він перелякався, що великий князь гніватиметься на нього. Але князь посміхнувся і похвалив Івасика перед дружинниками.
Проминуло кілько днів. Одного ранку прийшов до Івасика посол від князя.
— Збирайся, — сказав він, — князь просить тебе в гості.
Пішов Івасик.
— Івасику, я хочу, щоб ти прийшов до мене. Я вивчу тебе. Дружинником будеш. Ти завжди виконуєш те, що обіцяв. Мені потрібні такі, як ти.
і, — сказав хлопчик, — якщо мій господар знайде мені заміну, я зразу ж приїду.
Повернувся Івасик до свого господаря і пас вівці, поки той не знайшов іншого пастушка, а тоді позбирав речі та й поїхав до князя.
1.До якого жанру належить цей твір? *
легенда
оповідання
байка
казка
2.Яку справу доручили Івасику? *
пасти коней
вказувати дорогу перехожим
пасти корів
пасти вівці
3.Ким виявився мисливець, що зустрівся Івасику? *
царем
князем
королем
паном
4.Івасик не зміг показати мисливцю доріжку до села, тому що... *
господар заборонив йому залишати вівці
бо сам не дуже добре знав дорогу
не хотів залишати вівці без нагляду
дав слово господарю привести всі вівці додому
5.У чому переконався князь після розмови з хлопчиком? *
У тому, що він розумний
у тому, що він сміливий
у тому, що він відповідальний,
у тому, що він не знає дороги
6.Чому Івасик не довірив мисливцеві постерегти вівці, поки хлопчик приведе когось із села? *
Бо мисливець не вмів пасти вівці.
Бо він не був певний, що мисливець дотримає свого слова.
Бо він сумував за вівцями.
Бо пасти овець - це було його покликання.
7.Чому Івасик перелякався, коли дізнався, що незнайомий мисливець - це князь? *
Бо князів усі бояться.
Бо князь міг відібрати його овець.
Бо чекав, що князь гніватиметься на нього.
Бо князь міг нашкодити його господарю.
8.Яка головна думка твору? *
Кожен має виконувати свою роботу.
Кожен має відповідати за свої обіцянки.
Кожна людина повинна допомагати іншій.
Вівці - це ціннійсть, і кидати їх не можна.
9.Понови послідовність подій у даному тексті: *
4 2 1 3
1.Дружинником будеш. Мені потрібні такі, як ти.
2.Не можу, у мене ж вівці. Вони можуть розбігтися...
3.Скажи мені, хлопче, чи довго до найближчого села?
4.Збирайся ... князь просить тебе в гості.
.
5.Збирайся ... князь просить тебе в гості.
У найважчих випробуваннях Захар Беркут виявляє себе як мудрий, сміливий вождь. Він дає завдання громаді не відбити, а розбити монголів. І сам бере в цьому найактивнішу участь. Адже саме його осінила рятівна думка про затоплення монголів водами гірського потоку. Надзвичайну шляхетність і силу духу виявляє тухольський ватажок, коли довелося йому робити найважчий вибір - важити користь громади і життя свого найменшого сина. Як не важко було зробити це, але Захар чинить за велінням обов’язку, всіма силами тамуючи свій душевний біль. Не згоджується він і на брехню: «Беркути додержують свого слова навіть ворогові і зрадникові. Беркути ніколи не сплямують ні своїх рук, ні свого серця підступно пролитою кров’ю» . У своєму передсмертному слові Захар Беркут передбачає, що ця біда - не остання. Він висловлює надію на кращі часи, коли люди пригадають давні порядки, відновлять їх, і то стане запорукою щасливого життя.
Мирослава
Мирослава — молода вродлива дівчина, рано втративши матір, знала лише любов і турботу батька. Для неї головне — бути вірною собі, діяти так, як підказують сумління і серце. Тому вона і виступає проти батька на боці народу, стає справжньою патріоткою своєї вітчизни. Зрозумівши, на чиєму боці правда, дізнавшись про зрадництво свого батька, Мирослава пориває з ним і йде до тухольців.
Дівчина, побачивши, що всі намагання врятувати честь батька марні, що шляху повернути батька до примирення і єдності з народом нема, виступає проти нього. Вона звертається до Захара Беркута з проханням прийняти її за дочку, бо «Тугар Вовк перестав бути моїм батьком, відколи зрадив свій край і пристав у службу монголів» .
Мирослава полюбила простого селянського хлопця. В особі Максима Мирослава бачить усіх тухольців. Мирослава — один із перших образів дівчини-патріотки в українській.
Максим
Максим – герой, що ніколи не встане на шлях зради. Я думаю, як він воїном був у бої, воїном залишився й у кайданах, хоча його тіло й роз’їдали невільницькі ланцюги, дим пожарищ рідний Тухольщини й рідного дому до сліз ятрив йому ока, зводив дух у груди. «Хоча й у путах, я все буду вільною людиною. У мене пута на руках, а в тебе на душі!» – от відповідь Максима на підступні речення Тугара Вовк ціною зради купити собі волю. Це відповідь гордої, незламної людини. Мене залучає й те, що Максим суспільні інтереси ставить вище особистих. Він розуміє, що його життя набагато гідніше, у порівнянні з долею верховинцев, запряний, котрих знищать монголи, якщо їх пустити в гори, і тому схвалює рішення батька не обмінювати його на залишки монгольського війська, що зайшло в тухольськую долину, а вийти не змогло. Максим гордий за свій народ, що недавно бився з ворогом, і переміг. Він знав, що тухольци будуть битися до останнього, щоб знищити всіх загарбників. Скільки потрібно мужності й відваги, щоб не припиняти боротьбу й у полоні! Через Мирославу Максим переказує тухольцам свій план остаточної розправи з монголами, обдурює їхнього проводиря Бурунду, обіцяючи йому нібито показати вихід з тухольськой долини.
Тугар Вовк
Тугар Вовк гнобитель, зрадник, що над усе ставить свої особисті інтереси й прагне жити, визискуючи з інших. Він хоче заволодіти багатствами краю, поневолити його людей. Але волелюбні тухольці не скоряються боярину, і громада одностайно ухвалює вигнати Тугара Вовка з Тухольщини. Прагнучи помститися непокірним тухольцям, розлючений боярин іде до монголів і обіцяє провести їх через гори, сподіваючись з їхньою до підкорити волелюбних тухольців, заволодіти усіма багатствами. Зла, жорстока, нікчемна, підступна людина, зрадник батьківщини, народу ніколи не може викликати ніякі інші почуття, крім жорстокого осуду, ганьби та огиди.
У найважчих випробуваннях Захар Беркут виявляє себе як мудрий, сміливий вождь. Він дає завдання громаді не відбити, а розбити монголів. І сам бере в цьому найактивнішу участь. Адже саме його осінила рятівна думка про затоплення монголів водами гірського потоку. Надзвичайну шляхетність і силу духу виявляє тухольський ватажок, коли довелося йому робити найважчий вибір - важити користь громади і життя свого найменшого сина. Як не важко було зробити це, але Захар чинить за велінням обов’язку, всіма силами тамуючи свій душевний біль. Не згоджується він і на брехню: «Беркути додержують свого слова навіть ворогові і зрадникові. Беркути ніколи не сплямують ні своїх рук, ні свого серця підступно пролитою кров’ю» . У своєму передсмертному слові Захар Беркут передбачає, що ця біда - не остання. Він висловлює надію на кращі часи, коли люди пригадають давні порядки, відновлять їх, і то стане запорукою щасливого життя.
Мирослава
Мирослава — молода вродлива дівчина, рано втративши матір, знала лише любов і турботу батька. Для неї головне — бути вірною собі, діяти так, як підказують сумління і серце. Тому вона і виступає проти батька на боці народу, стає справжньою патріоткою своєї вітчизни. Зрозумівши, на чиєму боці правда, дізнавшись про зрадництво свого батька, Мирослава пориває з ним і йде до тухольців.
Дівчина, побачивши, що всі намагання врятувати честь батька марні, що шляху повернути батька до примирення і єдності з народом нема, виступає проти нього. Вона звертається до Захара Беркута з проханням прийняти її за дочку, бо «Тугар Вовк перестав бути моїм батьком, відколи зрадив свій край і пристав у службу монголів» .
Мирослава полюбила простого селянського хлопця. В особі Максима Мирослава бачить усіх тухольців. Мирослава — один із перших образів дівчини-патріотки в українській.
Максим
Максим – герой, що ніколи не встане на шлях зради. Я думаю, як він воїном був у бої, воїном залишився й у кайданах, хоча його тіло й роз’їдали невільницькі ланцюги, дим пожарищ рідний Тухольщини й рідного дому до сліз ятрив йому ока, зводив дух у груди. «Хоча й у путах, я все буду вільною людиною. У мене пута на руках, а в тебе на душі!» – от відповідь Максима на підступні речення Тугара Вовк ціною зради купити собі волю. Це відповідь гордої, незламної людини. Мене залучає й те, що Максим суспільні інтереси ставить вище особистих. Він розуміє, що його життя набагато гідніше, у порівнянні з долею верховинцев, запряний, котрих знищать монголи, якщо їх пустити в гори, і тому схвалює рішення батька не обмінювати його на залишки монгольського війська, що зайшло в тухольськую долину, а вийти не змогло. Максим гордий за свій народ, що недавно бився з ворогом, і переміг. Він знав, що тухольци будуть битися до останнього, щоб знищити всіх загарбників. Скільки потрібно мужності й відваги, щоб не припиняти боротьбу й у полоні! Через Мирославу Максим переказує тухольцам свій план остаточної розправи з монголами, обдурює їхнього проводиря Бурунду, обіцяючи йому нібито показати вихід з тухольськой долини.
Тугар Вовк
Тугар Вовк гнобитель, зрадник, що над усе ставить свої особисті інтереси й прагне жити, визискуючи з інших. Він хоче заволодіти багатствами краю, поневолити його людей. Але волелюбні тухольці не скоряються боярину, і громада одностайно ухвалює вигнати Тугара Вовка з Тухольщини. Прагнучи помститися непокірним тухольцям, розлючений боярин іде до монголів і обіцяє провести їх через гори, сподіваючись з їхньою до підкорити волелюбних тухольців, заволодіти усіма багатствами. Зла, жорстока, нікчемна, підступна людина, зрадник батьківщини, народу ніколи не може викликати ніякі інші почуття, крім жорстокого осуду, ганьби та огиди.