Прочитайте 2 фрагмент рассказа со слов «В тот день я не решил задачу, заданную на дом...» до слов «...такая уж у него была привычка». Озаглавьте этот фрагмент письменно. Рассказ тринадцатый подвиг Геракла.
Генріх Белль — відомий письменник повоєнної Німеччини — народився і виріс у місті Кельні в родині робітника. Батьки були глибоко віруючими людьми і виховували у своїх дітях християнську мораль, благочестя. І тому не дивно, що майбутній письменник свого часу не вступив до молодіжної нацистської організації "Гітлерюгенд" і відмовився піти добровольцем на фронт. Батько Генріха був простим солдатом у роки Першої світової війни, бачив багато страхіть, не любив згадувати ті часи і виховував у дітей любов до ближнього, неприйняття вбивства у будь-якому вигляді. Та це не врятувало Генріха Белля від мобілізації. Довгі шість років він воював на фронтах Другої світової війни, в тому числі й на Східному фронті. Влітку 1943 року він опинився в Україні. Назви українських міст і сіл назавжди закарбувалися в пам'яті письменника.
Чотири рази Белль був поранений, потім здався у полон американцям, де й зустрів звістку про закінчення війни.
Тема війни стала провідною у творчості письменника. Його твори сповнені роздумів про добро і зло, гуманізм і варварство. Оповідання "Подорожній, коли ти прийдеш у Спа..." — це розповідь про зловорожу сутність війни, яка калічить молоде покоління, вбиває віру людини в добро й справедливість.
Тяжко пораненого молодого бійця несуть у імпровізований шпиталь, який розміщений у напівзруйнованій будівлі школи. Там колись навчалися діти. У нього все болить — "голова, руки, ноги, й серце калаталось, мов несамовите". "Тхнуло йодом, калом, марлею і тютюном". Він кричав від страшного болю, і йому здавалося, що криком він заглушає цей біль. Молодий солдат не пам'ятав, куди його поранено, "спробував посовати руками, але відчув такий біль, що знову закричав". Коли його поклали на операційний стіл і розмотали забинтовані руки й ноги, молодий солдат трохи підвівся і встиг помітити, що в нього немає обох рук і правої ноги. Ледь не в останню мить перед тим, як втратити свідомість, він зрозумів, що шпиталь, куди його привезли, розміщений у рідній школі, а на дошці, яку закривала міцна фігура санітара, залишився напис, що він зробив власною рукою всього три місяці тому.
У каждого человека есть душа, которое имеет сострадание, жалость, скорбь... Люди прячут его, чтобы показать свою гордость. Но, зачем? Человек, читая книги, газеты, может увидеть разные рассказы, например как Юшко, как его обижали, гнобили, но он радовался жизни... Или можно найти жестокость в рассказе Муму, его любил хозяин и со жалости убил сам, по захотению женщины.
Человеку суждено относиться к окружающему миру неравнодушно. Как бы человек ни старался не обращать внимания, у него в душе всё равно печаль. Это ситуация как в повести Станционный смотритель. Неблагодарность со стороны девушки по отношению дедушки, привел к раскаяниям девушки около могилы...
Если перестать сочувствовать и сострадать окружающим, то мир погрузиться во тьму жестокости и бездушия. Сочувствие и сострадание необходимо. Они делают человека лучше.
Генріх Белль — відомий письменник повоєнної Німеччини — народився і виріс у місті Кельні в родині робітника. Батьки були глибоко віруючими людьми і виховували у своїх дітях християнську мораль, благочестя. І тому не дивно, що майбутній письменник свого часу не вступив до молодіжної нацистської організації "Гітлерюгенд" і відмовився піти добровольцем на фронт. Батько Генріха був простим солдатом у роки Першої світової війни, бачив багато страхіть, не любив згадувати ті часи і виховував у дітей любов до ближнього, неприйняття вбивства у будь-якому вигляді. Та це не врятувало Генріха Белля від мобілізації. Довгі шість років він воював на фронтах Другої світової війни, в тому числі й на Східному фронті. Влітку 1943 року він опинився в Україні. Назви українських міст і сіл назавжди закарбувалися в пам'яті письменника.
Чотири рази Белль був поранений, потім здався у полон американцям, де й зустрів звістку про закінчення війни.
Тема війни стала провідною у творчості письменника. Його твори сповнені роздумів про добро і зло, гуманізм і варварство. Оповідання "Подорожній, коли ти прийдеш у Спа..." — це розповідь про зловорожу сутність війни, яка калічить молоде покоління, вбиває віру людини в добро й справедливість.
Тяжко пораненого молодого бійця несуть у імпровізований шпиталь, який розміщений у напівзруйнованій будівлі школи. Там колись навчалися діти. У нього все болить — "голова, руки, ноги, й серце калаталось, мов несамовите". "Тхнуло йодом, калом, марлею і тютюном". Він кричав від страшного болю, і йому здавалося, що криком він заглушає цей біль. Молодий солдат не пам'ятав, куди його поранено, "спробував посовати руками, але відчув такий біль, що знову закричав". Коли його поклали на операційний стіл і розмотали забинтовані руки й ноги, молодий солдат трохи підвівся і встиг помітити, що в нього немає обох рук і правої ноги. Ледь не в останню мить перед тим, як втратити свідомість, він зрозумів, що шпиталь, куди його привезли, розміщений у рідній школі, а на дошці, яку закривала міцна фігура санітара, залишився напис, що він зробив власною рукою всього три місяці тому.
Объяснение:
ответ
У каждого человека есть душа, которое имеет сострадание, жалость, скорбь... Люди прячут его, чтобы показать свою гордость. Но, зачем? Человек, читая книги, газеты, может увидеть разные рассказы, например как Юшко, как его обижали, гнобили, но он радовался жизни... Или можно найти жестокость в рассказе Муму, его любил хозяин и со жалости убил сам, по захотению женщины.
Человеку суждено относиться к окружающему миру неравнодушно. Как бы человек ни старался не обращать внимания, у него в душе всё равно печаль. Это ситуация как в повести Станционный смотритель. Неблагодарность со стороны девушки по отношению дедушки, привел к раскаяниям девушки около могилы...
Если перестать сочувствовать и сострадать окружающим, то мир погрузиться во тьму жестокости и бездушия. Сочувствие и сострадание необходимо. Они делают человека лучше.