Прочитайте библейский миф и выполните задания. 1.Составьте характеристику героя подтверждение своего мнения выпишите цитаты из произведения. 2.Как вы оцениваете поступок женщины, уставшей ребёнка ? Как вы думаете,почему она так действовала ?
Кожна дитина вірить у казку. Розгорнеш книжку – і перед тобою дивовижні, насичені сонцем світи, де можна мандрувати, не знаючи втоми. І в тих світах із кожним трапиться щось незвичайне, що б змінило життя, повернуло долю до розуму й краси. Письменники, які це розуміють, є наймудрішими людьми. Одним із таких людей був Моріс Метерлінк.
«Синій птах» є взірцем філософської п’єси-казки. Головні герої твору – дівчинка Мітіль і хлопчик Тільтіль – схожі на своїх однолітків. Вони так само люблять розваги й пустощі, чекають на святкові подарунки, радіють життю. Батько цих дітей – бідний лісоруб, і тому Тільтіль і Мітіль найчастіше доводилося задовольнятися мріями про смачні солодощі. І навіть у мріях вони ділилися солодощами одне з одним. Якось напередодні Різдва до дітей завітала Фея. Вона відправила брата й сестру на пошуки Синього птаха, який повинен був до одужати її хворій онучці. Тільтілю Фея подарувала чарівний діамант, який робив навколишній світ казковим і відкривав істинну сутність людей. Звідси починається вже справжня філософська теорія, викладена легко й красиво. Тільтіль і Мітіль побували в чарівних світах: у Країні Спогадів, Царстві Майбутнього, Палаці Ночі, Саду Блаженств. Зустрічі з алегоричними персонажами виглядали як етапи духовного виховання Тільтіль і Мітіль. Діти крок за кроком накопичували досвід, прямуючи по етапах пізнання самих
себе і світу, Тільтільі Мітіль усвідомили те, що не під силу багатьом дорослим: істин дуже багато, але дійсний сенс їхніх пошуків – у духовному зростанні. Дітям також зустрівся один з найважливіших персонажів п’єси. Це бородатий старий з косою та пісковим годинником, який уособлює час. Старий чітко розділяє сьогоднішні й завтрашні події, вирізняє минуле, теперішнє, майбутнє. Поруч із таким конкретним і досить точним рахунком часу в п’єсі має значення й інша міра часу. Нею вимірюється часоплин, який лежить за межами безпосереднього сприйняття подорожуючих світами маленьких героїв твору.
Тільтіль і Мітіль не знайшли Синього птаха. У цьому немаєаж нічого дивного, Синій птах – символ щастя – насправді завжди поруч з людиною, треба лише зуміти його розглядіти. Уже вдома в п’єсі таки з’являється Синій птах, Тільтіль дарує хворій дівчинці-сусідці свою улюблену горличку, яка жила в клітці, Горлиця стає синьою. Ось таким виявився Синій птах, на пошуки якого діти витратили стільки зусиль. Виявляється, щастя завітало не лише до хворої дівчинки.
Сам Тільтіль змінюється, починаючи сприймати світ інакше, Усе здається йому більш красивим, значним, змістовним. Дівчинка-сусідка не втримала в руках Синього птаха: він вирвався і злетів у небо. Духовно змужнілий Тільтіль, звертаючись до кожного із глядачів або читачів, каже: «Якщо хтось із вас його знайде, то нехай принесе нам: він потрібен нам, щоб стати щасливими в майбутньому» .
Дитина значно ближча від дорослого до квітки, звірини. Дитина спроможна в єдину мить осягнути все безмежжя всесвіту, почути голоси зірок, зрозуміти пісню струмка. Ось чому саме дівчинці і хлопчику Моріс Метерлінк доручив розкрити найпотаємніші таємниці будови простору, часу, а згодом і людини. Минуле, сучасність і майбутнє промовляють до нас зі сторінок «Синього птаха» мовою народної казки. Найважливішим, що на мене, у п’єсі є те, що Тільтіль і Мітіль стали першовідкривачами простої і завдяки цій простоті найвищої серед істин: «Мертвих немає» . То ж існують сонце, трава, дерева, люди, які кружляють у безкінечному танку життя.
Метерлінк зробив узагальнюючим рефреном п’єси «Синій птах» саме заперечення смерті як стану, який кладе кінець існуванню живої істоти. Центральний символ твору – Синій птах – є без перебільшення багатоликим і багатозначним. Цей символ якнайширше відкритий для безлічі тлумачень на філософський або літературознавчий кшталт. Власне мені подобається досить просте тлумачення образу Синього птаха: він є символом недосяжності, крізь який проглядає буденність з її розмаїттям. Адже Синій птах має оперення казкового кольору, та його синява хоч і є бездонною, казковою, потойбічною, все ж таки підказана блакиттю неба. Неба, яке однаково красиве для всіх людей, саме того неба, в яке так солодко задивлятися в дитинстві. Пам’ятаймо це, і одного разу кожен з нас побачить зовсім поруч незвичайного птаха, який приносить щастя на своїх синіх крилах.
В. Г. Короленко написал очень интересную повесть "В дурном обществе". Она ведётся от имени главного героя - Васи.
В этой повести рассказывается о том, как мальчик Вася изменился в лучшую сторону благодаря своей дружбе с детьми подземелья.
У Васи умерла мать. Убитый горем отец перестал понимать сына. Однако он любил свою дочь, потому что она была похожа на его жену. Из-за этого Вася стал бродяжничать. Он считал себя негодяем, потому что люди нехорошо влияли на его самооценку.
Причиной внутреннего перерождения Васи стали двое детей - Валик и Маруся. Впервые Вася встретил их в часовне. Когда Маруся посмотрела на него удивлённым и отчасти испуганным взглядом, это решило исход дела. Сердце Васи наполнилось состраданием, и он проявил заботливость: достал из кармана два яблока и подал их Валеку и Марусе. С этого момента зародилась дружба ребят.
Благодаря Валеку, Вася узнал хорошую сторону своего отца. Раньше мальчик считал его нехорошим, но Валек доказал, что у Васи хороший отец: ведь он был честным и неподкупным судьёй.
Вася был поглощён новым знакомством. Особо жалко ему было Марусю, он считал её крошечным, бледным созданием, цветком, выросшим без лучей солнца. Вася чувствовал боль, и его сердце щемила жалость.
Однажды Валеку пришлось своровать хлеб. Вася не осуждал его, потому что понял, что Валек - бедный, и был вынужден это сделать, ведь Маруся была голодна, а у него не было денег. Когда Вася понял это, он даже горько плакал, ему было жаль бедняков.
Приблизилась осень. Маруся заболела. Она лежала бледная на кроватке. Вася стал носить ей из дома игрушки, чтобы как-нибудь развеселить её. Но ни одна игрушка не вызвала у неё интерес. Тогда Васе совсем стало жаль Марусю, и он решился принести ей куклу. Эту куклу мать подарила его сестре. Сестрёнка, когда узнала про бедную больную Марусю, согласилась дать куклу на время. Когда Вася решил забрать её, девочка заплакала, и пришлось вернуть куклу назад.
Отец узнал, что Вася отдал кому-то любимую игрушку дочери. Он допрашивал сына, где эта злополучная кукла. Но Вася был преданным другом и ничего не говорил. В это время пришёл отец детей подземелья - пан Тыбурцкий. Он принёс куклу и сообщил ужасную весть: Маруся умерла. Васю как током ударило. У него заболело и наполнилось бесконечным состраданием сердце.
Сын подошёл к отцу и увидел его совершенно другим. Наконец-то отец почувствовал в нём родного человека. Казалось, буря, которая пронеслась, рассеяла туман над душой отца.
В конце вся семья уехала из города. Из всего этого стоит сделать вывод, что лучшее в дружбе детей - это урок сострадания, любви и сочувствия, как в повести "В дурном обществе".
Кожна дитина вірить у казку. Розгорнеш книжку – і перед тобою дивовижні, насичені сонцем світи, де можна мандрувати, не знаючи втоми. І в тих світах із кожним трапиться щось незвичайне, що б змінило життя, повернуло долю до розуму й краси. Письменники, які це розуміють, є наймудрішими людьми. Одним із таких людей був Моріс Метерлінк.
«Синій птах» є взірцем філософської п’єси-казки. Головні герої твору – дівчинка Мітіль і хлопчик Тільтіль – схожі на своїх однолітків. Вони так само люблять розваги й пустощі, чекають на святкові подарунки, радіють життю. Батько цих дітей – бідний лісоруб, і тому Тільтіль і Мітіль найчастіше доводилося задовольнятися мріями про смачні солодощі. І навіть у мріях вони ділилися солодощами одне з одним. Якось напередодні Різдва до дітей завітала Фея. Вона відправила брата й сестру на пошуки Синього птаха, який повинен був до одужати її хворій онучці. Тільтілю Фея подарувала чарівний діамант, який робив навколишній світ казковим і відкривав істинну сутність людей. Звідси починається вже справжня філософська теорія, викладена легко й красиво. Тільтіль і Мітіль побували в чарівних світах: у Країні Спогадів, Царстві Майбутнього, Палаці Ночі, Саду Блаженств. Зустрічі з алегоричними персонажами виглядали як етапи духовного виховання Тільтіль і Мітіль. Діти крок за кроком накопичували досвід, прямуючи по етапах пізнання самих
себе і світу, Тільтільі Мітіль усвідомили те, що не під силу багатьом дорослим: істин дуже багато, але дійсний сенс їхніх пошуків – у духовному зростанні. Дітям також зустрівся один з найважливіших персонажів п’єси. Це бородатий старий з косою та пісковим годинником, який уособлює час. Старий чітко розділяє сьогоднішні й завтрашні події, вирізняє минуле, теперішнє, майбутнє. Поруч із таким конкретним і досить точним рахунком часу в п’єсі має значення й інша міра часу. Нею вимірюється часоплин, який лежить за межами безпосереднього сприйняття подорожуючих світами маленьких героїв твору.
Тільтіль і Мітіль не знайшли Синього птаха. У цьому немаєаж нічого дивного, Синій птах – символ щастя – насправді завжди поруч з людиною, треба лише зуміти його розглядіти. Уже вдома в п’єсі таки з’являється Синій птах, Тільтіль дарує хворій дівчинці-сусідці свою улюблену горличку, яка жила в клітці, Горлиця стає синьою. Ось таким виявився Синій птах, на пошуки якого діти витратили стільки зусиль. Виявляється, щастя завітало не лише до хворої дівчинки.
Сам Тільтіль змінюється, починаючи сприймати світ інакше, Усе здається йому більш красивим, значним, змістовним. Дівчинка-сусідка не втримала в руках Синього птаха: він вирвався і злетів у небо. Духовно змужнілий Тільтіль, звертаючись до кожного із глядачів або читачів, каже: «Якщо хтось із вас його знайде, то нехай принесе нам: він потрібен нам, щоб стати щасливими в майбутньому» .
Дитина значно ближча від дорослого до квітки, звірини. Дитина спроможна в єдину мить осягнути все безмежжя всесвіту, почути голоси зірок, зрозуміти пісню струмка. Ось чому саме дівчинці і хлопчику Моріс Метерлінк доручив розкрити найпотаємніші таємниці будови простору, часу, а згодом і людини. Минуле, сучасність і майбутнє промовляють до нас зі сторінок «Синього птаха» мовою народної казки. Найважливішим, що на мене, у п’єсі є те, що Тільтіль і Мітіль стали першовідкривачами простої і завдяки цій простоті найвищої серед істин: «Мертвих немає» . То ж існують сонце, трава, дерева, люди, які кружляють у безкінечному танку життя.
Метерлінк зробив узагальнюючим рефреном п’єси «Синій птах» саме заперечення смерті як стану, який кладе кінець існуванню живої істоти. Центральний символ твору – Синій птах – є без перебільшення багатоликим і багатозначним. Цей символ якнайширше відкритий для безлічі тлумачень на філософський або літературознавчий кшталт. Власне мені подобається досить просте тлумачення образу Синього птаха: він є символом недосяжності, крізь який проглядає буденність з її розмаїттям. Адже Синій птах має оперення казкового кольору, та його синява хоч і є бездонною, казковою, потойбічною, все ж таки підказана блакиттю неба. Неба, яке однаково красиве для всіх людей, саме того неба, в яке так солодко задивлятися в дитинстві. Пам’ятаймо це, і одного разу кожен з нас побачить зовсім поруч незвичайного птаха, який приносить щастя на своїх синіх крилах.
Объяснение:
В. Г. Короленко написал очень интересную повесть "В дурном обществе". Она ведётся от имени главного героя - Васи.
В этой повести рассказывается о том, как мальчик Вася изменился в лучшую сторону благодаря своей дружбе с детьми подземелья.
У Васи умерла мать. Убитый горем отец перестал понимать сына. Однако он любил свою дочь, потому что она была похожа на его жену. Из-за этого Вася стал бродяжничать. Он считал себя негодяем, потому что люди нехорошо влияли на его самооценку.
Причиной внутреннего перерождения Васи стали двое детей - Валик и Маруся. Впервые Вася встретил их в часовне. Когда Маруся посмотрела на него удивлённым и отчасти испуганным взглядом, это решило исход дела. Сердце Васи наполнилось состраданием, и он проявил заботливость: достал из кармана два яблока и подал их Валеку и Марусе. С этого момента зародилась дружба ребят.
Благодаря Валеку, Вася узнал хорошую сторону своего отца. Раньше мальчик считал его нехорошим, но Валек доказал, что у Васи хороший отец: ведь он был честным и неподкупным судьёй.
Вася был поглощён новым знакомством. Особо жалко ему было Марусю, он считал её крошечным, бледным созданием, цветком, выросшим без лучей солнца. Вася чувствовал боль, и его сердце щемила жалость.
Однажды Валеку пришлось своровать хлеб. Вася не осуждал его, потому что понял, что Валек - бедный, и был вынужден это сделать, ведь Маруся была голодна, а у него не было денег. Когда Вася понял это, он даже горько плакал, ему было жаль бедняков.
Приблизилась осень. Маруся заболела. Она лежала бледная на кроватке. Вася стал носить ей из дома игрушки, чтобы как-нибудь развеселить её. Но ни одна игрушка не вызвала у неё интерес. Тогда Васе совсем стало жаль Марусю, и он решился принести ей куклу. Эту куклу мать подарила его сестре. Сестрёнка, когда узнала про бедную больную Марусю, согласилась дать куклу на время. Когда Вася решил забрать её, девочка заплакала, и пришлось вернуть куклу назад.
Отец узнал, что Вася отдал кому-то любимую игрушку дочери. Он допрашивал сына, где эта злополучная кукла. Но Вася был преданным другом и ничего не говорил. В это время пришёл отец детей подземелья - пан Тыбурцкий. Он принёс куклу и сообщил ужасную весть: Маруся умерла. Васю как током ударило. У него заболело и наполнилось бесконечным состраданием сердце.
Сын подошёл к отцу и увидел его совершенно другим. Наконец-то отец почувствовал в нём родного человека. Казалось, буря, которая пронеслась, рассеяла туман над душой отца.
В конце вся семья уехала из города. Из всего этого стоит сделать вывод, что лучшее в дружбе детей - это урок сострадания, любви и сочувствия, как в повести "В дурном обществе".