Прочитайте отрывок из рассказа «Рождество» В. В. Набокова. Охарактеризуйте душевное состояние героя рассказа (70-80 слов). Используйте цитаты.

После обеда он поехал туда,- в старых санях с высокой прямой спинкой. На морозе туго хлопала селезенка вороного мерина, белые веера проплывали над самой шапкой, и спереди серебряной голубизной лоснились колеи. Приехав, он около часу у могильной ограды, положив тяжелую руку в шерстяной перчатке на обжигающий сквозь шерсть чугун, и вернулся домой с чувством легкого разочарования, словно там, на погосте, он был еще дальше от сына, чем здесь, где под снегом хранились летние неисчислимые следы его быстрых сандалий.

Вечером, сурово затосковав, он велел отпереть большой дом. Когда дверь с тяжелым рыданием раскрылась и пахнуло каким-то особенным, не зимним холодком из гулких железных сеней, Слепцов взял из рук сторожа лампу с жестяным рефлектором и вошел в дом один. Паркетные, полы тревожно затрещали под его шагами. Комната за комнатой заполнялись желтым светом; мебель в саванах казалась незнакомой; вместо люстры висел с потолка незвенящий мешок,-- и громадная тень Слепцова, медленно вытягивая руку, проплывала по стене, по серым квадратам занавешенных картин.

Войдя в комнату, где летом жил его сын, он поставил лампу на подоконник и наполовину отвернул, ломая себе ногти, белые створчатые ставни, хотя все равно за окном была уже ночь. В темно-синем стекле загорелось желтое пламя -- чуть коптящая лампа,-- и скользнуло его большое. бородатое лицо.

Он сел у голого письменного стола, строго, исподлобья, оглядел бледные в синеватых розах стены, узкий шкап вроде конторского, с выдвижными ящиками снизу доверху, диван и кресла в чехлах,-- и вдруг, уронив голову на стол, страстно и шумно затрясся, прижимая то губы, то мокрую щеку к холодному пыльному дереву и цепляясь руками за крайние углы.
​

Роман джонатана свіфта  подорожі гуллівера складається з чотирьох частин, в кожній описується одна з чотирьох подорожей головного героя. головним героєм романа є лемвдель гуллівер, хірург, а після - і капітан декількох кораблів. перша частина романа описує відвідини гуллівером ліліпутії. само назва країни говорить читачеві про те, як її мешканці. на початку жителі ліліпути зустрічають гуллівера цілком привітно. йому ім’я людина гори, житло, забезпечують живленням - що особливо важко - адже йогораціон рівний раціону сімсот двадцяти восьми ліліпутів. з гуллівером привітно розмовляє сам імператор, надає йому безліч почестей. одного разу гулліверу дарують навіть титул нардака, найвищий титул в державі. це відбувається після того, як гуллівер пішки притягає через протоку весь флот ворожої держави влефуську. поступово гуллівер  все докладніше знайомиться з життям ліліпутії і дізнається, що в цій країні існують дві партії - тремексени і слемексени, кожна з них відрізняється тим, що одні є прихильниками низьких каблуків, а інші - прихильники високих. на цьому грунті між ними виникають жорстокі спори. ще банальніша-причина війни між ліліпутієй і блефуську: вона полягає в питанні про тому^ з якого боку розбивати яйця - з гострого або тупого кінця.у результаті гуллівер збігає з ліліпутії на блефуську, звідки на спеціально збудованому ним човні відпливає, і зустрічає купецьке судно. він повертається до ії і привозить з собою мініатюрних овечок, які незабаром розповсюджуються повсюдно. друга частина  романа оповідає читачеві про те, як головний герой проводить час на бробдінгнеге - острові велетнів. тепер його сприймають, як карлика. він зазнає безліч пригод, поки не опиняється біля королівського двору. гуллівер стає улюбленим співбесідником самого короля. у одній з бесід він розповідає, що історія ії - ні що інше, як купа змов, смути, вбивств, революцій і висилок. тим часом гулліві’р відчуває себе в цій країні все більш принизливо: положення ліліпута в країні велетнів йому неприємне. він виїжджає геть, але удома, в ії, довгий час все навколо йому здається дуже маленьким. у частині третьою  гуллівер потрапляє спочатку на острів лапуту, що літає. далі з цього острова він спускається на континент і потрапляє в місто лагадо. тут його приголомшують поєднання безмежного розорення і якихось оазисів процвітання. ці оазиси - все, що залишилося від минулого, нормального життя, до того, як з’явилися прожектори. прожектори - це люди, що побували на острові лапуту і вирішили, що і на землі так само слід перестворювати всю науку, мистецтво, закони, мови. стомившись від цих чудес, гуллівер має намір відплисти на батьківщину, але по дорозі додому виявляється спочатку на острові глаббдобдріб, а потім в королівстві лаггнегг. у четвертій, завершальній частині роману, автор оповідає про те, як гуллівер опинився в країні гуїнгнмів. гуїнгнми - це коні, але саме в них герой знаходить цілком людські риси: доброту, порядність, чесність. у служінні у гуїнгнмів знаходяться злобні і мерзенні істоти - йеху. йеху зовні дуже схожі на людину, але по характеру і поведінці є породженням мерзоти. проте чудово прожити свої дні головний герой тут не може. доброчесні і виховані гуингнмн виганяють його до йеху - тільки за те, що зовні він схожий на них. гуллівер повертається до ії, щоб більше вже не здійснювати подорожей ніколи. так завершується роман джонатане свіфта подорожі гуллівера.

Васютка заблудился. 
Он замер, не сразу пришел в себя, вспомнил страшные рассказы о том, как блуждают люди в лесу и погибают иногда. Он вскрикнул и бросился бежать. Сколько раз он спотыкался, падал, вставал и снова бежал! Наконец он заскочил в бурелом и начал с треском продираться сквозь сухие колючие ветви. Потом упал лицом вниз в сырой мох и замер. Отчаяние охватило его, и сразу не стало сил. 

«Тайга, наша кормилица, хлипких не любит! » - вспомнились ему слова отца и дедушки. И он стал припоминать все, чему его учили, что знал из рассказов рыбаков и охотников. Перво-наперво надо развести огонь. Хорошо, что он спички захватил из дома. 

Васютка обломал нижние сухие ветки у дерева, ощупью сорвал пучок сухого мха, искрошил мелко сучки, сложил все в кучу и поджег. 

Достал из мешка глухаря, ощипал его, потом сгреб костер в одну сторону, на горячем месте выкопал ямку и положил туда птицу. Плотно закрыл ее мхом, присыпал горячей землей, золой, углями, сверху положил пылающие головни и подбросил дров. Через час раскопал глухаря. От птицы шел пар и аппетитный запах. Охотничье блюдо было готово. 

Он сложил остатки еды в мешок, повесил его на сук, чтобы мыши или кто-нибудь еще не добрался, и принялся готовить место для ночлега: перенес в сторону костер, убрал все угольки, набросал ветвей с хвоей, мху и лег, накрывшись телогрейкой.

Источник: .Астафьев «Васюткино озеро»