Прочитайте пословицы из сборника В.И. Даля «Пословицы русского народа».
Попробуйте письменно сформулировать тему каждой группы пословиц.
1 Одной рукой собирай, другою раздавай! Добро не умрет, а зло пропадет.
Доброму человеку и чужая болезнь к сердцу. В ком добра нет, в том правды
мало.
2 Новых друзей наживай, а старых не теряй! Коня в рати (в битве) узнаешь, а
друга в беде. Не держи сто рублей, держи сто друзей.
3 Молвя правду, правду и чини (делай). Не ищи правды в других, коли в тебе ее
нет. Правда светлее солнца.
4 Без дела жить – только небо коптить. У ленивого что на дворе, то и на столе
(ничего). Лакома кошка до рыбки, да в воду лезть не хочет.
Какие выводы о жизни наших предков, об их отношении друг к другу, о нравственных
ценностях можно сделать,
эти пословицы к нашей жизни? Своё мнение поясните. Напишите связный ответ.
Объяснение:
В своей повести Гоголь изобразил бравых украинских казаков, настоящих воинов. Каждый из них готов отдать жизнь за родину, за ее независимость и свободу. В центре произведения Тарас Бульба и два его сына – Андрий и Остап.
Сам Тарас – истинный воин и патриот. Он беззаветно любит украинскую землю и своих товарищей: «...породниться родством по душе, а не по крови, может один только человек...». На борьбу с ляхами герой готов положить всю свою жизнь и принять смерть, если на то будет воля Божья. В таких же принципах старый казак учил и воспитывал собственных детей. После того, как те закончили бурсу, обучившись грамоте, забрал их с собой на Сечь, чтобы проверить в бою.
Остап вырос похожим на отца. Он прирожденный воин, преданный родине и товариществу. Молодой казак отлично управляется на поле боя, отец пророчит ему стать полковником. У Андрия же иной склад ума и характер, хоть он тоже хороший, бесстрашный воин. Младшему сыну Бульбы хочется любви, он тянется к красоте, аскетичные условия казацкого быта не доставляют ему радости.
Все три героя погибают. Андрий влюбляется в польскую девушку и становится предателем. Этого Тарас простить не может даже сыну и собственноручно его убивает: «Я тебя породил – я тебя и убью!». Остап же после яростного боя оказывается пленен ляхами. Пытки не могут его сломать, только в конце казни он зовет отца. Тот отзывается, находясь в толпе. Старший сын уходит из жизни героем. Сам Тарас позже тоже попадает в плен и его заживо сжигают на дереве. Он проявляет героизм во всем: стойко терпит боль и думает лишь о своих товарищах.
Автор показал силу духа и отвагу казацкого братства. Он отразил все лучшие качества, присущие борцам за свободу родной земли, показал всеобъемлющую любовь к отчизне и товарищам. Думаю, смерть каждого из героев задела читателя, не оставив равнодушным никого.
Новела-казка Гофмана “Малюк Цахес на прізвисько Ціннобер”, поєднуючи два світи – казковий і реальний, розкриває багато глибоких філософських тем. Це й боротьба добра зі злом, і проблема людини й природи, тема кохання і буденності. Казка – фантастична картина світу, та в ній алегорія, що допомагає зрозуміти цей світ.
Що таке добро? Здається, зрозуміло – це коли комусь зробили добре. Але в казці добра фея робить добро нікчемному огидному Цахесу Цінноберу, просто жаліючи його каліцтво та його нещасну матір. Та чи оцінив добро Цахес? Адже фея сподівалася, що він почує її: “Ти не той, за кого тебе вважають, тож намагайся зрівнятися з людиною, на чиїх крилах ти, безкрила каліко, підносишся!” Та Ціннобер був з тих, хто все приймав як належне, не обтяжуючи себе ані зусиллями, щоб стати розумнішим, добрішим, вихованішим, ані докорами совісті. Більше того, він сіяв навколо себе невіру в добро, розчарування. Він робив нещасними людей, які своєю працею й талантом довели, що мають право на повагу, щастя, славу. Отож, добро, зроблене негідній людині, породжує зло. А невігластво сіє зло тим більше, чим вище піднеслась людина, яка безапеляційно судить про все.
Таким невігласом у казці є не тільки Ціннобер, але й Мош Терпін – професор, що, одержавши посаду директора всіх природничих справ удержав), “цензурує та ревізує сонячні й місячні затемнення”. Отже, виходить, зовсім не зовнішність і не посада роблять людину освіченою, доброю, порядною. Навіть фея у кінці говорить до Цахеса: “Бідний Цахес!
Пасинку природи! Я бажала тобі добра! Можливо, я помилялася, думаючи, що чудесний зовнішній хист, яким я тебе обдарувала, осяє благотворним променем твою душу…”
У казці своя філософія, зовсім не казкова. Філософський смисл твору якраз і полягає в тому, аби попередити людство: ніхто, окрім вас самих, не зробить вас розумними, добрими, освіченими. Для цього треба докладати зусиль, працювати, бо те, що не зароблене, – нетривке, ненадійне, бо чуже!