Прочитайте статью.
В.Ф.Потанин – мастер слова, удивительно доброй души человек. Искренность неотъемлемые черты характера Виктора Фёдоровича и как писателя, и как собеседника. Общение с автором или чтение его произведений не проходят бесследно, они оставляют глубокий след в душе вдумчивого читателя более глубокому пониманию творчества.
Потанин остро чувствует изменения, происходящие в обществе, накладывающие отпечаток на нравственный мир человека. Как бы ни был труден путь человека, лишённого самого любви к ближнему, автор не клеймит его позором, не осуждает, словно надеется на его «прозрение», возрождение души, предоставляя такое право и читателю. Путешествие читателя по родному краю вслед за автором заканчивается каждый раз размышлениями о добре и зле, чести и бесчестии, о правильности и неправильности выбора, сделанного героем, о любви и ненависти, одиночестве и равнодушии.
В рассказе «Приезд матери» перед читателем предстаёт обычная семья, проживающая в провинции. Главная героиня Екатерина Егоровна – женщина в преклонном возрасте: «Екатерина Егоровна прожила на свете шестьдесят лет. Все годы на одном месте. Перелётных кукушек не любила. И другая слабость держала на месте: считала себя бабой убитой, бессильной, такие, мол, и дома-то в тягость.
По улице ходила, глубоко склонив голову, в старости – от болей в спине, молодая – от стыда: нижнюю губу далеко разломил мужнин кулак». Типичный классический образ русской женщины с горькой долей. Женщины – праведницы, вечные мученицы, хранительницы семейного очага, вопреки всем мучениям красивы душой, трудолюбивы, силы берущие в детях. Нравственная чистота и духовная красота главной героини заключена в том, что она свято хранит память. Этим и привлекает она внимание читателей, вызывая чувства скорби и радости одновременно. Жаль её как женщину, как мать, слепо дарующую любовь своему сыну, и испытываешь чувство гордости за то, что верна народным традициям и свято чтит их.
Ни побои пьяного мужа, ни лихие военные годы не ожесточили её, напротив, она была готова прийти на односельчанам, справлялась с любой работой. Смысл жизни после ухода мужа из семьи она видела в воспитании единственного сына, к которому с детства прилипло прозвище «Буржуй», прилипло оно надолго, что «И в город привёз…»: «…Катерина забылась сыном…дразнили его в школе – «Буржуй».
Материнское сердце слепо любит, так произошло и с нашей героиней. Она не замечает недостатки в сыне, безнравственное поведение находит оправдание: « Мы люди последние. Сироты». Гриша со школьной поры был предприимчивым: «Было плохо с бумагой…он продавал за медные деньги своим же, пятаки…копил на ружьё», «..диких уток стрелять»; жестокость, зависть, безнравственность, присутствующие в его поведении, не щадили сердце матери. Когда он вырос и уехал в город, то лишь изредка вспоминал о матери, присылая ей только к празднику открытки.
Екатерина Егоровна осталась одна. Радовалась, когда получала поздравления от сына, мало что о нём знала, скучала. Одиночество – ещё один недуг, который навалился на Катерину, но и его она преодолела: «Решила …купить телушку-полуторницу: в ограде повеселее, да и по весне – молоко…Звали её Волнуша». Теперь внимание и ласку она дарила своей доверчивой кормилице. Корова Волнуша – утешение от одиночества.
Обычный ритм жизни матери нарушен хлопотами, связанными с приездом любимого сына Гриши. Она к его приезду готовит самое лучшее: на стол ставит посуду, которую ей подарил ещё муж «за год до свадьбы», готова отдать последние девяносто рублей, что хранятся на сберкнижке в строительстве дачи.
ответьте на во Какие нравственные проблемы поднимаются в произведении?
Верхнє суцільнокроєне плаття, яке одягали поверх коти, було панівним типом звичайного жіночого вбрання аж до кінця XIV ст., коли починало поширюватись плаття відрізним ліфом. Протягом 300—400 років таке суцільнокроене плаття зазнавало значних змін, відповідно до згаданих уже тенденцій силуету жіночого костюма доби розвинутого феодалізму. У XII—XIII ст. звуження верхньої частини плаття досягалося переважно за рахунок щільно облягаючого крою (мал. 130 б). Крім того, для кращого облягання плаття почали розрізувати ззаду до попереку (а іноді й нижче) і туго зашнуровувати. Нерідко замість заднього розрізу робили бічні розрізи від пройми до стегна, а з кінця XIII ст.— і передній (грудний) розріз. Якщо тканина верхнього плаття була дуже тонка, неміцна і туго шнурувати її було неможливо, знатні модниці XIII ст. одягали під плаття шкіряний або з цупкої тканини шнурований корсаж з вставленими в нього пружними дощечками. Спідниця плаття ставала просторішою, особливо з XIII ст., коли в пеї почали вставляти бічні клинці. Такі клинці вшивали низько — від стегнової лінії, а весь торс до стегон залишався відносно обтягнутим, з подовженою талією (мал. 131 а, б). Спідниця, яка в XII ст. сягала землі, в кінці XIII ст. вже волочилася по ній і мала поки що помірний шлейф за рахунок збільшення довжини та ширини задньої пілки плаття. Коротші, ніж кота, верхні плаття (наприклад, до литок), характерні для попереднього періоду середньовіччя, почали носити рідше й переважно як теплі, підбиті хутром полісони (мал. 132 а). Рукава платтів цього періоду — різноманітні й досить вигадливі. Найпоширенішою формою став довгий дзвоникоподібний рукав, що своїм кутом майже сягав землі. Інколи він був такий довгий, що кінці його зав'язували вузлом (мал, 132 б). Часто дзвоникоподібне розширення починалося майже біля кінця вузького рукава або до кінця вузького рукава пришивали звисаючий до землі неширокий обшлаг (мал. 132 в). Від минулого періоду перейшли й розширені донизу розтрубом рукава на 3Д завдовжки. Нерідко рукав верхнього плаття залишався вузьким і довгим, як і рукав нижньої коти (мал. 131 б). Широких рукавів з розрізами для рук у центрі, що з'явилися в чоловічих костюмах, у жіночих платтях, як правило, не було. Декольте платтів XII—XIII ст. було ще невелике, округле і плечей не відкривало. Лише на кінець XIII ст. в костюмах знатних жінок воно починало помітно розширюватись. Підперізування верхніх платтів перестало бути обов'язковим і в колах знаті, і серед бюргерства, особливо в міру дедалі більшого звуження верхньої частини плаття, яке вже помітно окреслювало фігуру.