Прочитайте стихотворение А. Маркова Красное яблоко", написанного по мотивам одноименного рассказа Ч. Айтматова. Сопоставьте эти произведения. Составьте диаграмму Вена
Главный герой комедии Гоголя «Ревизор» Иван Александрович Хлестаков – личность неоднозначная и противоречивая. Об этом не раз упоминал и сам автор. Хлестакова сложно назвать мошенником и авантюристом, ведь он не выдает себя за «значительное лицо» сознательно, а только пользуется обстоятельствами. Но авантюрная жилка и склонность к жульничеству в герое присутствуют. Честный человек сразу бы опроверг ошибочное мнение окружающих и не стал бы одалживать деньги, зная, что никогда их не вернет. И уж точно не стал бы одновременно ухаживать за матерью и дочкой.
Хлестаков – грандиозный врун, он обманывает всех так легко и вдохновенно, как это делают дети, когда сочиняют небылицы о себе и своих близких. Иван Александрович получает удовольствие от своих фантазий и даже верит в них. По словам Гоголя, Хлестаков «лжет с чувством», без всякого плана и корысти.
Молодой человек двадцати трех лет, «приятной наружности», чиновник самого низкого ранга, «простой елестратишка», бедный, да еще и полностью проигравшийся в карты – таким предстает перед нами герой в начале пьесы. Он голоден и умоляет трактирного слугу принести хоть какой-нибудь еды. Хлестаков приехал из провинции покорять столицу, но в силу отсутствия связей и финансовых возможностей остается неудачником. Даже слуга относится к нему с пренебрежением.
Такую фамилию своему герою Гоголь выбрал не случайно. В ней явно видны ассоциации с глаголами «хлестать», «ухлестывать» и выражением «столичный хлыщ», что вполне соответствует образу.
Автор так характеризовал свой персонаж: «несколько глуповат», «делом не занимается», «человек ловкий», «одет по моде». А вот слова самого Хлестакова: «У меня легкость в мыслях необыкновенная». И это не просто легкомыслие. Герой молниеносно перескакивает в разговоре с предмета на предмет, судит обо всем поверхностно и ни о чем всерьез не задумывается. Безответственность, духовная пустота, размытость нравственных устоев стирают в поведении и разговоре Хлестакова любые границы.
Дядько Том «Людина висока, з широкими плечима, обличчям розумним, добрим і благородним. Увесь його зовнішній вигляд свідчив про велике почуття власної гідності, довіри та душевної простоти». «Хазяїн завжди покладався на мене. Я не зраджував його, я ніколи не використовував перепустки без потреби. Хай продадуть мене одного, ніж знищиться вся фазенда».
Еліза «…в кімнату увійшла молода – років 25 – квартеронка. Досить було перевести погляд з цієї жінки на хлопчика, щоб впізнати в ній його матір. Такі ж великі темні очі з довгими віями, таке ж хвилясте чорне волосся.
Джордж Гарріс, чоловік Елізи «…наділений неабиякими здібностями мулат. Своєю привабливою зовнішністю та добрим ставленням він завоював любов працюючих на фабриці».
Тітонька Хлоя «Обличчя її, кругле, чорне, блищало, наче намазане білком яйця… Голова її покрита клітчастим тюрбаном, обличчя сяє радістю самовдоволення, як це личить жінці, яка має славу першої кулінарки в усій окрузі».
Єва «…дівчинка років шести, за якою доглядала немолода леді… Уявіть собі дитячу постать, в котрій немає ніякої незграбності, чиє обличчя полонило не тільки тонкими рисами, але й виразом мрійливої задумливості, легке, як хмарка, золотисто-каштанове волосся, глибокий одухотворений погляд блакитних очей…».
Гейлі «Він був невисокого зросту, кремезний, з грубими рисами обличчя, а його розв’язний тон свідчив про людину низького походження, котра прагне що є сили досягти вищих кіл суспільства. Одяг у нього яскравий. Пістрявий жилет і зав’язана на шиї синя хустка з жовтими цяточками найбільш підходили до його обличчя. Пальці – товсті, грубі – були прикрашені перснями».
Місіс Емілі Шелбі. «… була жінка незвичайна, наділена великим розумом і добрим серцем. Доброта та великодушність підтримувались в ній релігійністю і твердими переконаннями, яким вона ніколи не зраджувала». «Я завжди щиро прагнула, як християнка, виконувати свій борг відносно цих нещасних, які повністю залежать від нас. Я піклувалася про них, вчила добру ».
Сенатор Берд Він «від природи був людиною дуже доброю, чуйною і відмовляти людям, які потребують до , було зовсім не в його правилах».
Містер Шелбі «Тільки крайня необхідність вимагає від мене погодитися на цю угоду. Мені дуже неприємно продавати моїх негрів».
Главный герой комедии Гоголя «Ревизор» Иван Александрович Хлестаков – личность неоднозначная и противоречивая. Об этом не раз упоминал и сам автор. Хлестакова сложно назвать мошенником и авантюристом, ведь он не выдает себя за «значительное лицо» сознательно, а только пользуется обстоятельствами. Но авантюрная жилка и склонность к жульничеству в герое присутствуют. Честный человек сразу бы опроверг ошибочное мнение окружающих и не стал бы одалживать деньги, зная, что никогда их не вернет. И уж точно не стал бы одновременно ухаживать за матерью и дочкой.
Хлестаков – грандиозный врун, он обманывает всех так легко и вдохновенно, как это делают дети, когда сочиняют небылицы о себе и своих близких. Иван Александрович получает удовольствие от своих фантазий и даже верит в них. По словам Гоголя, Хлестаков «лжет с чувством», без всякого плана и корысти.
Молодой человек двадцати трех лет, «приятной наружности», чиновник самого низкого ранга, «простой елестратишка», бедный, да еще и полностью проигравшийся в карты – таким предстает перед нами герой в начале пьесы. Он голоден и умоляет трактирного слугу принести хоть какой-нибудь еды. Хлестаков приехал из провинции покорять столицу, но в силу отсутствия связей и финансовых возможностей остается неудачником. Даже слуга относится к нему с пренебрежением.
Такую фамилию своему герою Гоголь выбрал не случайно. В ней явно видны ассоциации с глаголами «хлестать», «ухлестывать» и выражением «столичный хлыщ», что вполне соответствует образу.
Автор так характеризовал свой персонаж: «несколько глуповат», «делом не занимается», «человек ловкий», «одет по моде». А вот слова самого Хлестакова: «У меня легкость в мыслях необыкновенная». И это не просто легкомыслие. Герой молниеносно перескакивает в разговоре с предмета на предмет, судит обо всем поверхностно и ни о чем всерьез не задумывается. Безответственность, духовная пустота, размытость нравственных устоев стирают в поведении и разговоре Хлестакова любые границы.
Объяснение:
Дядько Том «Людина висока, з широкими плечима, обличчям розумним, добрим і благородним. Увесь його зовнішній вигляд свідчив про велике почуття власної гідності, довіри та душевної простоти». «Хазяїн завжди покладався на мене. Я не зраджував його, я ніколи не використовував перепустки без потреби. Хай продадуть мене одного, ніж знищиться вся фазенда».
Еліза «…в кімнату увійшла молода – років 25 – квартеронка. Досить було перевести погляд з цієї жінки на хлопчика, щоб впізнати в ній його матір. Такі ж великі темні очі з довгими віями, таке ж хвилясте чорне волосся.
Джордж Гарріс, чоловік Елізи «…наділений неабиякими здібностями мулат. Своєю привабливою зовнішністю та добрим ставленням він завоював любов працюючих на фабриці».
Тітонька Хлоя «Обличчя її, кругле, чорне, блищало, наче намазане білком яйця… Голова її покрита клітчастим тюрбаном, обличчя сяє радістю самовдоволення, як це личить жінці, яка має славу першої кулінарки в усій окрузі».
Єва «…дівчинка років шести, за якою доглядала немолода леді… Уявіть собі дитячу постать, в котрій немає ніякої незграбності, чиє обличчя полонило не тільки тонкими рисами, але й виразом мрійливої задумливості, легке, як хмарка, золотисто-каштанове волосся, глибокий одухотворений погляд блакитних очей…».
Гейлі «Він був невисокого зросту, кремезний, з грубими рисами обличчя, а його розв’язний тон свідчив про людину низького походження, котра прагне що є сили досягти вищих кіл суспільства. Одяг у нього яскравий. Пістрявий жилет і зав’язана на шиї синя хустка з жовтими цяточками найбільш підходили до його обличчя. Пальці – товсті, грубі – були прикрашені перснями».
Місіс Емілі Шелбі. «… була жінка незвичайна, наділена великим розумом і добрим серцем. Доброта та великодушність підтримувались в ній релігійністю і твердими переконаннями, яким вона ніколи не зраджувала». «Я завжди щиро прагнула, як християнка, виконувати свій борг відносно цих нещасних, які повністю залежать від нас. Я піклувалася про них, вчила добру ».
Сенатор Берд Він «від природи був людиною дуже доброю, чуйною і відмовляти людям, які потребують до , було зовсім не в його правилах».
Містер Шелбі «Тільки крайня необхідність вимагає від мене погодитися на цю угоду. Мені дуже неприємно продавати моїх негрів».
Объяснение: