я давно, ще коли була маленької, читала “маленького принца” антуана де сент-екзюпері. мене вразило, що автор, доросла людина, боїться стати таким, як дорослі, яким нічого не цікаво, крім цифр. і тому він “купив ящик з фарбами й олівці”. автор розуміє маленького принца, переживає про нього, коли думає про баобаби. і відразу стає ясно, що в ньому ще багато залишилося від того маленького хлопчика, якого не зрозуміли дорослі. потроху він усвідомлює, як сумна й одноманітне життя маленького принца. довгий час у того була тільки одна розвага - він любувався заходом, коли йому ставало смутно. потім у маленького принца, з насіння, занесеного вітром до нього на планету, виріс горду й уразливу квітку. і маленький принц дуже його полюбив і радий був йому служити: поливав щодня, на ніч надягав ковпак. але в ньому виникли сумніву. він приймав порожні слова квітки близько до серця й почував себе нещасним. “треба було судити не за словами, а по справах… я не повинен був бігти…” маленький принц ще не знав, що він приручив цю квітку й повинен про нього піклуватися, і він вирішив відвідати сусідні планети.
на першому астероїді жив король. коли хлопчик залишав його, він подумав: “дивний народ ці дорослі”. на другому жил честолюбець. коли маленький принц утік від нього, він подумав: “право ж, дорослі - дуже дивні люди”. на третьому жил п’яниця. коли маленький принц відправився далі, він задумався: “так, право ж, дорослі дуже, дуже дивний народ”. на четвертій планеті жив ділок. продовжуючи шлях, маленький принц говорив собі: “ні, дорослі й справді разючий народ”. на п’ятої - ліхтарник, а на шостий жил , що порадив маленькому принцові відвідати землю. я думаю, що цим сент-екзюпері хотів показати, як дорослі люди відрізняються від маленьких, який у них обмежений кругозір у порівнянні з дітьми, у яких свої проблеми й прихильності у своєму мирке, куди дорослим, так люблячої цифри, немає доступу і якого вони не розуміють. на землі маленький принц не побачив людей і дуже зачудувався. але відразу побачив змію, що потім всі время говорила загадками. “я вирішую всі загадки”, - сказала вона. коли він набрів на троянд, які були всі як одна схожі на його квітку, вона подумав: “я-те уявляв, що володію єдиним у світі квіткою…тільки всього в мене й було, що проста троянда так три вулкани ростом мені по коліно…”, - ліг на траву й заплакав. тільки коли він приручив лиса й лисиць відкрив йому головну істину: “…ти назавжди у відповіді за всіх, кого приручив”, маленький принц зрозумів, що його троянда - єдина у світі, адже це її він щоранку поливав, накривав ковпаком, оберігав. він зрозумів, що він відповідає за свою троянду.
маленький принц так тендітний, і так зворушлива його вірність квітці. останнім подарунком маленького принца авторові був його сміх: “ти завжди будеш мені іншому. тобі захочеться посміятися із мною. інший раз ти от так розгорнеш вікно, і тобі буде приємно… і твої друзі стануть дивуватися, що ти смієшся, дивлячись на небо. а ти їм скажеш: “так, так, я завжди сміюся, дивлячись на зірки! ” і вони подумають, що ти збожеволів. от такий злий жарт я з тобою зіграю… знаєш… моя троянда… я за неї у відповіді. а вона така слабка. така простодушна”. ніколи жодна доросла людина не зрозуміє, як важливо буває запитати себе: чи жива та троянда або її раптом з’їв баранчик? може бути, я теж буду такої, як всієї дорослої, люблячої цифри, коли стану старше? “будь те будинок, зірки або пустеля, саме прекрасне в них те, чого не побачиш очами. але очі сліпі. шукати треба серцем”. хто знає…
На берегу реки рос репейник. Он был невзрачен на вид.У него был слабенький стебелек и хилые лопушки.И качало его при ветре из стороны в сторону. Все над ним смеялись.Особенно доставалось ему от Мальвы-Шток-розы,которая росла неподалеку. Посмотрите-говорила она смеясь,да у него сил меньше чем у Фиалки! Бедного Репейника это очень огорчало и он старался скрыться в зарослях высокой травы. По ночам,когда все вокруг затихало,он выглядывал из своего укрытия,наслаждаясь ночной тишиной и подставляя лунному свету ,свои слабые лопушки. Шло время,Репейник подрастал,стебель его креп,а лопушки превращались в большие листья. И вот настал день,когда он подрос,слегка возвышаясь над травой.Цветы росшие вокруг,по прежнему считали его некрасивым. Как может такое ничтожество расти среди нас-говорил один цветок. Он так уродлив,что никто и не подлетит к нему-говорил другой.Бедному Репейнику оставалось только молчать ,страдая от того,что он так некрасив,что все его за это осуждают. Была уже середина лета,когда с Репейником произошли изменения.Он стал крепким,могучим,а на концах его веточек,распустились бутоны. Они были очень красивы:темно-малиновые,почти бордовые,с белыми крапинкам на концах.Когда солнце поднялось выше,они стали источать медовый аромат и к нему устремились пчелы. Первой,его увидела Роза. Посмотрите-воскликнула она,это же наш Репейник! Как он стал красив-добавила ромашка. И все остальные цветы согласно закивали. А Репейник,стоял в лучах солнца,протянув к нему свои веточки и был счастлив.
я давно, ще коли була маленької, читала “маленького принца” антуана де сент-екзюпері. мене вразило, що автор, доросла людина, боїться стати таким, як дорослі, яким нічого не цікаво, крім цифр. і тому він “купив ящик з фарбами й олівці”. автор розуміє маленького принца, переживає про нього, коли думає про баобаби. і відразу стає ясно, що в ньому ще багато залишилося від того маленького хлопчика, якого не зрозуміли дорослі. потроху він усвідомлює, як сумна й одноманітне життя маленького принца. довгий час у того була тільки одна розвага - він любувався заходом, коли йому ставало смутно. потім у маленького принца, з насіння, занесеного вітром до нього на планету, виріс горду й уразливу квітку. і маленький принц дуже його полюбив і радий був йому служити: поливав щодня, на ніч надягав ковпак. але в ньому виникли сумніву. він приймав порожні слова квітки близько до серця й почував себе нещасним. “треба було судити не за словами, а по справах… я не повинен був бігти…” маленький принц ще не знав, що він приручив цю квітку й повинен про нього піклуватися, і він вирішив відвідати сусідні планети.
на першому астероїді жив король. коли хлопчик залишав його, він подумав: “дивний народ ці дорослі”. на другому жил честолюбець. коли маленький принц утік від нього, він подумав: “право ж, дорослі - дуже дивні люди”. на третьому жил п’яниця. коли маленький принц відправився далі, він задумався: “так, право ж, дорослі дуже, дуже дивний народ”. на четвертій планеті жив ділок. продовжуючи шлях, маленький принц говорив собі: “ні, дорослі й справді разючий народ”. на п’ятої - ліхтарник, а на шостий жил , що порадив маленькому принцові відвідати землю. я думаю, що цим сент-екзюпері хотів показати, як дорослі люди відрізняються від маленьких, який у них обмежений кругозір у порівнянні з дітьми, у яких свої проблеми й прихильності у своєму мирке, куди дорослим, так люблячої цифри, немає доступу і якого вони не розуміють. на землі маленький принц не побачив людей і дуже зачудувався. але відразу побачив змію, що потім всі время говорила загадками. “я вирішую всі загадки”, - сказала вона. коли він набрів на троянд, які були всі як одна схожі на його квітку, вона подумав: “я-те уявляв, що володію єдиним у світі квіткою…тільки всього в мене й було, що проста троянда так три вулкани ростом мені по коліно…”, - ліг на траву й заплакав. тільки коли він приручив лиса й лисиць відкрив йому головну істину: “…ти назавжди у відповіді за всіх, кого приручив”, маленький принц зрозумів, що його троянда - єдина у світі, адже це її він щоранку поливав, накривав ковпаком, оберігав. він зрозумів, що він відповідає за свою троянду.
маленький принц так тендітний, і так зворушлива його вірність квітці. останнім подарунком маленького принца авторові був його сміх: “ти завжди будеш мені іншому. тобі захочеться посміятися із мною. інший раз ти от так розгорнеш вікно, і тобі буде приємно… і твої друзі стануть дивуватися, що ти смієшся, дивлячись на небо. а ти їм скажеш: “так, так, я завжди сміюся, дивлячись на зірки! ” і вони подумають, що ти збожеволів. от такий злий жарт я з тобою зіграю… знаєш… моя троянда… я за неї у відповіді. а вона така слабка. така простодушна”. ніколи жодна доросла людина не зрозуміє, як важливо буває запитати себе: чи жива та троянда або її раптом з’їв баранчик? може бути, я теж буду такої, як всієї дорослої, люблячої цифри, коли стану старше? “будь те будинок, зірки або пустеля, саме прекрасне в них те, чого не побачиш очами. але очі сліпі. шукати треба серцем”. хто знає…
Все над ним смеялись.Особенно доставалось ему от Мальвы-Шток-розы,которая росла неподалеку. Посмотрите-говорила она смеясь,да у него сил меньше чем у Фиалки!
Бедного Репейника это очень огорчало и он старался скрыться в зарослях высокой травы.
По ночам,когда все вокруг затихало,он выглядывал из своего укрытия,наслаждаясь ночной тишиной и подставляя лунному свету ,свои слабые лопушки.
Шло время,Репейник подрастал,стебель его креп,а лопушки превращались в большие листья.
И вот настал день,когда он подрос,слегка возвышаясь над травой.Цветы росшие вокруг,по прежнему считали его некрасивым.
Как может такое ничтожество расти среди нас-говорил один цветок. Он так уродлив,что никто и не подлетит к нему-говорил другой.Бедному Репейнику оставалось только молчать ,страдая от того,что он так некрасив,что все его за это осуждают.
Была уже середина лета,когда с Репейником произошли изменения.Он стал крепким,могучим,а на концах его веточек,распустились бутоны. Они были очень красивы:темно-малиновые,почти бордовые,с белыми крапинкам на концах.Когда солнце поднялось выше,они стали источать медовый аромат и к нему устремились пчелы.
Первой,его увидела Роза. Посмотрите-воскликнула она,это же наш Репейник! Как он стал красив-добавила ромашка. И все остальные цветы согласно закивали.
А Репейник,стоял в лучах солнца,протянув к нему свои веточки и был счастлив.