Прочитайте текст. ответьте на вопросы 1. Какова роль данного эпизода в композиции романа? 2. Как данный эпизод связан с идеей романа? Каким представлен герой в этом эпизоде? Каким образом автор выражает своё отношение к происходящему? Что вы думаете о главном герое в конкретном эпизоде? Однако на следующий день явился новый надзиратель, в руках у него был пакет, обернутый белой чистой тряпкой с желтыми следами ожогов. Саша сразу узнал эту тряпку, через нее он дома утюжил брюки. Значит, разрешены не только книги, но и передачи. - Фамилия? - Панкратов. -Распишитесь. Надзиратель протянул ему опись передачи и огрызок карандаша. Опись была написана маминой рукой, широко, неразборчиво, и только "шоколад" дописали незнакомым, четким, будто каллиграфическим почерком. Половину описи вымарали чернильным карандашом. перебирал кульки и пакеты, аккуратно сложенные мамой, а потом раскиданные чужими руками... Белый батон, сыр, отварное мясо, колбаса- все это разрезано на куски при осмотре, масло в пергаментной бумаге, сахар, смена белья, носки, носовые платки. Итак, мама жива, выстояла, знает, где он. - Можно отослать белье? -Заворачивайте. Он завернул грязное белье в тряпку. Этот обожженный утюгом кусок белой материи донес до него запах дома, его дома. - Напишите, что просите. На обороте листка Саша написал: "Все получил. Ничего не присылай, кроме белого хлеба, мяса и белья. Все хорошо, здоров, целую. Саша". Карандашик!-потребовал надзиратель.
Этот клочок бумаги Софья Александровна трогала, ощупывала, перечитывала десятки, сотни, тысячи раз-символ страданий ее сына, его горькой судьбы, но и вестник его жизни. Она показывала его всем: Михаилу Юрьевичу, соседке Гале, Милице Петровне, сестрам, Варе Ивановой и Максу Костин... Ничего не надо, все хорошо, здоров, целую... Это мог написать только он, ее добрый и мужественный мальчик.
1. Действие сказки происходит в степи
2.Главным героем является Младший брат
3.Стаошему брату попалось мешок золота,среднему брату блестящая острая сабля,а младшему брату маленькое зёрнышко
4. Семь сёл,семь городов куплю!
5Семь сел,семь городов покорю!
6.Потому что ему было нечего сказать про своё зёрнышко,так как братьям попались вон какие находки ,а младшему лишь зёрнышко
7 Они не поверили словам младшего брата ,и ушли от него Потому что он сказал что одним зерном может прокормить семь сёл ,семь городов прокормлю
Это 100%Правильно
Объяснение:
Объяснение:
Мабуть, кожен з нас рано чи пізно ставить собі запитання: «У чому полягає суть мого існування?» Люди все своє життя шукають відповідь, комусь це дається легко, а хтось, лежачи на смертному одрі, усвідомлює, що так і не зміг віднайти істину. Ще одне «вічне» питання — «У чому полягає щастя?» Для когось воно ховається в дрібницях, для інших — у знаходженні сенсу життя. Хтось так і не усвідомлює, що щастя завжди поруч: до нього просто варто протягнути руку, зробити перший крок у вірному напрямку.
Іван Дідух — головний герой новели Василя Стефаника «Камінний хрест». Саме в нього варто повчитись не тільки надзвичайної наполегливості та сили духу, а й уміння радіти тому, що в тебе є. Адже чоловік, вернувшись з десятилітньої служби у війську, отримав у спадок всього-на-всього клаптик землі, яка була передана йому від батьків. Та й та була не дуже родюча: це був горб, занедбаний і забутий, з якого жінки в селі копали пісок, через що він зяяв численними ямами і провалами. Іван Дідух зумів зібрати свою волю в кулак, та, запрігшись разом зі своїм конем, стати до обробки землі. Він важко працював, рясно зрошуючи горб своїм потом. Здавалося б, що життя в Канаді, яке чекало його через стільки років непосильного труду, мало принести щастя чоловікові. Але еміграція стала для нього трагедією: Іван Дідух не міг усвідомити, що змушений кинути усе те, на що поклав не один рік титанічних зусиль, у що він вклав свою душу.
Від’їжджаючи, чоловік поставив на горбі камінний хрест. На цьому були вибиті імена подружжя Дідухів. Не знаючи долі селянина можна подумати, що це доволі егоїстичний поступок. Проте заглибившись в деталі життя Івана Дідуха ми бачимо, що насправді цей камінний хрест — не просто знак, який має нагадувати односельчанам про сім’ю, яка володіла горбом. Це — пам’ятник тій сізіфовій праці, яку здійснював з року в рік бідний селянин. Сцена прощання з жителями села неспроста нагадує читачеві похорон: від’їжджаючи, Іван Дідух прощається з усім своїм попереднім життям, з тим, що було сенсом його існування протягом багатьох років.
Створюючи такий знаковий символ, Василь Стефаник заклав у нього глибокий зміст і підтекст: камінний хрест — це втілення трагізму долі усіх українців-емігрантів, які наприкінці 19 століття були змушені їхати за океан у пошуках кращого життя. Це пам’ятка про всі ті українські сім’ї, яких не змогла прогодувати та утримати рідна земля. Це згадка про тих українців, які не мали змогли віддати всю свою любов та працелюбність краю, який приютив їх в дитинстві.
Новела Василя Стефаника «Камінний хрест» — це художнє втілення реальної історії, яка трапилась в сім’ї Стефана Дідуха, що став прототипом головного героя твору. І сьогодні справді на одному з горбів Івано-Франківщини стоїть ця пам’ятка усім українським емігрантам. Покоління змінились, і, можливо, нащадки цих селян уже й не пам’ятають рідного коріння. Забулись традиції, загубилась мова. А хрест все стоїть — як німе нагадування про тих, хто вже ніколи не повернеться до України…