Прочитайте текст, составьте «портрет» языковой личности Ванюши и писателя. Состоялся ли процесс коммуникации между этими людьми? Какова задумка автора текста?

Наверху сошла с кустов роса, и внизу, под кустами блестит только в пазухе такого листка, где никогда и не Коровы наелись и грудой стояли у болотного бочага.
Подпасок Ванюшка лежал на кочках дугой. Не сразу и догадаешься, как вышла дуга, он, должно быть, лег на кочку головой, но, пока спал, кочка умялась, голова опустилась, получился высокий живот, и голова и ноги внизу.
Я его давно знаю, – ярко-рыжая голова, и на лице крупные веснушки, одна к другой, глаза блестящие, чистые, как обсосанный леденец. Я давно его принял в Берендеево царство и, когда вижу, мимо ни за что не пройду. Мне сегодня удача, хочу с ним побыть и бужу маленького Берендея.
Когда он совсем пришел в себя, опохмелился, я вынул из сумки последний номер «Охотника» с моим рассказом и дал ему.
– Прочитай, Ваня, это я написал.
Он принялся читать. А я закурил папиросу и занялся своей записной книжкой на пятнадцать минут. Пастух все читал, я перебил его во Покажи, много прочел?
Он указал: за четверть часа он прочел две с половиной строчки, а всего было триста.
– Дай сюда журнал, – сказал я, – мне надо идти. Не стоит читать.
Он охотно отдал журнал со словами:
– Правда, не стоит читать.
Я удивился. Таких откровенных и добродушных читателей как-то не приходилось встречать даже среди крестьян. Чуть ущемило, но больше понравилось.
Он же зевнул и сказал:
– Если бы ты по правде писал, а то ведь, наверное, все выдумал?
– Не все, – ответил я, – но есть немного.
– Вот я бы – так написал!
– Все бы по правде?
– Все. Вот взял бы и про ночь написал, как ночь на болоте проходит.
– Ну, как же?
– А вот как. Ночь. Куст большой-большой у бочага. Я сижу под кустом, а утята – свись, свись, свись.
Остановился. Я подумал – он ищет слов или дожидается образов. Вот очнулся, вынул жалейку и стал на ней седьмую дырочку.
– Ну, а дальше-то что? – с я. – Ты же по правде хотел ночь представить.
– А я же и представил, – ответил он, – все по правде. Куст большой-большой! Я сижу под ним, а утята всю ночь – свись, свись, свись.
– Очень уж коротко.
– Что ты, «коротко»! – удивился подпасок. – Всю-то ночь напролет: свись, свись, свись.
Соображая этот рассказ, я сказал:
– Как хорошо!
– Неуж плохо, – ответил он.
И заиграл на дудочке, сделанной из волчьего дерева, тростника и коровьего рога.

Всі події , які відбуваються з людиною, багато в чому обумовлені тим місцем, де вони відбуваються. Сприйняття реальності людиною сильно відрізняється в залежності від місця, де людина знаходиться. У сучасному світі велика частина людей проживає далеко від красивої і надихаючої природи – в задушливому місті. Але не можна забувати, що природним місцем існування людини є зовсім не місто, а природа. Для свого щасливого існування людина повинна жити на природі, а не поза нею.Прекрасний приклад всього вищесказаного був приведений автором прекрасного твору про пригоди маленького хлопчика Льоньки під назвою «Звук Павутинки» авторства Віктора Близнеця. Хлопчик жив з батьками в невеликому селі, де, на превеликий його жаль, не було ні єдиного його однолітка. Саме з цієї причини Льонька був повинен займатися всіма справами самостійно – дитина сама шукала собі заняття і розваги. Звичайно, для людини важлива компанія, але якщо проводити час на природі, можна знайти собі справу навіть за умови перебування на самоті. Так що хлопчикові вдалося впоратися з цією проблемою – він гуляв по двору, запускав кораблики і використовував всі ті переваги і привілеї, які дає йому рідна земля і природа в цілому.Наша українська земля в широкому розумінні цього слова дуже красива. Кожен, хто коли-небудь гав за природними явищами, а таких людей завжди була абсолютна більшість, розуміє, наскільки добре вони позначаються на людині, наскільки сильно вони допомагають їй справитися з проблемами і забути про всі можливі неприємності і негаразди. Хочеться вірити в те, що природа рідної землі буде збережена і стане по-справжньому безсмертною. З журбою можна гати за тим, як недбало люди іноді ставляться до природи, але в той же час варто помітити, що останнім часом цим проблемам стали приділяти все більше уваги.Коли настрій поганий і у людини складається думка, що всі навколо налаштовані проти неї, що у світі просто перестало існувати добро, їй необхідно в першу чергу опинитися на природі. Там з нею станеться таке ж перетворення, як це було з маленьким Льонькою з оповідання Віктора Близнеця. На природі людина зможе перевести свою увагу на новий, який живе за своїми правилами і законами, світ, який неймовірно гарний і добрий у своїй гармонії. Думається, що до подібних висновків можна прийти навіть без використання літератури, але якщо такі приклади дійсно потрібні, в їх якості можна використовувати розповідь Віктора Близнеця  «Звук Павутинки», відповідно до змісту якої стає чітко зрозуміло, що земля наша безсмертна, добра, вічна і красива.

ответ: Снегурочка сначала вообще не знает, что такое любовь.Она видит, как девушки радуются и плачут от этого чувства.Она не понимает, чем вызваны такие эмоции. Красавица пытается полюбить.Она дарит цветок Лелю, но пастух бросает девушку. Потом и вовсе Лель уходит к Купаве, а Снегурочке говорит, что она не умеет любить по-настоящему. После этого дочка Деда Мороза и Весны-Красны просит Мизгиря взять ее женой в свой дом. Можно ли считать это любовью? Я думаю, этот поступок больше продиктован гордостью. Красавица-Снегурочка не могла оставаться одна, когда парни и девушки шли встречать восход солнца парами. Даже если бы она не растаяла, любовь ледяной красавицы и Мизгиря была бы обречена.

Объяснение: Удачи тебе.(: