Прочитайте внимательно текст и выполните задания. год поют Новый год! Удивительный, весёлый, радостный праздник всех людей. живущих на планете Земля. У всех народов мира Новый год означает уход завершившегося года и наступление нового. Оказывается, многие народы встречают Новый год в разное время года. У одних он наступает в ночь на 1 января, у других — в конце января, феврале, марте. Я родилась и живу в Казахстане. Это моя Родина. В нашей республике праздник Новый Года встречают дважды. Первая встреча нового происходит, как и во многих странах, в ночь с 31 декабря на 1 января, когда часы бьют 12. В домах устанавливают ёлки, которые наряжанот еще несколько дней до праздника. Ёлки украшают разноцветными игрушками, яркими, гирляндами или снежинками. Взрослые и дети одеваются в костюмы разных сказочных героев. Все Вместе Новогодние песни и водят хоровод с Дедом Морозом и Снегурочкой. А еще зажиганот бенгальские огни. запускают салюты, которые придают празднику, необычайные краски и волшебство. По традиции 31 декабря глава Республики Казахстан обращается к народу с праздничным поздравлением, в котором желает всем процветания, мирной жизни, дружбы между народами нашего государства. А ведь в нашей республике проживают люди разных национальностей. После того как часы пробили 12, все поздравляют друг друга с наступившим Новым годом желают здоровья, счастья и удачи в новом году. Во второй раз в Казахстане Новый год приходит 22 марта. Это праздник называется Наурыз и означает «новый день». Наурыз древни праздник, возникший более 5000 лет назад. 22 марта день весенне равноденствия. Этот день люди с нетерпением ждали, потому что в это вре наступает пробуждение пробуждение природы, все вокруг просыпается ОТО с начинается новый путь - новый круг жизни. В ночь на 22 марта по зем ходит счастье, и поэтому в Наурыз приходит на землю добро и свет. Вот так и объединились два празднования. Нового года: "старинный, а другой – современный, пришедший в жизнь казахского на недавно. И оба они означают наступление нового календарного го значит - встречу с неизведанным, чудесным, радостным. составьте сложный план

Ні дерев, ні кущів, ні трави — нічого,

окрім безмежної і страшної пустелі.

Джек Лондон

Читаючи твори відомого американського письменника Джека Лондона можна відразу відчути, наскільки сильно автор зживається с героями своїх романів і оповідань, наскільки сильно він переживає те, що з ними відбувається і відчуває усю суперечливість їхнього життя. Джек Лондон прожив коротке життя – лише сорок років, але за час своєї творчої діяльності він створив багато творів, які й сьогодні викликають інтерес читачів.

Одним з таких творів є оповідання Джека Лондона «Жага до життя». Його назва досить красномовна, але якщо взяти дослівний переклад цієї назви на українську мову, то вона буде звучати як «Любов до життя». Така назва не може відобразити всю трагічність та напруженість подій, тому ємне слово «жага» якнайкраще заміняє слово «любов» та характеризує сюжетну лінію цього твору.

Жага – це більше ніж любов, жага, як пояснює тлумачний словник української мови, – це велике, нестримне бажання чого-небудь, а у даному випадку це нестримне бажання одного герою оповідання вижити та нестримне бажання другого герою збагатитися будь-якою ціною. Слово жага найбільш ємне і яскравіше, тому я думаю, що саме з цієї причини воно було обране для українського перекладу назви.

Той драматизм і ті випробування, які випали на долю шукачів золота із оповідання «Жага до життя», вражають, а людська сила волі та духу викликає захоплення. На мій погляд, саме сила волі до вижити герою твору. Крім того, незважаючи на всілякі труднощі, герой оповідання не зрадив найголовнішим людським цінностям, він у будь-якій ситуації залишався людиною, справжньою Людиною з великої літери. Цій людині золото не затьмарило очі. Герой ставився до нього не настільки шанобливо, щоб віддати своє життя заради збагачення. Адже розсудлива людина повинна розуміти, що якщо ти залишишся з золотом, але загинеш, то навіщо тоді це багатство? Отже сила волі, людяність, мужність, цілеспрямованість і розсудливість – ось риси, які до вижити головному герою оповідання.

Джек Лондон відобразив у цьому творі двох людей, які за своїм характером і своєю поведінкою були повними протилежностями. Це два образи, один з яких втілив в собі позитивні риси, а другий – негативні. В оповіданні автор надав позитивному герою ті риси, які, на його думку, повинен мати справжній чоловік. Це і мужність, яка до йому перемогти вовка, і цілеспрямованість, і надзвичайна сила волі, і людяність (він по-християнські поховав товариша, що його зрадив і кинув у біді), і головне – жага до життя, яка і до йому вижити. А ось негативний герой, перш за все, відрізняється підлістю, бо він кинув свого товариша у біді, жадібністю та невмінням розсудливо поводитися у складних ситуаціях. Гадаю, що саме з цієї причини він і загинув.

Отже справжній чоловік, на думку Джека Лондона, повинен мати такі ж самі риси характеру, як і головний герой оповідання «Жага до життя», що зображений в творі як людина, яка останнього виборює право на життя і врешті-решт перемагає. Письменник акцентує увагу на тому, що право на життя досягається не тільки за до грубої сили, а й завдяки моральним якостям людини.

У зображенні боротьби Людини за життя автор показує незламний характер справжнього чоловіка, який навіть в екстремальних умовах не зраджує саму собі. Герой кинув золото заради інших цінностей, він не став їсти останки свого друга навіть під загрозою загибелі від голоду і привласнювати його золото, він жаліє його, а не радіє за приводу гибелі напарника. Це визиває почуття гордості за те, що на світі існують такі Люди і сподівання на те, що їх у нашому суспільстві переважна більшість.

Я вважаю, що коли людина с гідністю і честю виходить з важких випробувань, достойно переносить будь-яке горе і при цьому не втрачає людських якостей та не відступається від моральних цінностей, вона назавжди залишиться справжньою людиною, Людиною з великої літери.

Побіля обрію дотлівало сонце, ледве проглядаючи крізь запону туману й мли, що налягали на землю без чітких обрисів, наче гуща. ...десь там, за оцими похмурими горбами простяглось Велике Ведмеже озеро; в тім краї Полярне коло застережно накреслило свій кордон по канадській Безплідній Землі. Потік, серед якого він стоїть, — це притока річки Копермайн, що тече на північ і впадає в Льодовитий океан у затоці Коронації.

З усіх боків, аж до обрію, одноманітна пустеля, пагорби всі пологі й низькі. Ані деревця, ані кущика, ні травинки — нічого, крім безкрайньої страшної пустки...

В озерце впадає струмок, вода в ньому некаламутна. Струмок поріс рогозом, але на берегах немає жодної деревини...

Ніде ані деревця, ні кущика — саме тільки сіре море моху, серед якого розкидано сірі скелі, сірі озерця та сірі струмки. Небо теж було сіре. А на небі ні сонця, ні навіть проблиску сонця.

Сонця не було. Земля й небо стали ще сіріші, аж темні. Віяв холодний вітер, і перший сніг побілив вершки горбів.