Произведение Шукшина "срезал"
Концовка рассказа традиционно открыта. На во о том, кто прав, кто виноват, ответа нет, его должен дать сам читатель. Подумайте, что бы вы написали по этому поводу. О чём заставило вас задуматься произведение Шукшина? Хотели бы вы общаться с таким человеком, как Глеб Капустин?

Людині властиво любити. А кохання — це вінець любові. Просто кохання рядової людини проходить непомітно для оточення, а кохання неординарної особистості уособлює вічність і безсмертя. Тож природно, що кохання Йоганна Вольфганта Ґете не пройшло непомітно, а вилилось у творчості. А оскільки трагедія «Фауст» створювалась протягом тривалого часу, то її автор переживав у ці роки багато потрясінь, він знаходив і зрікався, любив і страждав. І невідомо, чи існувала б сама трагедія, якби її автор не пережив першого кохання до Кетхен Шенкопф і зречення його задля врятування особистої свободи, якби не було в його житті нового спалаху життєлюбства, що прокинулось у любові до дочки сільського пастора Фредеріки Бріон — і втечі від неї; якби не було в його житті одруження з юною Христіаною Вульпіус, яка стала матір'ю його сина. Отже, історія з Маргаритою в трагедії «Фауст» — це сповідь юнацтва. Все своє життя Ґете вважав, що «...вінцем природи є любов. Тільки через любов наближаються до неї». На цьому підґрунті розгортаються шукання Фаустом найвищої миті, на цьому підґрунті визрівають його сумніви щодо виходу з вічного замкненого кола: 

Я рвуся від жаги, 
і в насолоді я жаги жадаю. 

Маргарита стала для Фауста уособленням тієї щасливої миті, про яку він мріяв. Вона — символ молодості і краси, простоти і цнотливості, чутливості й ніжності. Проте вона не наділена інтуїцією самозбереження і тому приречена на загибель. І хоча образ Маргарити узагальнюючий, проте йому властива психологічна витонченість і жертовність. Чи кохав Фауст Маргариту? Мабуть, ні. І хоча її загибель для нього є духовним спустошенням, хоча він готовий її рятувати, Маргарита в його житті була лише миттєвістю, пониклою блідою тінню. І рятувати її від самого себе Фауст не може. Гете створив Маргариту виразною і трагічною, почуття її загострені, адже вона причетна і до отруєння матері, і до вбивства брата, і до смерті своєї дитини. Тому вона божеволіє. Навіть небо змилостивилось над нею. Маргарита відчула, що Мефістофель є ворогом: 

Крізь маску побачила вона 
Мого ума приховану могутність. 

Але це ж можна сказати і про Фауста, в холодному погляді якого Маргарита побачила приреченість кохання. Це кохання земне. Але Фауст спромігся на кохання містичне: поринаючи за межі простору і часу, вихоплює з-поміж античних героїв образи Паріса і прекрасної Гелени. Гелена виявилась для Фауста недосяжною, як сама краса. Його страждання за Геленою інші — він прагне недосяжного. І хоча про Гелену він говорить: «Хто взнав її — без неї жить не може!» — проте навряд чи ці почуття можна назвати коханням. І навіть поява Евфоріана — сина Фауста і Гелени — стає феєричним видінням, схожим на сон. А справжнє кохання, яке уособлювала Маргарита, здатне на прощення. І в уже іншому світі вона лине назустріч Фаустові так, як колись, — знов щаслива. 

Маргарита является центральной героиней булгаковского романа «Мастер и Маргарита», возлюбленной Мастера. Она готова на все ради любви. Существует мнение, что прототипом образа Маргариты была Елена Сергеевна Булгакова, жена писателя. Роль Маргариты в романе очень важна. В ее лице автор нарисовал идеальный образ жены гения. Героиня была замужем, но с мужем была несчастлива, потому что не любила его. Встретив Мастера, Маргарита поняла, что он является ее судьбой. Так она стала "тайной женою" Мастера. Прочитав роман героя, Маргарита назвала его Мастером. Вместе герои были счастливы, но все окончилось в тот момент, когда Мастер опубликовал отрывок из романа. В адрес автора посыпалась язвительная критика, в литературных кругах началось гонение. Маргарита старалась поддержать Мастера, обещала отравить его обидчиков, в первую очередь, критика Латунского. Однажды героиня ненадолго оставила своего возлюбленного. За это время он сжег свой роман, после чего попал в психиатрическую лечебницу. Маргарита не могла простить себе того, что оставила любимого человека в одиночестве в самый трудный для него момент. Конец ее страданиям положил Азазелло, который подарил ей надежду увидеть Мастера. За это героиня дает свое согласие исполнять роль королевы на великом балу у Сатаны. На время Маргарита превращается в ведьму. Героиня продает свою душу, чтобы получить Мастера. Ее самоотверженность и великая любовь в конце романа получают вознаграждение – она обретает покой вместе с любимым человеком.