Чи замислювались ви хоч раз, чи потрібно говорити про донкіхотів у нашому житті? Та й чи виникають такі типи у сьогоденні та яка ймовірність їх виникнення? Ну, що ж?
З одного боку, якби Алонсо перетворився на донкіхота у наше сторіччя індивідуалізму, коли одній людині байдуже до психологічного стану іншої, до її думок та вчинків, до її долі взагалі, якихось перепон на шляху такої магічної метаморфози не виникло б… Але ж є й інший бік: тепер людина, як на мою думку, більше обмежена обставинами: робота, родина, та й взагалі, більш дрібне, тобто купа так званих «соціальних прив’язок» не дає змогу сучасній людині уявити себе кимось й помандрувати собі боротися зі злом… Ми більш закорінені у навколишній світ: у «територію», у соціум тощо. Виходить, тут не вгадаєш; є чинники, які свідчать за появу нових донкіхотів, є й ті, що проти… Але ми не врахували ще одного. Розглядаючи ситуацію, коли комусь закортіло уявити себе іншою людиною, ми не враховували, висока або низька імовірність того, що бажання виникне. Аж тут і криється пояснення, чому у нашому сучасному житті так мало донкіхотів. Мені здається, сучасний світ надто корисливий та приземлений, безкорисне служіння добру, ідеали, подвиги, – все це зустрінеш хіба що в книжках та історичних фільмах.
Данилко - герой сказа П.П.Бажова «Каменный цветок». Данилку Недокормыша звали «блаженным», «тихоходом». Он был сиротой,лет двенадцати, а то и больше. Высокий и худой. Волосы кудрявые, глазенки голубенькие. Старательный,терпеливый был,терпел ругань и побои. Наигрывал песни которые сам сочинял.Служить и прислуживать в господских домах он оказался не годен, и тогда отдали его в обучение к мастеру по малахитному делу Прокопьичу . Он вырос и стал лучшим мастером в этом деле. Но не был он увлечен своей работой. Говорил: "Трудностей много, а красоты ровно и вовсе нет"
Чи замислювались ви хоч раз, чи потрібно говорити про донкіхотів у нашому житті? Та й чи виникають такі типи у сьогоденні та яка ймовірність їх виникнення? Ну, що ж?
З одного боку, якби Алонсо перетворився на донкіхота у наше сторіччя індивідуалізму, коли одній людині байдуже до психологічного стану іншої, до її думок та вчинків, до її долі взагалі, якихось перепон на шляху такої магічної метаморфози не виникло б… Але ж є й інший бік: тепер людина, як на мою думку, більше обмежена обставинами: робота, родина, та й взагалі, більш дрібне, тобто купа так званих «соціальних прив’язок» не дає змогу сучасній людині уявити себе кимось й помандрувати собі боротися зі злом… Ми більш закорінені у навколишній світ: у «територію», у соціум тощо. Виходить, тут не вгадаєш; є чинники, які свідчать за появу нових донкіхотів, є й ті, що проти… Але ми не врахували ще одного. Розглядаючи ситуацію, коли комусь закортіло уявити себе іншою людиною, ми не враховували, висока або низька імовірність того, що бажання виникне. Аж тут і криється пояснення, чому у нашому сучасному житті так мало донкіхотів. Мені здається, сучасний світ надто корисливий та приземлений, безкорисне служіння добру, ідеали, подвиги, – все це зустрінеш хіба що в книжках та історичних фільмах.
Объяснение:
Данилко - герой сказа П.П.Бажова «Каменный цветок». Данилку Недокормыша звали «блаженным», «тихоходом». Он был сиротой,лет двенадцати, а то и больше. Высокий и худой. Волосы кудрявые, глазенки голубенькие. Старательный,терпеливый был,терпел ругань и побои. Наигрывал песни которые сам сочинял.Служить и прислуживать в господских домах он оказался не годен, и тогда отдали его в обучение к мастеру по малахитному делу Прокопьичу . Он вырос и стал лучшим мастером в этом деле. Но не был он увлечен своей работой. Говорил: "Трудностей много, а красоты ровно и вовсе нет"