Життя це саме найцінніше що в нас є.В новелі "Останній листок" дівчина на ім'я Джонсі захворіла на не виліковну хворобу,але лікар сказав якщо вона буде мати бажання до життя,то вона обов'язкова одужає.Але Джонсі не вірила в те,що вона одужає і щитала листки на плющі який ріс на глухій стіні будунку сусідів.Джонсі говорила коли впаже осанній листок вона помре.Вона хотіла померти.Але коли той останній листок не падав кілька днів,вона повірила в свої сили і говорила Сью,що вона одужає і буде радіти життю як раділа коли була здоровою,і вона сказала що вона обов'язково намалює Неаполітанську вулицю.Тому потрібно цінувати життя,та дружити такою ж дружбо як дружили ці дві дівчини.Вони не кинули один одного в біді,а оберігали один одного і піддержували,тому цініть всі найяскравіші моменти життя зі своїми друзями.
Хз все что нашла. Калмыцкая степь – моя малая родина. Благоухающая разнотравьем весной, выгоревшая и поблёкшая от зноя летом, бурая осенью, занесённая снегом зимой – это всё она, родная степь. Огромны степные просторы, где так вольно ветру, где есть место всему живому: птицам и насекомым, травам и цветам, животным маленьким и большим, человеку. А сколько скрытых, сразу невидимых глазу красок и оттенков! А сколько звуков: трели птиц, треск кузнечиков, шелест сухой травы, клики водоплавающей птицы! А как дурманит воздух, настоянный на степных травах! Степь кормит и поддерживает степняка, завораживает и очаровывает, становится источником вдохновения творческих людей: поэтов, художников, композиторов. Моё восхищение вызвало стихотворение Д. Кугультинова «Как ты прекрасна, степь моя, в апреле…», которое я выучила к уроку внеклассного чтения. А впоследствии тема его стала названием исследовательской работы «Калмыцкая степь глазами поэта Д.Н. Кугультинова».
