Недавно я посмотрел русский фильм под названием «Движение вверх». Эта картина относится к жанру спортивной драмы. Я узнал об истории, которая происходила достаточно давно. В фильме мы знакомимся со сборной командой СССР по баскетболу. Команда принимала участие в Олимпиаде в Мюнхене в 1972 году и сумела одержать победу, которая стала легендарной.
На протяжении всего фильма я переживала за каждого персонажа и поняла, как важно верить в каждого человека. Победы и подвиги может совершить каждый человек, главное – надеяться и непрерывно действовать, стремясь только вперед. Фильм «Движение вверх» подарил мне веру в нашу страну, позволил в который раз испытать за нее гордость.
тіло його замурували в печері, яка довгий час слугувала місцем для молитв до язичницьких богів.
цитата Важко зітхнув старий Захар, зирнув на сонце, всміхнувся, і по хвилі вже його не стало. Не плакали за ним ні сини, ні сусіди, ні громадяни, бо добре знали, що за щасливим гріх плакати. Але з радісними співами обмили його тіло і занесли його на Ясну поляну, до стародавнього житла прадідівських богів, і, зложивши його в кам'яній контині, лицем до золотого образа сонця, вміщеного на стелі, потім привалили вхід величезною плитою і замурували.
От так спочив старий Захар Беркут на лоні тих богів, що жили в його серці і нашіптували йому весь вік чесні, до добра громади вимірені думки.
Сочинение по фильму "Движение вверх":
Недавно я посмотрел русский фильм под названием «Движение вверх». Эта картина относится к жанру спортивной драмы. Я узнал об истории, которая происходила достаточно давно. В фильме мы знакомимся со сборной командой СССР по баскетболу. Команда принимала участие в Олимпиаде в Мюнхене в 1972 году и сумела одержать победу, которая стала легендарной.
На протяжении всего фильма я переживала за каждого персонажа и поняла, как важно верить в каждого человека. Победы и подвиги может совершить каждый человек, главное – надеяться и непрерывно действовать, стремясь только вперед. Фильм «Движение вверх» подарил мне веру в нашу страну, позволил в который раз испытать за нее гордость.
Відповідь:
тіло його замурували в печері, яка довгий час слугувала місцем для молитв до язичницьких богів.
цитата Важко зітхнув старий Захар, зирнув на сонце, всміхнувся, і по хвилі вже його не стало. Не плакали за ним ні сини, ні сусіди, ні громадяни, бо добре знали, що за щасливим гріх плакати. Але з радісними співами обмили його тіло і занесли його на Ясну поляну, до стародавнього житла прадідівських богів, і, зложивши його в кам'яній контині, лицем до золотого образа сонця, вміщеного на стелі, потім привалили вхід величезною плитою і замурували.
От так спочив старий Захар Беркут на лоні тих богів, що жили в його серці і нашіптували йому весь вік чесні, до добра громади вимірені думки.
Пояснення: