«Золотой рыцарь», это небольшой рассказ Николая Гумилёва — своеобразное отображение мира малой величины, мира всего гумилёвского творчества, его судьбы. Судьбы, человека, перед которым можно держать ответ за подаренное нам природой счастье, за патриотизм и за любовь к своей Родине. За счастье жить на этой Земле.Само название: «Золотой рыцарь», притягивает потенциального читателя своим заманчивым звучанием. В течении всего рассказа описывается тема восточного Ливана, даются живые образы рыцарей-крестоносцев и самого Иисуса Христа, показывается процесс перехода души «на тот свет».Всё произведение буквально пронизано глубоким, настоящим уважением автора к таким чертам человеческой натуры, как героизм и патриотизм. Что представляют собой эти прекрасные человеческие качества? Гумилёв своим рассказом очень полно отвечает на этот вопрос. Чувствуется, насколько глубокое и благородное чувство признательности испытывает автор к тем, кто всегда жил в любви к своему Отечеству, кто почитал родную землю, то уважал своих товарищей.Читателю непременно придётся задуматься и о том, кто же на самом деле такой этот загадочный герой — Золотой рыцарь? В гумилёвской интерпретации, золотой рыцарь — это прообраз самого Иисуса Христа, пришедшего на нашу грешную землю для того, чтобы забрать души крестоносцев-рыцарей. Именно потому, что павшие крестоносцы были рыцарями, и решает Иисус прийти к ним в этом образе — образе Золотого рыцаря, восседающего на белоснежном коне.В самом центре повествования находятся рыцари-крестоносцы. Они настолько устали от долгих блужданий по Ливану, что решают, что пришло их время умереть. Но умереть достойно воинов — находясь в бою и распевая свой последний гимн Богу. Эти рыцари истово верующие люди, поэтому даже в последние моменты жизни они не забывают об Иисусе.В итоге рыцари крестоносцы попадают в неземной мир, который заполнен весельем, любовью и истинной радостью. Автору удалось очень хорошо показать в своём рассказе символичность существования как бы незримой черты, отделяющей мир земной от высшего, верховного мира. Разница весьма ощутима: земные люди непременно испытывают на себе всевозможные страдания и хлопоты, те же, кто проживает в мире верховном, всегда абсолютно счастливы, не имеют ни забот, ни проблем.
Коли письменник створює оповідання, вірш або п'єсу, в його уяві постають образи різних подій, людей, явищ. Щоб точно, виразно, яскраво відтворити ці уявлювані образи, письменник, по-перше, добирає слова потрібного змістового відтінку та емоційної забарвленості; по-друге, використовує різні художні засоби. Наприклад: «Широкою рікою плили по Русі пожежі, руїни та смерть. Страшенна монгольська орда з далекої степової Азії налетіла на нашу країну, щоб на довгі віки в самім корені підтяти її силу, розбити її народне життя. Найперші міста: Київ, Канів, Переяслав упали і були зруйновані до основи; їх слідом пішли тисячі сіл і менших городів») («...Палали інші світила, страшні, широкі, бухаючи огняною загравою: се горіли околичні села і слободи, окружаючи широкою огненою пасмурою монгольський табір. Там бушували загони монголів, рубаючи та мордуючи людей, забираючи в неволю та нищачи до основи все, чого не можна було забрати») Для зримого зображення пожеж, розгрому, жаху, що несла в собі орда, автор використовує порівняння, епітет, гіперболічну метафору, уособлення. Розгубленість героїв, їх безпорадність, смертельний переляк, а разом з тим і силу волі, нескореність, прагнення перемогти передають риторичні окличні речення та вигуки. Про копітку роботу автора над мовою свідчать рукописи творів. Нерідко одні слова письменник по два-три рази заміняє на інші, поки знайде ті, які найточніше передають думку, найяскравіше зображують предмет чи явище, найповніше виражають ставлення автора до нього, дають йому оцінку.
Автору удалось очень хорошо показать в своём рассказе символичность существования как бы незримой черты, отделяющей мир земной от высшего, верховного мира. Разница весьма ощутима: земные люди непременно испытывают на себе всевозможные страдания и хлопоты, те же, кто проживает в мире верховном, всегда абсолютно счастливы, не имеют ни забот, ни проблем.
(«...Палали інші світила, страшні, широкі, бухаючи огняною загравою: се горіли околичні села і слободи, окружаючи широкою огненою пасмурою монгольський табір. Там бушували загони монголів, рубаючи та мордуючи людей, забираючи в неволю та нищачи до основи все, чого не можна було забрати»)
Для зримого зображення пожеж, розгрому, жаху, що несла в собі орда, автор використовує порівняння, епітет, гіперболічну метафору, уособлення. Розгубленість героїв, їх безпорадність, смертельний переляк, а разом з тим і силу волі, нескореність, прагнення перемогти передають риторичні окличні речення та вигуки.
Про копітку роботу автора над мовою свідчать рукописи творів. Нерідко одні слова письменник по два-три рази заміняє на інші, поки знайде ті, які найточніше передають думку, найяскравіше зображують предмет чи явище, найповніше виражають ставлення автора до нього, дають йому оцінку.