Рассказ астафьева "конь с розовой гривой" учит разным вещам, заставляет задуматься над для начала, этот рассказ учит тому, что не надо врать. витя, если бы не соврал бабушке, не переживал бы так, ведь бабушка всегда ему говорила: "врать нехорошо." также, я уяснил из этого рассказа то, что уважение и место в компании друзей, можно заслужить благородными поступками. ведь в лесу, сашка заставил хитростью витю съесть все ягоды, а потом еще витя подумал, что таким образом заслужит его уважение и сказал, что украдет калач у бабушки, а затем их "компания" растерзала рыбу, и убила стрижа. и наконец, важно запомнить то, что все заслуживают право на жизнь, и не важно, красивый или нет, маленький или большой. это можно подтвердить, ведь, как указано выше, витя с левонтьевскими растерзали рыбу просто за то, что она некрасивая, а когда подбили стрижа, то не стали ему . вот оказывается, как многому может научить этот рассказ!
павла, якого всі прозвали павлентієм, прийняли до училища разом з друзями — василем силкою, василем оборою та василем кібкалом. павло був сирота. мати його померла, а коли хлопцеві було дев'ять років, батько одружився з тіткою ялосоветою. через місяць батько пішов на війну і не повернувся. так і живуть вони з тіткою вже шість років в половині хати, бо більшу половину одірвало бомбою. тітка ялосовета сама павла до училища і так розхвалила його перед директором: «він слухняненький, роботящий, не дивіться, що такий ото малий. він підросте. і вчиться », що директор прийняв його під свою відповідальність, бо, як виявилося, хлопцеві не вистачало одного місяця для вступу до училища. попав павло в п'яту групу, більшість якої складали дітбудинківці. а всього в училищі було десять груп: і «механіки», і «столяри». у всіх уже були свої майстри, а п'ятій ще не призначили. і от одного ранку разом з директором прийшов якийсь дідусик. «він буву ремісницькій формі, новій— новісінькій і настовбурченій ще гірше, ніжу мене; передня пола гімнастерки сягала йому нижче колін, і, йдучи, він підбивав її ними, як фартушину». директор познайомив майстра з групою і, гарно про нього відізвавшись, наказав слухатись і поважати федора демидовича снопа, так звали майстра. слова директора запали хлопцям вдушу: «майстер — ваш учитель і батько, всі ви перед ним рівні, як рівні перед батьком, хоч більшість із вас,— директор опустив очі і притишив голос,— можливо, й не пам'ятає своїх батькі» потім хлопців повели до майстерні. там не було нічого
