Кожна дитина вірить у казку. Розгорнеш книжку – і перед тобою дивовижні, насичені сонцем світи, де можна мандрувати, не знаючи втоми. І в тих світах із кожним трапиться щось незвичайне, що б змінило життя, повернуло долю до розуму й краси. Письменники, які це розуміють, є наймудрішими людьми. Одним із таких людей був Моріс Метерлінк.
«Синій птах» є взірцем філософської п’єси-казки. Головні герої твору – дівчинка Мітіль і хлопчик Тільтіль – схожі на своїх однолітків. Вони так само люблять розваги й пустощі, чекають на святкові подарунки, радіють життю. Батько цих дітей – бідний лісоруб, і тому Тільтіль і Мітіль найчастіше доводилося задовольнятися мріями про смачні солодощі. І навіть у мріях вони ділилися солодощами одне з одним. Якось напередодні Різдва до дітей завітала Фея. Вона відправила брата й сестру на пошуки Синього птаха, який повинен був до одужати її хворій онучці. Тільтілю Фея подарувала чарівний діамант, який робив навколишній світ казковим і відкривав істинну сутність людей. Звідси починається вже справжня філософська теорія, викладена легко й красиво. Тільтіль і Мітіль побували в чарівних світах: у Країні Спогадів, Царстві Майбутнього, Палаці Ночі, Саду Блаженств. Зустрічі з алегоричними персонажами виглядали як етапи духовного виховання Тільтіль і Мітіль. Діти крок за кроком накопичували досвід, прямуючи по етапах пізнання самих
себе і світу, Тільтільі Мітіль усвідомили те, що не під силу багатьом дорослим: істин дуже багато, але дійсний сенс їхніх пошуків – у духовному зростанні. Дітям також зустрівся один з найважливіших персонажів п’єси. Це бородатий старий з косою та пісковим годинником, який уособлює час. Старий чітко розділяє сьогоднішні й завтрашні події, вирізняє минуле, теперішнє, майбутнє. Поруч із таким конкретним і досить точним рахунком часу в п’єсі має значення й інша міра часу. Нею вимірюється часоплин, який лежить за межами безпосереднього сприйняття подорожуючих світами маленьких героїв твору.
Тільтіль і Мітіль не знайшли Синього птаха. У цьому немаєаж нічого дивного, Синій птах – символ щастя – насправді завжди поруч з людиною, треба лише зуміти його розглядіти. Уже вдома в п’єсі таки з’являється Синій птах, Тільтіль дарує хворій дівчинці-сусідці свою улюблену горличку, яка жила в клітці, Горлиця стає синьою. Ось таким виявився Синій птах, на пошуки якого діти витратили стільки зусиль. Виявляється, щастя завітало не лише до хворої дівчинки.
Сам Тільтіль змінюється, починаючи сприймати світ інакше, Усе здається йому більш красивим, значним, змістовним. Дівчинка-сусідка не втримала в руках Синього птаха: він вирвався і злетів у небо. Духовно змужнілий Тільтіль, звертаючись до кожного із глядачів або читачів, каже: «Якщо хтось із вас його знайде, то нехай принесе нам: він потрібен нам, щоб стати щасливими в майбутньому» .
Дитина значно ближча від дорослого до квітки, звірини. Дитина спроможна в єдину мить осягнути все безмежжя всесвіту, почути голоси зірок, зрозуміти пісню струмка. Ось чому саме дівчинці і хлопчику Моріс Метерлінк доручив розкрити найпотаємніші таємниці будови простору, часу, а згодом і людини. Минуле, сучасність і майбутнє промовляють до нас зі сторінок «Синього птаха» мовою народної казки. Найважливішим, що на мене, у п’єсі є те, що Тільтіль і Мітіль стали першовідкривачами простої і завдяки цій простоті найвищої серед істин: «Мертвих немає» . То ж існують сонце, трава, дерева, люди, які кружляють у безкінечному танку життя.
Метерлінк зробив узагальнюючим рефреном п’єси «Синій птах» саме заперечення смерті як стану, який кладе кінець існуванню живої істоти. Центральний символ твору – Синій птах – є без перебільшення багатоликим і багатозначним. Цей символ якнайширше відкритий для безлічі тлумачень на філософський або літературознавчий кшталт. Власне мені подобається досить просте тлумачення образу Синього птаха: він є символом недосяжності, крізь який проглядає буденність з її розмаїттям. Адже Синій птах має оперення казкового кольору, та його синява хоч і є бездонною, казковою, потойбічною, все ж таки підказана блакиттю неба. Неба, яке однаково красиве для всіх людей, саме того неба, в яке так солодко задивлятися в дитинстві. Пам’ятаймо це, і одного разу кожен з нас побачить зовсім поруч незвичайного птаха, який приносить щастя на своїх синіх крилах.
Отмена крепостного права означала переход от натурального хозяйства к рыночному, и Тургенев в своей записке попытался развернуть программу такого перехода. Было ему тогда 24 года.
Считается, что поступить на службу заставила будущего писателя его мать Варвара Петровна. Это неверно. Письма Варвары Петровны к сыну свидетельствуют: она мечтала видеть его, скорее, доктором философии. Действительно, в мае 1842 года Тургенев, после того как прослушал курс лекций по философии в Берлинском университете и вернулся в Россию, сдал в Петербурге экзамены на звание магистра (иногда его письменные экзаменационные ответы принимают за докторскую диссертацию). А в декабре появилась упомянутая записка, и Тургенев подал о зачислении на службу в Министерство внутренних дел в только что организованный комитет по крестьянским делам. Дело в том, что весной 1842 года Николай I издал указ об «обязанных крестьянах». Суть указа состояла в следующем: крестьяне получали личную свободу, но не землю, которая оставалась собственностью помещика, однако часть земли помещик отдавал крестьянам в пожизненное пользование, за что они должны были исполнять определенные повинности. Указ оказался нежизненным; тем не менее, в обществе он был воспринят как первый шаг к постепенной отмене крепостного права.
Кожна дитина вірить у казку. Розгорнеш книжку – і перед тобою дивовижні, насичені сонцем світи, де можна мандрувати, не знаючи втоми. І в тих світах із кожним трапиться щось незвичайне, що б змінило життя, повернуло долю до розуму й краси. Письменники, які це розуміють, є наймудрішими людьми. Одним із таких людей був Моріс Метерлінк.
«Синій птах» є взірцем філософської п’єси-казки. Головні герої твору – дівчинка Мітіль і хлопчик Тільтіль – схожі на своїх однолітків. Вони так само люблять розваги й пустощі, чекають на святкові подарунки, радіють життю. Батько цих дітей – бідний лісоруб, і тому Тільтіль і Мітіль найчастіше доводилося задовольнятися мріями про смачні солодощі. І навіть у мріях вони ділилися солодощами одне з одним. Якось напередодні Різдва до дітей завітала Фея. Вона відправила брата й сестру на пошуки Синього птаха, який повинен був до одужати її хворій онучці. Тільтілю Фея подарувала чарівний діамант, який робив навколишній світ казковим і відкривав істинну сутність людей. Звідси починається вже справжня філософська теорія, викладена легко й красиво. Тільтіль і Мітіль побували в чарівних світах: у Країні Спогадів, Царстві Майбутнього, Палаці Ночі, Саду Блаженств. Зустрічі з алегоричними персонажами виглядали як етапи духовного виховання Тільтіль і Мітіль. Діти крок за кроком накопичували досвід, прямуючи по етапах пізнання самих
себе і світу, Тільтільі Мітіль усвідомили те, що не під силу багатьом дорослим: істин дуже багато, але дійсний сенс їхніх пошуків – у духовному зростанні. Дітям також зустрівся один з найважливіших персонажів п’єси. Це бородатий старий з косою та пісковим годинником, який уособлює час. Старий чітко розділяє сьогоднішні й завтрашні події, вирізняє минуле, теперішнє, майбутнє. Поруч із таким конкретним і досить точним рахунком часу в п’єсі має значення й інша міра часу. Нею вимірюється часоплин, який лежить за межами безпосереднього сприйняття подорожуючих світами маленьких героїв твору.
Тільтіль і Мітіль не знайшли Синього птаха. У цьому немаєаж нічого дивного, Синій птах – символ щастя – насправді завжди поруч з людиною, треба лише зуміти його розглядіти. Уже вдома в п’єсі таки з’являється Синій птах, Тільтіль дарує хворій дівчинці-сусідці свою улюблену горличку, яка жила в клітці, Горлиця стає синьою. Ось таким виявився Синій птах, на пошуки якого діти витратили стільки зусиль. Виявляється, щастя завітало не лише до хворої дівчинки.
Сам Тільтіль змінюється, починаючи сприймати світ інакше, Усе здається йому більш красивим, значним, змістовним. Дівчинка-сусідка не втримала в руках Синього птаха: він вирвався і злетів у небо. Духовно змужнілий Тільтіль, звертаючись до кожного із глядачів або читачів, каже: «Якщо хтось із вас його знайде, то нехай принесе нам: він потрібен нам, щоб стати щасливими в майбутньому» .
Дитина значно ближча від дорослого до квітки, звірини. Дитина спроможна в єдину мить осягнути все безмежжя всесвіту, почути голоси зірок, зрозуміти пісню струмка. Ось чому саме дівчинці і хлопчику Моріс Метерлінк доручив розкрити найпотаємніші таємниці будови простору, часу, а згодом і людини. Минуле, сучасність і майбутнє промовляють до нас зі сторінок «Синього птаха» мовою народної казки. Найважливішим, що на мене, у п’єсі є те, що Тільтіль і Мітіль стали першовідкривачами простої і завдяки цій простоті найвищої серед істин: «Мертвих немає» . То ж існують сонце, трава, дерева, люди, які кружляють у безкінечному танку життя.
Метерлінк зробив узагальнюючим рефреном п’єси «Синій птах» саме заперечення смерті як стану, який кладе кінець існуванню живої істоти. Центральний символ твору – Синій птах – є без перебільшення багатоликим і багатозначним. Цей символ якнайширше відкритий для безлічі тлумачень на філософський або літературознавчий кшталт. Власне мені подобається досить просте тлумачення образу Синього птаха: він є символом недосяжності, крізь який проглядає буденність з її розмаїттям. Адже Синій птах має оперення казкового кольору, та його синява хоч і є бездонною, казковою, потойбічною, все ж таки підказана блакиттю неба. Неба, яке однаково красиве для всіх людей, саме того неба, в яке так солодко задивлятися в дитинстві. Пам’ятаймо це, і одного разу кожен з нас побачить зовсім поруч незвичайного птаха, який приносить щастя на своїх синіх крилах.
Отмена крепостного права означала переход от натурального хозяйства к рыночному, и Тургенев в своей записке попытался развернуть программу такого перехода. Было ему тогда 24 года.
Считается, что поступить на службу заставила будущего писателя его мать Варвара Петровна. Это неверно. Письма Варвары Петровны к сыну свидетельствуют: она мечтала видеть его, скорее, доктором философии. Действительно, в мае 1842 года Тургенев, после того как прослушал курс лекций по философии в Берлинском университете и вернулся в Россию, сдал в Петербурге экзамены на звание магистра (иногда его письменные экзаменационные ответы принимают за докторскую диссертацию). А в декабре появилась упомянутая записка, и Тургенев подал о зачислении на службу в Министерство внутренних дел в только что организованный комитет по крестьянским делам. Дело в том, что весной 1842 года Николай I издал указ об «обязанных крестьянах». Суть указа состояла в следующем: крестьяне получали личную свободу, но не землю, которая оставалась собственностью помещика, однако часть земли помещик отдавал крестьянам в пожизненное пользование, за что они должны были исполнять определенные повинности. Указ оказался нежизненным; тем не менее, в обществе он был воспринят как первый шаг к постепенной отмене крепостного права.
Объяснение: