Раскрыть сюжет в научном, публицистическом, разговорном и официально-деловом стиле, либо сказки о золотой рыбке, либо басни про ворону и лису.
разговорный стиль можно в форме диалога.
как было задано преподом, как я понял, нужно одну из этих сказок раскрыть в 4х вариантах, то есть 4 разных сказки в четырех стилях, главное суть передать, особо расписывать не нужно
p.s препод лютый с инета скатанное не пойдет, кто сможет

Лирика Лермонтова отмечена противоречивым поиском морально-этического абсолюта. Смена мыслительных приоритетов, наступившая после разгрома декабристов, во многом определяет неясность, расплывчатость и намеренную завуалированность философских идеалов поэта. Ранние стихотворения Лермонтова свидетельствуют о его вере во всемогущество поэзии. Юношеский манифест «Поэт» находит свое противоречивое развитие в «Русской мелодии». Произведение основано на контрасте между одиноким певцом постичь мир слов, красоты, идеалов, и толпой, не понимающей высоких устремлений. Эта антитеза определит композицию многих литературных опытов поэта, станет выражением противоречивых настроений личности, бескомпромиссно отражающей дисгармонию мира. Стремление к высокому чувству в стихотворении «И скучно, и грустно...» сталкивается с осознанием обреченности самых трепетных порывов. Это же решение определит характер любовной тематики в творчестве Лермонтова. Шедевр элегических раздумий «Из-под таинственной, холодной полумаски...» окрашен мистическим ощущением конечности мирского; мысль художника направлена на постижение трагизма неизбежного. Пушкинский идеал гармоничного соответствия мира и человека, поэзии и природы контрастирует с лермонтовским видением хаоса страстей, лицемерия и обмана.

Розвиток художньої літератури пов’язаний із розвитком інших видів мистецтва, особливо музики та живопису. Це зумовлюється загальними законами художньої творчості, хоч вони проявляються по-різному, залежно від природи слів, звуків, кольорів та ін..

Своєю специфікою література найбільше зближається з музикою. У глибоку давнину література і музика складали одне ціле. Стародавні поети (наприклад, Есхіл, Софокл, Евріпід та ін..) самі складали музику до своїх творів і були виконавцями. З часом стався процес розмежування, внаслідок чого кожна з цих складових частин виділилася в окремий вид мистецтва. Про те, що цей процес не закінчився і хтозна, чи закінчиться, що й понині залишаються митці, в житті яких не тільки поєднались, а й стали нерозривним цілим література і музика, засвідчує творчість Г.Квітки-Основ’яненка, Лесі Українки, П.Тичини, М.Рильського та ін..

Взаємопроникнення слова й музики гаємо у творах, побудованих на музичному матеріалі: «Музыкант» Т.Шевченка, «Смерть бандуриста» А.Метлинського, «Народна пісня», «Трагедія артистки», «Дріада»(сонет) І.Франка, «Дума про княгиню-кобзаря» Б.Грінченка, ‘’Intermezzo’’ М.Коцюбинського, «Меланхолійний вальс» О.Кобилянської, «Трембіта» Г.Хоткевича, «Мандрівка в молодість», «Шопен», «Триптих про кобзарів» М.Рильського, із циклу «Подорож з капелою Стеценка» і «В космічному оркестрі»П.Тичини, «Сон» О.Довженка, «Концерт» Богдана Ігоря Антонича, «Зустріч в Тепліце» В.Буряка, «Гори співають» О.Гончара, «Учитель» П.Загребельного, «Скрипка» В.Близнеця та ін..

Багато літературних творів покладено на музику. Часто буває так, що ліричний вірш настільки «ому зичений», що стає надбанням музики. Про музичність, наприклад, поезії П.Тичини «Пісня під гармонію» М.Рильський писав:

Объяснение: