Распределите слова и выражения — «опознавательные знаки» каждого направления по соответствующим колонкам таблицы. дополните таблицу своими примерами. классицизм сентиментализм романтизм чувствительность, приятный, роковой гнев судьбины, сан гражданина, слава отечества, нежные сердца, кипучие страсти, величие героя, священный долг, монарх — подданным пример, любезные предметы, натура (в значении «природа»), народный подвиг, одинокий, мечтания, бледное чело, возвышенные души, коварный друг, разочарование, бурное море, слезы умиления, сень закона, таинственный, уныние, народные права, просвещенные нравы, меланхолия, былые дни, позор невежества, гордый скиталец, сладостные грезы, образ сердечной невинности, мирный прах, мука любви, друг человечества, плоды злонравия, обманутые надежды. * какие слова и почему можно внести в несколько колонок?
Сила кохання
Кохання – це велика сила, енергія, котра допомагає йти вперед. Кохання можна означити як головна сила, котрій невідома біль, страждання, руйнування. Людина, відчуваюча на собі кохання, відкрита та природна.
Світова література містить у собі багато прикладів, коли кохання робило майже неможливе. Це такі люблячі пари як Трістан та Ізольда, Ромео і Джульєтта, Майстер та Маргарита. Хоча ці персонажі не з однієї епохи, але їх поєднує величезна сила кохання.
Кохання стає окриляючим тільки тоді, коли у неї немає егоїзму та бажання насолоди. Можна
відчути силу кохання лише тоді, коли кохаєш більш всього на світі, і коли тобі нічого не потрібно від коханого (коханої). Кохання це не тільки емоція муж чоловіком і жінкою, воно може бути між мамою та дитиною, кохати можна свою батьківщину, і в кожному разі сила кохання настільки велика, і безмежна, що здається, весь світ знає про це. Розглянемо основні приклади насправді великої сили кохання у світовій літературі.
Сила кохання допомагає вижити у важкі часи, це величезне джерело енергії. Таке відчуття переживає Григір Мелехов у романі «Тихий Дон» М. Шолохова. Почуття до Аксинії підтримує Григіра у громадянській
війні, зігріває і допомагає жити. Сама Аксинія теж змінюється, стає гарнішою, впевненою у собі. Нажаль, один вистріл змінив усе життя Григіра, і йому залишається тільки кохати свого сина.
Найбільшої сили здобуває кохання до людей у філософа Ієшуа Га – Ноцрі. Він кохає усе живе, в ньому живе любов до істини. Її сила полягає у самопожертві, подвижництві. Він вважає усіх людей хорошими, добрими, тому що бачить у самих людях частинку кохання. Це почуття допомагає Ієшуа пройти тяжкий шлях, і висвітлити своїм коханням усі гріхи людей. Його кохання саме те, від якого втікають люди.
У романі М. Булгакова «Майстер та Маргарита» кохання скорочує страждання Майстера та Маргарити. Їхня любов цнослива та милосердна, саме вона допомагає Майстеру знайти спокій, їх кохання стає центром світу. В своєму почутті Маргарита розуміє, що темні сили не мають такого впливу на неї а все завдяки коханню.
Лише усвідомлена та урівноважена любов здатна наповнити людину істинною силою. Любов здатна розкрити найкращі якості, присутні у людині.
Объяснение:
Олег — разумный и справедливый владыка, «могущий воитель» , славной победой прославивший своё имя. По преданию, князь Олег мужественно сражался с хазарами, овладел столицей Византийской империи — Константинополем (русские называли его Царьград) . Уходя оттуда, в знак победы он прибил на воротах города свой щит. «Вдохновенный кудесник» предсказывает князю Олегу будущее. Из его речи мы узнаём, что князя ждёт «дивная судьба» , которой «завидует недруг» . Олегу незримый хранитель» , поэтому «под грозной бронёй» он не ведает ран. Ни «синего моря обманчивый вал» , ни праща, ни стрела, ни «лукавый кинжал» не страшны князю. Но смерть примет он от коня своего.
Олег усмехнулся — однако чело
И взор омрачилися думой.
Князь привязан к коню, как к верному другу, «гладит и треплет» его по шее крутой. Для Олега его конь — «верный слуга» , участник всех боевых походов, с кем вместе прожита славная жизнь:
Прощай, мой товарищ, мой верный слуга,
Расстаться настало нам время:
Теперь отдыхай! Уж не ступит нога
В твое позлащенное стремя.
Много лет спустя, возвратившись из походов, князь вспоминает о своем верном товарище. Услышав о его смерти, Олег, как ему кажется, побеждает в споре с предсказателем и «хочет увидеть он косги коня» . Наступив на череп, князь иронически опровергает предсказание:
Так вот где таилась погибель моя!
Мне смертию кость угрожала!
Но, оказывается, кудесник не ошибся:
Из мертвой главы гробовая змия.
Шипя, между тем выползала.
Ужас охватывает от предчувствия неминуемой гибели этого мужественного человека, прославившего себя в суровых походах и прожившего славную жизнь. А. С. Пушкин не только поэтически осмыслил «преданье старины глубокой» , донес до нас историю жизни и смерти «вещего» князя Олега, но и создал яркий, запоминающийся образ и характер.
Кудесник стар. Уйдя от мирской суеты в отшельничество, он живет напряженной духовной жизнью, насыщенной размышлениями о высоких богоугодных истинах. Хорошо знает людей. Удалившись от них, он думает о них, о превратностях их судеб. Знает весь доблестный путь князя Олега.
Это мудрый и вдохновенный старец. Он смел и независим, не боится “могучих владык” и говорит всё им прямо в лицо.
Кудесник смело отвечает князю, отказывается от предлагаемых ему даров, объявляет о своей независимости и свободе.
Пушкин наделяет кудесника сдержанностью и оценить достоинства Олега: он прославляет его победы, утверждает, что «незримый хранитель могущему дан» , но похвала князю завершается печальным предсказанием: «Но примешь ты смерть от коня своего» .
Покорен он только верховному божеству – Перуну; а перед земными властителями он стоит, как сам Пушкин, с высоко поднятой “главою непокорной”. Он чувствует и осознаёт свое духовное величие (“с волей небесною дружен”).
Объяснение: