Рассказ В.М. Гаршина «Сигнал». -Перед каким нравственным выбором оказались и Василий, и Семён.
- Как можно назвать поступок Василия? (Открутил рельсы). Что им движет?
- Можно ли назвать Василия нравственным человеком? Почему?
- Почему Василий всё-таки возвращается и приходит на Семёну? Что им движет в этом случае?
- Можно ли оправдать поступок Василия и почему?
- Почему герои по-разному относятся к жизни?
- Что движет поступком Семёна в финале рассказа? Почему он не ушёл?
- Кому из героев приходится стоять перед нравственным выбором?
- Можно ли назвать нравственным человеком Семёна? Почему?
- В чём заключается нравственное превосходство Семёна над Василием?

Рассказы о жизни Люси Синициной хорошо знакомы не одному поколению читателей. У нее, как и у всякой третьеклассницы, полно забот и проблем, от которых голова просто идет кругом. Ей необходимо помириться с лучшей подругой, избавиться от уроков игры на пианино и уговорить родителей купить новый самокат. Кроме того, надо узнать, кто из мальчишек написал романтическую записку, где искать пропавшую собаку редкой породы, и придумать, как другу помириться с бабушкой. 
А ведь в мире еще так много интересного, особенно когда за окном весна, во дворе ждут одноклассники, папа возвращается из командировки с гостинцами и мама разрешает оставить дома найденную собаку.

Що таке щастя? У кожного своя відповідь. На мою думку, щастя – то відчуття задоволення людиною своїх успіхів у праці, житті, приємні почуття від пізнанного, пережитого, побаченого, відчутого. Кожна людина цінує своє щастя і намагається утримати його подовше. Скільки людей – стільки думок. Одні вважають, що щастя у багатстві: шикарні особняки і домашній персонал в Одесі, дорогі авто і прибутковий бізнес – все це для них складові щасливого життя. Для інших щастя у здоров’ї рідних та близьких, у пізнанні світу, прилученні до мистецтва. Я вважаю, щаслива та людина, яка вміє бути успішною, духовно зростати – сама здобуває своє щастя, яким би воно не було. У оповіданні Олекси Стороженка “Скарб” щастя само прийшло до лежня Павлуся, який нічого не робив, а тільки спав. Але то умовне щастя, за ним стояла важка праця інших людей ради задоволення Павлуся. У наш час діти сучасних скоробагатьків і акул бізнесу і є такими “павлусями-лежнями”, які часто ведуть паразитичний споживацький б життя. Чи позаздриш Павлусеві? Особисто я – ні! Нічого не робити і “пухнути” від їжі – то не природно для людини розумної. А от в оповіданні “Цвіт щастя” Б.Лепкого маленький хлопчик сам вирішив шукати загадкову квітку щастя, хоч вона, за розповідями матусі, далеко. Він глибоко вірить у чарівну силу квітки щастя, прагне її знайти, не боїться жодних перешкод; він мрійник. Герой пізнає життя, не залишає надії знайти квітку щастя. Вже сам пошук робить його щасливим. Щастя не приходить саме, а дістається часто важкою працею. Оті для мене щастя – то своєрідний пошук чарівної квітки пізнання і натхнення. З насіннячка я рощу цю квітку, пізнаючи світ і людей. Я щаслива, що мною пишаються мама і тато, радію усмішкам своїх сестричок, досягненням рідних. Дякую Богові за сонячний день і пташиний спів, за здоров’я рідних і достаток у родині, за успішно прожитий день, за зроблені справи. Отже, щастя для мене в успішному поступі життя. Уявляю людське щастя як ясне сонечко, що світить для всіх і усміхається. Тільки ті, що бояться яскравого проміння, не пізнають шасливих хвилин. Щаслива людина випромінює позитивну енергію, обдаровує нею інших. Григорій Сковорода писав: “Щасливий той, кому вдалося знайти щасливе життя; але щасливіший той, хто вміє користуватися ним”. Так користуймося ним!