Мария и Владимир любили друг друга , но когда Троекуров узнал то,что Маша встречается с Дубровским ,он узнал о богатом царе такого же возраста ,как и сам Троекуров , но не рассказывая это Маше, решил их поженить. Сам царь Верейский ,когда увидел Машу, сказал :" Что это за великолепие , она сама ангел! Я сделаю тебя счастливой".
Мария долго уговариваривала отца этого не делать , но он ее не слушал . Он только и говорил. , что ,если они объединятся ,это будет такое богатство, что даже и никто о таком не подумает . Марию очень злило то,что отец любил деньги и власть . Спустя несколько дней , Троекуров поженил Верейского и Марию. Но когда они сели в карету , Владимир Дубровский младший , остановил карету ,и сказал " Милая моя Мария , без тебя нет жизни моей . Безразлично будет моя судьба без тебя , и я хочу , чтобы ты управляла любовью моей." .Но Мария сказала ему в ответ " Милый мой , Владимир , ты опоздал . Я уже дала клятву ,что буду счастлива с Верейским. .И вот так Владимир в печали .
Мой вывод в том ,что Троекурову нужны только власть и деньги . И для этого он использовал свою великолепную дочь Марию. Владимир обыкновенный крестьянин ,который из-за Троекурова лешился отца и своей любви , ушел с горем .
7.Типологічна зближеність героїв поем Байрона і Пушкіна зумовлена особливостями епохи романтизму у світовій літературі. Виявилася вона у притаманних обом героям характерних для того часу настроях і формах протесту. Істотна відмінність персонажів зумовлена зрушеннями в поетиці романтизму, які відбулися протягом майже десятиліття. У 20ті роки Пушкін не міг не відчути нових тенденцій літературного розвитку.
8 а)Тема самотньої людини спонукає обдумати особистості генія, суть його творчості. Рання смерть матері, розлука ж із батьком, що йому забороняли бачити, - такі перші гіркі враження дитинства поета. І було мати великий запас душевних сил, ніж скоритися обставинам і переможцем ш протиборства із нею. Лермонтов хоче розповісти людям свій біль, але не всі, що він знає, не задовольняє його. Що старшим він працює, то складніше видається їй світ. Майже в кожного поета є вірш, лист про його творче кредо. Для сутності поетичного дару Лермонтова важливого значення має знаменита "Дума". Ліричний герой "Думи" самотній, та його хвилює і доля цього покоління. Чим зорче він вдивляється у життя, то зрозумілішим стає, що особисто вони вона може бути байдужим до бідам людським. З злом необхідно боротися, а чи не тікати від нього. Бездіяльність примиряє з існуючої несправедливістю, воно обумовлює самотність й прагнення жити у замкнутому світі власного "я". І - породжує байдужість до світу і людей. Тільки боротьбі особистість знаходить себе. У "Думі" поет ясно свідчить, що став саме бездіяльність згубило його сучасників. Відомо, що чимало вірші Лермонтова мають чорнові "замальовки". Поет кілька раз підступає до цієї теми, розглядає його в весь обсяг. У вірші "Дивлюся на майбутність нерішучістю під час..." він ніби прозріває. Тепер поет переглядає свої думки. Спробуємо проаналізувати. Перші рядки - це ще оповідання про особистому: Дивлюся на майбутність нерішучістю під час, Дивлюся на минуле з сумом І, як злочинець перед стратою, Шукаю колом душі рідний... Тепер дивіться, як розгортається рядок "Дивлюся на майбутність нерішучістю під час" в трагічну думу всього покоління: Сумно я дивлюся нашу поколенье Його майбутнє - чи порожньо, чи темно... Читаємо далі: Землі віддав данина земну. Любові, надій, добра і зла... І відразу творяться у пам'яті "алмазної фортеці" рядки: Чи на добро і злу ганебно байдужі, На початку поприща ми в'янемо без боротьби... Який гіркотою наповнені ці рядки! Не про фізичному малодушності каже Лермонтов
б) Постараємося порівняти образи двох літературних персонажів : Онєгіна і Печорина. Набагато легше порівнювати героїв одного твору або, в крайньому випадку, письменника. Але говорити про персонажів, створених Пушкіним і Лермонтовым, так само важко, як і цікаво.
Ці геніальні художники створили образи героїв, характерних своєму часу. Онєгін — молода людина першої чверті, а Печорин — сорокових років XIX століття. Малий відрізок часу розділяє наших молодих людей, але якими різними вони являються на початку романів і як вражаюче однакові у кінці творів. Онєгін — «молода гульвіса», що отримала традиційне виховання і поверхневу освіту
Мария и Владимир любили друг друга , но когда Троекуров узнал то,что Маша встречается с Дубровским ,он узнал о богатом царе такого же возраста ,как и сам Троекуров , но не рассказывая это Маше, решил их поженить. Сам царь Верейский ,когда увидел Машу, сказал :" Что это за великолепие , она сама ангел! Я сделаю тебя счастливой".
Мария долго уговариваривала отца этого не делать , но он ее не слушал . Он только и говорил. , что ,если они объединятся ,это будет такое богатство, что даже и никто о таком не подумает . Марию очень злило то,что отец любил деньги и власть . Спустя несколько дней , Троекуров поженил Верейского и Марию. Но когда они сели в карету , Владимир Дубровский младший , остановил карету ,и сказал " Милая моя Мария , без тебя нет жизни моей . Безразлично будет моя судьба без тебя , и я хочу , чтобы ты управляла любовью моей." .Но Мария сказала ему в ответ " Милый мой , Владимир , ты опоздал . Я уже дала клятву ,что буду счастлива с Верейским. .И вот так Владимир в печали .
Мой вывод в том ,что Троекурову нужны только власть и деньги . И для этого он использовал свою великолепную дочь Марию. Владимир обыкновенный крестьянин ,который из-за Троекурова лешился отца и своей любви , ушел с горем .
1 В 2 А 3 А 4 А 5 В 6 Г
7.Типологічна зближеність героїв поем Байрона і Пушкіна зумовлена особливостями епохи романтизму у світовій літературі. Виявилася вона у притаманних обом героям характерних для того часу настроях і формах протесту. Істотна відмінність персонажів зумовлена зрушеннями в поетиці романтизму, які відбулися протягом майже десятиліття. У 20ті роки Пушкін не міг не відчути нових тенденцій літературного розвитку.
8 а)Тема самотньої людини спонукає обдумати особистості генія, суть його творчості. Рання смерть матері, розлука ж із батьком, що йому забороняли бачити, - такі перші гіркі враження дитинства поета. І було мати великий запас душевних сил, ніж скоритися обставинам і переможцем ш протиборства із нею. Лермонтов хоче розповісти людям свій біль, але не всі, що він знає, не задовольняє його. Що старшим він працює, то складніше видається їй світ. Майже в кожного поета є вірш, лист про його творче кредо. Для сутності поетичного дару Лермонтова важливого значення має знаменита "Дума". Ліричний герой "Думи" самотній, та його хвилює і доля цього покоління. Чим зорче він вдивляється у життя, то зрозумілішим стає, що особисто вони вона може бути байдужим до бідам людським. З злом необхідно боротися, а чи не тікати від нього. Бездіяльність примиряє з існуючої несправедливістю, воно обумовлює самотність й прагнення жити у замкнутому світі власного "я". І - породжує байдужість до світу і людей. Тільки боротьбі особистість знаходить себе. У "Думі" поет ясно свідчить, що став саме бездіяльність згубило його сучасників. Відомо, що чимало вірші Лермонтова мають чорнові "замальовки". Поет кілька раз підступає до цієї теми, розглядає його в весь обсяг. У вірші "Дивлюся на майбутність нерішучістю під час..." він ніби прозріває. Тепер поет переглядає свої думки. Спробуємо проаналізувати. Перші рядки - це ще оповідання про особистому: Дивлюся на майбутність нерішучістю під час, Дивлюся на минуле з сумом І, як злочинець перед стратою, Шукаю колом душі рідний... Тепер дивіться, як розгортається рядок "Дивлюся на майбутність нерішучістю під час" в трагічну думу всього покоління: Сумно я дивлюся нашу поколенье Його майбутнє - чи порожньо, чи темно... Читаємо далі: Землі віддав данина земну. Любові, надій, добра і зла... І відразу творяться у пам'яті "алмазної фортеці" рядки: Чи на добро і злу ганебно байдужі, На початку поприща ми в'янемо без боротьби... Який гіркотою наповнені ці рядки! Не про фізичному малодушності каже Лермонтов
б) Постараємося порівняти образи двох літературних персонажів : Онєгіна і Печорина. Набагато легше порівнювати героїв одного твору або, в крайньому випадку, письменника. Але говорити про персонажів, створених Пушкіним і Лермонтовым, так само важко, як і цікаво.
Ці геніальні художники створили образи героїв, характерних своєму часу. Онєгін — молода людина першої чверті, а Печорин — сорокових років XIX століття. Малий відрізок часу розділяє наших молодих людей, але якими різними вони являються на початку романів і як вражаюче однакові у кінці творів. Онєгін — «молода гульвіса», що отримала традиційне виховання і поверхневу освіту