виктор драгунский родился давным-давно. в 1913 году, в нью-йорке. это вот как вышло – его мама и папа были молодые, поженились, и уехали из города гомеля в америку, за счастьем и богатством.
про счастье – не знаю, но с богатством у них совсем не сложилось. и они вернулись обратно в гомель, а через некоторое время переселились в москву.
в школе виктор был заводилой во всех играх, устраивал свои представления, пел куплеты, танцевал. еще учась в школе, виктор старался семье. чтобы как- то заработать он с одним из своих товарищей устроился лодочником, чтобы перевозить людей через москву – реку.
окончив школу, виктор пошел работать учеником токаря на завод.
в семнадцать лет виктор выдерживает экзамен в актерскую школу.
окончив школу, виктор драгунский стал хорошим театральным актером и был принят в театр сатиры.
пришла война. драгунский рвался на фронт, врачи из-за болезни не разрешили, но он не сдался и поступил в ополчение.
ополчение – это войска, которые во время войны в основной армии из добровольцев.
после войны драгунский неожиданно для всех бросает театр и уходит в цирк. работать рыжим клоуном! особенно любил драгунский выступать перед детьми. для него не было большего наслаждения, чем следить за маленькими зрителями, которые во время его представлений просто сползали со стульев от смеха.
Порівняльна характеристика Айвенго і Річарда Левове Серце
У романі В. Скотта яскраво і різносторонньо змальовані образи благородних і відважних лицарів – Айвенго та Річарда Левове Серце. Обидва вони – доблесні воїни з гарячими серцями, завжди готові виступити на захист справедливості незалежно від того, хто потрапив у біду – бідний чи багатий, знатний дворянин чи безславний раб. Образ Короля Річарда у зображенні письменника дещо ідеалізований.
Чорний Лицар, як його називають, очолює атаку на замок Фрон де Бефа. Його безстрашність і бойовий досвід викликають захоплення і повагу в усіх,
хто ігає за ним у бою. За його наказом споруджують плавучий міст, по якому воїни перебираються через рів і захоплюють фортецю.
Король на руках виносить з палаючого замку Айвенго, рятує Ровену і Седрика, він же примирює Айвенго з батьком.
Річарду Левове Серце притаманні веселість, життєрадісність, великодушність, вірність у дружбі. Він воліє бути краще мандрівним лицарем, ніж королем, тому оточуючим інколи доводиться нагадувати йому про обов’язок і відповідальність перед країною.
Айвенго – справжній лицар. Через любов і відданість прекрасній дамі він позбавлений спадку і змушений мандрувати, завойовуючи собі багатство і славу мечем та списом. Він перемагає на турнірі, хоча це йому ледь не коштувало життя, обирає королевою дня Ровену, наживши тим собі багато ворогів.
Він відданий королю, підтримує його, хоче бачити свою країну без усобиць і війн.
Отже, в образах Айвенго та Річарда є багато спільного. Але, на мій погляд, Айвенго більш поетичний, романтичний. Він же і розсудливіший, далекоглядніший у політиці, розуміє, що Англії потрібен король – не хоробрий мандрівний лицар, а сильна людина, яка змогла б подолати усобиці, об’єднати країну і відновити хоч якусь соціальну справедливість.
виктор драгунский родился давным-давно. в 1913 году, в нью-йорке. это вот как вышло – его мама и папа были молодые, поженились, и уехали из города гомеля в америку, за счастьем и богатством.
про счастье – не знаю, но с богатством у них совсем не сложилось. и они вернулись обратно в гомель, а через некоторое время переселились в москву.
в школе виктор был заводилой во всех играх, устраивал свои представления, пел куплеты, танцевал. еще учась в школе, виктор старался семье. чтобы как- то заработать он с одним из своих товарищей устроился лодочником, чтобы перевозить людей через москву – реку.
окончив школу, виктор пошел работать учеником токаря на завод.
в семнадцать лет виктор выдерживает экзамен в актерскую школу.
окончив школу, виктор драгунский стал хорошим театральным актером и был принят в театр сатиры.
пришла война. драгунский рвался на фронт, врачи из-за болезни не разрешили, но он не сдался и поступил в ополчение.
ополчение – это войска, которые во время войны в основной армии из добровольцев.
после войны драгунский неожиданно для всех бросает театр и уходит в цирк. работать рыжим клоуном! особенно любил драгунский выступать перед детьми. для него не было большего наслаждения, чем следить за маленькими зрителями, которые во время его представлений просто сползали со стульев от смеха.
Порівняльна характеристика Айвенго і Річарда Левове Серце
У романі В. Скотта яскраво і різносторонньо змальовані образи благородних і відважних лицарів – Айвенго та Річарда Левове Серце. Обидва вони – доблесні воїни з гарячими серцями, завжди готові виступити на захист справедливості незалежно від того, хто потрапив у біду – бідний чи багатий, знатний дворянин чи безславний раб. Образ Короля Річарда у зображенні письменника дещо ідеалізований.
Чорний Лицар, як його називають, очолює атаку на замок Фрон де Бефа. Його безстрашність і бойовий досвід викликають захоплення і повагу в усіх,
хто ігає за ним у бою. За його наказом споруджують плавучий міст, по якому воїни перебираються через рів і захоплюють фортецю.
Король на руках виносить з палаючого замку Айвенго, рятує Ровену і Седрика, він же примирює Айвенго з батьком.
Річарду Левове Серце притаманні веселість, життєрадісність, великодушність, вірність у дружбі. Він воліє бути краще мандрівним лицарем, ніж королем, тому оточуючим інколи доводиться нагадувати йому про обов’язок і відповідальність перед країною.
Айвенго – справжній лицар. Через любов і відданість прекрасній дамі він позбавлений спадку і змушений мандрувати, завойовуючи собі багатство і славу мечем та списом. Він перемагає на турнірі, хоча це йому ледь не коштувало життя, обирає королевою дня Ровену, наживши тим собі багато ворогів.
Він відданий королю, підтримує його, хоче бачити свою країну без усобиць і війн.
Отже, в образах Айвенго та Річарда є багато спільного. Але, на мій погляд, Айвенго більш поетичний, романтичний. Він же і розсудливіший, далекоглядніший у політиці, розуміє, що Англії потрібен король – не хоробрий мандрівний лицар, а сильна людина, яка змогла б подолати усобиці, об’єднати країну і відновити хоч якусь соціальну справедливість.