Вірші про природу стали неперевершеними зразками пейзажної лірики, поет вміє не тільки побачити красу російської природи, а й передати її мінливість наповнити свої ліричні мініатюри глибоким філософським підтекстом: «Цей ось листок, що відсох і обірвався, // Золотом вічним горить в піснеспіві». Фет широко використовує яскраві деталі, конкретні прикмети пори року чи часу, які викликають певні асоціації, (таку техніку надалі використають Чехов і Бунін).
Колір і звук, зорові й слухові образи у вішах Фета доповнюють один одного, багатьом були незрозумілими такі визначення, як «дзвінкий сад», «румяна скромність», «таюча скрипка», «серце квітує», але таку єдність всіх людських почуттів проголосять своїм гаслом символісти.
Безмежну владу над героєм має й жіноча краса. Споглядання чарівного обличчя коханої жінки дарує йому не меншу естетичну насолоду, ніж нескінченне милування природою. На відміну від віршів про природу, вірші про кохання у нього позбавлені конкретності, вони привертають увагу насамперед глибиною передачі почуттів, найтонших порухів людської душі. Основний мотив інтимної лірики Фета – життєствердне почуття кохання, завжди світле і радісне. Одухотворена і людяна любов стає у нього осяйним святом. «Мовою кохання» говорять пахощі квітів, солов’їний спів, місячне сяйво, людина чує її, бо сама закохана: «Як не розквітнути всевидющому маю // При ріднім відблиску очей таких!» Але зустрічаються вірші, сповнені особливої ніжності та глибокого суму: «Сонця промінь межи хмар…», «Давні листи», «Ти відстраждала, я ж іще страждаю…». В них тема кохання пов’язана не тільки зі спогадами про неповторну втрату, а втілює всі тривоги і негаразди людського життя. Поет використовує символи згасання і смерті, заходу сонця, вечірньої зорі, чорної мли.
Санек – один из героев рассказа «Конь с розовой гривой». Он является сыном дяди Левонтия и тетки Васены. Санек второй по счету сын в семье Левонтьевых. Главный герой рассказа дружил с детьми из этой семьи. Его бабушка запрещала с ними гулять, так как они были хулиганами.
Из рассказа понятно, что у него было множество ссадин и синяков от драк. Были у него и цыпки на руках и ногах. Так же у Санька были окровавленные глаза. У него имеется дырка между зубов, которая нравилась всем ребятам. Он гордился ей и плевал через нее. Ребятишки завидовали Саньку из-за умения плевать через нее. Главный герой называет Санька бесом. Как и все Левонтьевские дети Саня был сильным и ловким. Он был безответственным и разбалованным мальчишкой. Санек обладает находчивостью, он смелый и с ним всегда интересно.
Не смотря на характеристику этого персонажа, главный герой все равно с ним гуляет и дружит. Он понимает, что злым Санька сделала не хорошая жизнь, а голод. Семья Левонтьевых живет бедно и у них вечно не хватает еды и денег. Васеня очень часто брала деньги в долг у бабушки Вити.
В один прекрасный день главный герой отправился собирать клубнику вместе с Левонтьевскими ребятишками. Во время процесса те поссорились и съели всю собранную клубнику. Витя этого делать не стал потому, что он собирал клубнику для бабушки, чтобы та продала ее на рынке. Санек подбил Витю на то, чтобы тот поделился ягодами тоже. Вите пришлось согласиться, чтобы не быть трусливым и жадным. В итоге главный герой вернулся с пустыми руками. Санька сказал наполнить лукошко травой, а сверху положить клубники, чтобы траву не было видно. Так Витя и сделал.
Санек узнал, что у бабушки главного героя есть калач. Он пригрозил главному герою, что расскажет про клубнику бабушке, если Витя не принесет ему лакомство. Шантаж опять удачно и главный герой был вынужден уступить своему хулиганистому другу и принести калач. Приносил он их до тех пор, пока Санек не наелся.
По действиям Саньки понятно, что это вредный, хулиганистый, в общем отрицательный персонаж. Только из-за него пострадал главный герой, хоть ему и купили пряник. Сам автор рассказа называет детей Левонтьевых ордой, показывая этим свое возмущение.
Вірші про природу стали неперевершеними зразками пейзажної лірики, поет вміє не тільки побачити красу російської природи, а й передати її мінливість наповнити свої ліричні мініатюри глибоким філософським підтекстом: «Цей ось листок, що відсох і обірвався, // Золотом вічним горить в піснеспіві». Фет широко використовує яскраві деталі, конкретні прикмети пори року чи часу, які викликають певні асоціації, (таку техніку надалі використають Чехов і Бунін).
Колір і звук, зорові й слухові образи у вішах Фета доповнюють один одного, багатьом були незрозумілими такі визначення, як «дзвінкий сад», «румяна скромність», «таюча скрипка», «серце квітує», але таку єдність всіх людських почуттів проголосять своїм гаслом символісти.
Безмежну владу над героєм має й жіноча краса. Споглядання чарівного обличчя коханої жінки дарує йому не меншу естетичну насолоду, ніж нескінченне милування природою. На відміну від віршів про природу, вірші про кохання у нього позбавлені конкретності, вони привертають увагу насамперед глибиною передачі почуттів, найтонших порухів людської душі. Основний мотив інтимної лірики Фета – життєствердне почуття кохання, завжди світле і радісне. Одухотворена і людяна любов стає у нього осяйним святом. «Мовою кохання» говорять пахощі квітів, солов’їний спів, місячне сяйво, людина чує її, бо сама закохана: «Як не розквітнути всевидющому маю // При ріднім відблиску очей таких!» Але зустрічаються вірші, сповнені особливої ніжності та глибокого суму: «Сонця промінь межи хмар…», «Давні листи», «Ти відстраждала, я ж іще страждаю…». В них тема кохання пов’язана не тільки зі спогадами про неповторну втрату, а втілює всі тривоги і негаразди людського життя. Поет використовує символи згасання і смерті, заходу сонця, вечірньої зорі, чорної мли.
Санек – один из героев рассказа «Конь с розовой гривой». Он является сыном дяди Левонтия и тетки Васены. Санек второй по счету сын в семье Левонтьевых. Главный герой рассказа дружил с детьми из этой семьи. Его бабушка запрещала с ними гулять, так как они были хулиганами.
Из рассказа понятно, что у него было множество ссадин и синяков от драк. Были у него и цыпки на руках и ногах. Так же у Санька были окровавленные глаза. У него имеется дырка между зубов, которая нравилась всем ребятам. Он гордился ей и плевал через нее. Ребятишки завидовали Саньку из-за умения плевать через нее. Главный герой называет Санька бесом. Как и все Левонтьевские дети Саня был сильным и ловким. Он был безответственным и разбалованным мальчишкой. Санек обладает находчивостью, он смелый и с ним всегда интересно.
Не смотря на характеристику этого персонажа, главный герой все равно с ним гуляет и дружит. Он понимает, что злым Санька сделала не хорошая жизнь, а голод. Семья Левонтьевых живет бедно и у них вечно не хватает еды и денег. Васеня очень часто брала деньги в долг у бабушки Вити.
В один прекрасный день главный герой отправился собирать клубнику вместе с Левонтьевскими ребятишками. Во время процесса те поссорились и съели всю собранную клубнику. Витя этого делать не стал потому, что он собирал клубнику для бабушки, чтобы та продала ее на рынке. Санек подбил Витю на то, чтобы тот поделился ягодами тоже. Вите пришлось согласиться, чтобы не быть трусливым и жадным. В итоге главный герой вернулся с пустыми руками. Санька сказал наполнить лукошко травой, а сверху положить клубники, чтобы траву не было видно. Так Витя и сделал.
Санек узнал, что у бабушки главного героя есть калач. Он пригрозил главному герою, что расскажет про клубнику бабушке, если Витя не принесет ему лакомство. Шантаж опять удачно и главный герой был вынужден уступить своему хулиганистому другу и принести калач. Приносил он их до тех пор, пока Санек не наелся.
По действиям Саньки понятно, что это вредный, хулиганистый, в общем отрицательный персонаж. Только из-за него пострадал главный герой, хоть ему и купили пряник. Сам автор рассказа называет детей Левонтьевых ордой, показывая этим свое возмущение.
Объяснение: