XVII століття стало надзвичайно важливою віхою в культурно-історичному розвитку людства. З одного боку, його можна вважати своєрідним підсумком попередньої великої історичної епохи — Відродження, а з іншого — періодом, коли окреслювались нові, суголосні тогочасним історичним умовам шляхи та перспективи розвитку людського суспільства, формувалися ті соціально-економічні, політичні, культурні традиції й морально-етичні цінності, які заклали підвалини нової європейської цивілізації. Пригадаємо основні риси епохи Відродження. Епоха Відродження (Ренесанс) — це початок XIV — кінець XVI ст. Назва походить від загальної тенденції митців цієї епохи до відродження засад тієї світської гуманістичної культури, яка була створена в епоху античності. Митці епохи Відродження висунули нову, гуманістичну (від лат. humanus — людяний) систему світобачення. її центром було проголошено людину, в якій вбачали найвищу цінність і головний сенс буття. На противагу митцям середньовіччя, гуманісти реабілітували матеріально-почуттєву, фізичну природу людини і відповідно пропагували її як предмет художнього зображення. В епоху Відродження розпочався інтенсивний розвиток гуманістичної освіти і книгодрукування, зародилися книжкова культура і традиції індивідуального читання.
Произведение Джонатана Свифта является иллюстрацией того, что мир многообразен и непостижим, людям все еще предстоит разгадать смысл мироздания. А пока несовершенный и слабый человек обладает гигантским самомнением, считает себя высшим существом, но не только не может всё знать, но и часто сам рискует стать хуже животных.
Многие люди потеряли человеческий облик, изобретая оружие, ссорясь и обманывая. Человек мелочен, жесток, глуп и безобразен в своем поведении. Писатель не просто голословно обвиняет человечество во всех возможных грехах, а предлагает альтернативные варианты существования. Его главная мысль – необходимость исправления общества через последовательный отказ от пороков невежества.
Чему учит?
Главный герой становится своеобразным наблюдателем со стороны. Читатель, знакомясь с книгой, вместе с ним понимает, что человеку необходимо оставаться человеком. Следует объективно оценивать свое влияние на окружающий мир, вести разумную жизнь и не погружаться в пороки, постепенно превращающие личность в дикаря.
Люди должны задуматься над тем, к чему пришло человечество, и попытаться изменить мир хотя бы в той ситуации, когда это зависит от каждого из них.
XVII століття стало надзвичайно важливою віхою в культурно-історичному розвитку людства. З одного боку, його можна вважати своєрідним підсумком попередньої великої історичної епохи — Відродження, а з іншого — періодом, коли окреслювались нові, суголосні тогочасним історичним умовам шляхи та перспективи розвитку людського суспільства, формувалися ті соціально-економічні, політичні, культурні традиції й морально-етичні цінності, які заклали підвалини нової європейської цивілізації. Пригадаємо основні риси епохи Відродження. Епоха Відродження (Ренесанс) — це початок XIV — кінець XVI ст. Назва походить від загальної тенденції митців цієї епохи до відродження засад тієї світської гуманістичної культури, яка була створена в епоху античності. Митці епохи Відродження висунули нову, гуманістичну (від лат. humanus — людяний) систему світобачення. її центром було проголошено людину, в якій вбачали найвищу цінність і головний сенс буття. На противагу митцям середньовіччя, гуманісти реабілітували матеріально-почуттєву, фізичну природу людини і відповідно пропагували її як предмет художнього зображення. В епоху Відродження розпочався інтенсивний розвиток гуманістичної освіти і книгодрукування, зародилися книжкова культура і традиції індивідуального читання.
Основная идея
Произведение Джонатана Свифта является иллюстрацией того, что мир многообразен и непостижим, людям все еще предстоит разгадать смысл мироздания. А пока несовершенный и слабый человек обладает гигантским самомнением, считает себя высшим существом, но не только не может всё знать, но и часто сам рискует стать хуже животных.
Многие люди потеряли человеческий облик, изобретая оружие, ссорясь и обманывая. Человек мелочен, жесток, глуп и безобразен в своем поведении. Писатель не просто голословно обвиняет человечество во всех возможных грехах, а предлагает альтернативные варианты существования. Его главная мысль – необходимость исправления общества через последовательный отказ от пороков невежества.
Чему учит?
Главный герой становится своеобразным наблюдателем со стороны. Читатель, знакомясь с книгой, вместе с ним понимает, что человеку необходимо оставаться человеком. Следует объективно оценивать свое влияние на окружающий мир, вести разумную жизнь и не погружаться в пороки, постепенно превращающие личность в дикаря.
Люди должны задуматься над тем, к чему пришло человечество, и попытаться изменить мир хотя бы в той ситуации, когда это зависит от каждого из них.