Твiр-роздум за твором лесi украïнки давня казка. на мою думку, леся украïнка недаремно назвала свою поему давня казка усi ми з дитинства любимо казки , бо вони про цiкавi подiï, захоплюючi пригоди та протистояння, але мають глибокий алегоричний, повчальний змiст. поема лесi украïнки так само мас неабиякий фiлософський змiст: вона побудована на протистояннi двох персонажiв (у теорiï лiтератури такi персонажi, називаються героями- антагонiстами), а саме: поета та лицаря бертольда. створенi авторкою образи є нiби уособленням двох протилежних точок зору на свiт, на мiсце людини в свiтi. героï поеми мають рiзнi цiнностi, вболiвають за рiзнi подiï. менi , що леся украïнка не нав'язує читачевi своєï думки, своєï акторськоï характеристики (хоча й висловлює своє ставлення до зображуваного).змальовуючи яскравi казковi образи, поетеса вкладає у них рiзну життєву фiло софiю i дозволяє читачевi самому сформувати ставлення до поета та бертольда, знайти власну позицiю, дiйти власних висновкiв. у чому ж рiзниця мiж поетом та бертольдом? читач одразу бачить, що вiдмiнностi мiж вдачами цих персонажiв принциповi. вже в першiй частинi твору поет говорить про своє життя: вiн почуває себе вiльним i багатим. його думи несуть його, куди вiн захоче, за своєï творчоï уяви, особливого свiтосприйняття вiн, здається, може осягнути весь свiт, тож весь свiт належить поетовi. поет не вiдчуває себе самотнiм чи нещасним: його завжди оточує молодь яка дослухається його слiв, подумки вiн завжди з людьми, з народом, з природою. бертольдовi важко це зрозумiти. авторка так характеризує свого персонажа, лицаря бертольда: був вiн гордий та завзятий, але ж тiльки на упертiсть та на гордощi багатий. у життi ж бертольд має зовсiм iншi цiлi, вiн приземлений та практичний. i здавалося б, нiчого немає поганого в практичностi, але така тонка межа мiж життєвою практичнiстю та приземленiстю, бездуховнiстю. лицаревi важко оцiнити щось, що не можна побачити: краса духу, сила мистецтва йому фантомами, iлюзiями: я б вiддав отой химерний твiй таємний свiт надхмарний за наземне справжнє графство, за пiдхмарний замок гарний. але коли лицар чує слова поета, навiть вiн не може встояти перед ними, навiть вiн визнає силу слова: довго й лицар слухав пiсню, далi мовив на вiдходi: що за дивна сила слова! ворожбит якийсь, та й годi! пiзнiше лицар не раз упевнюється в магiчнiй силi слова: поет йому завоювати серце коханоï за серенади, пiснi поета вiйську здобути перемогу… але коли бертольд повертається з вiйськового походу, вiн встановлює своï порядки в графствi: податки та мита роблять життя народу нестерпним, а про справедливiсть законiв годi й мрiяти. тодi спiвцi знову беруться до справи: силою свого слова вони i звеселяють людей, i нагадують про те, що справедливiсть iснує, але ïï треба вибороти, не миритися зi своєю долею, а боротися за краще майбутнє . але, як виявляється, лицар бертольд визнає цiлу слова тiльки тодi, коли воно стоïть на сторожi його iнтересiв. без жодного покору сумлiння правитель вирiшує пiдкупити спiвця, все ще вiрячи в те, що за iронiï все можливо. але поет знов виказує не тiльки безкорисливiсть, а й небайдужiсть до житгя народу, до справедливостi та рiвностi серед людей. поет вiдкиває пропозицiю графа стати його придворним спiвцем: не поет, у кого думки не лiтають вiльно в свiтi, а заплутались навiки в золотiï тонкi сiтi. не поет, хто забуває про страшнi народнi рани, щоб собi на вiльнi руки золотi надiть кайдани! своє життя поет, за наказом бертольда, доживає у темницi, проте вiн не боïться навiть ув'язнення, знаючи, що правда на його боцi. вiн лишає по собi своï пуми-чарiвницi та учнiв, що продовжують його справу. за словами лесi украïнки, протистояння правителiв та поетiв триває i досi, а коли воно зникне, то i мочиться давня казка, а настане правда нова. твiр лесi украïнки давня казка побудований на суперечностях мiж двома героями поетом i лицарем бертольдом тобто мiж силою мистецтва слова та силою влади й примусу, мiж силою духу та орiєнтацiєю на матерiальне. напевно, правда нова зараз набагато ближча, нiж за часiв створення поеми: ми можемо вiльно висловлювати своï думки, закiнчилися страшнi часи суперечок через iдеологiчнi переконання… але ми маємо пам'ятати про давню казку видатноï украïнськоï письменницi, аби не припуститися колишнiх помилок i наближати нову правду, втiлювати ïï у нашому життi.
Учому ж різниця між поетом та бертольдом? читач одразу бачить, що відмінності між вдачами цих персонажів принципові. вже в першій частині твору поет говорить про своє життя: він почуває себе вільним і багатим. його думи несуть його, куди він захоче, за своєї творчої уяви, особливого світосприйняття він, здається, може осягнути весь світ, тож весь світ належить поетові. поет не відчуває себе самотнім чи нещасним: його завжди оточує молодь яка дослухається його слів, подумки він завжди з людьми, з народом, з природою. бертольдові важко це зрозуміти. авторка так характеризує свого персонажа, лицаря бертольда: був він гордий та завзятий,але ж тільки на упертістьта на гордощі багатий.у житті ж бертольд має зовсім інші цілі, він приземлений та практичний. і здавалося б, нічого немає поганого в практичності, але така тонка межа між життєвою практичністю та приземленістю, бездуховністю. лицареві важко оцінити щось, що не можна побачити: краса духу, сила мистецтва йому фантомами, ілюзіями: я б віддав отой химернийтвій таємний світ надхмарнийза наземне справжнє графство,за підхмарний замок гарний.але коли лицар чує слова поета, навіть він не може встояти перед ними, навіть він визнає силу слова: довго й лицар слухав пісню,далі мовив на відході: «що за дивна сила слова! ворожбит якийсь, та й годі! » пізніше лицар не раз упевнюється в магічній силі слова: поет йому завоювати серце коханої за серенади, пісні поета війську здобути перемогу… але коли бертольд повертається з військового походу, він встановлює свої порядки в графстві: податки та мита роблять життя народу нестерпним, а про справедливість законів годі й мріяти. тоді співці знову беруться до справи: силою свого слова вони і звеселяють людей, і нагадують про те, що справедливість існує, але її треба вибороти, не миритися зі своєю долею, а боротися за краще майбутнє. але, як виявляється, лицар бертольд визнає цілу слова тільки тоді, коли воно стоїть на сторожі його інтересів. без жодного покору сумління правитель вирішує підкупити співця, все ще вірячи в те, що за іронії все можливо. але поет знов виказує не тільки безкорисливість, а й небайдужість до житгя народу, до справедливості та рівності серед людей. поет відкиває пропозицію графа стати його придворним співцем: не поет, у кого думкине літають вільно в світі,а заплутались навікив золотії тонкі сіті.не поет, хто забуваєпро страшні народні рани,щоб собі на вільні рукизолоті надіть кайдани! своє життя поет, за наказом бертольда, доживає у темниці, проте він не боїться навіть ув’язнення, знаючи, що правда на його боці. він лишає по собі свої «пуми-чарівниці» та учнів, що продовжують його справу. за словами лесі українки, протистояння правителів та поетів триває і досі, а коли воно зникне, «то і мочиться давня казка, а настане правда нова». твір лесі українки «давня казка» побудований на суперечностях між двома героями — поетом і лицарем бертольдом — тобто між силою мистецтва слова та силою влади й примусу, між силою духу та орієнтацією на матеріальне. напевно, «правда нова» зараз набагато ближча, ніж за часів створення поеми: ми можемо вільно висловлювати свої думки, закінчилися страшні часи суперечок через ідеологічні переконання… але ми маємо пам’ятати про «давню казку» видатної української письменниці, аби не припуститися колишніх помилок і наближати «нову правду», втілювати її у нашому житті.
