Объяснение: Побут, звичаї, обставини, зображені в його п'єсах, часом далекі від наших, і тим не менш в тому, що він зобразив, відчувається та вища правда, яка доступна тільки самому великому мистецтву. Шекспір розширює наш духовний горизонт. Ми пізнаємо життя більш драматично напружену, ніж наше повсякденне буття, виходимо за рамки свого маленького світу і потрапляємо у великий світ.
В трагедіях Шекспіра завжди сильні соціальні мотиви: громадська несправедливість, нерівність станів. Разом з іншими гуманістами він бачив в людині «вінець природи», богоподібної істота. Чим більше Шекспір пізнавав життя, тим очевидніше ставало для нього, що людина далека від досконалості. Звідки береться зло в людині, як проникає воно в душі людей?
Ромео і Джульєта - герої, що стали символом прекрасної, але трагічної любові двох юних істот, розділених вікової ворожнечею сімейних кланів, до яких вони належать: Монтеккі (Ромео) і Капулетті (Джульєтта). Цей сюжет неодноразово зустрічався в італійській літературі і використовувався для проповіді покірності і смиренності перед ворожими обставинами;
смерть героїв зображувалася як заслужена кара за оману. Шекспір підійшов до цієї історії інакше. Його ренесансний ідеал - велика любов, що виявляється вище сімейних забобонів і вікової ненависті.
Всі події трагедії укладаються в п'ять днів, починаючи від зустрічі на балу в будинку Капулет-ти. Шекспірівські герої дуже юні, проте глибина який влучив у їх почуття робить їх не по роках дорослими. Ромео на початку п'єси наївний, він закоханий в якусь Розалінду. Весь свій час він проводить без праці хитаючись, томно зітхаючи і нічого не роблячи. Джульєтта ж з самого початку вражає не тільки чистотою і чарівністю квітучої юності, але і недитячою глибиною, трагічним відчуттям буття. Вона дорослішими Ромео. Він же, полюбивши Джульєтту, поступово усвідомлює, наскільки все, що відбувається між ними серйозно і не скільки перешкод на їхньому шляху, і як би доростає до неї.
Любов Ромео і Джульєтти - не порушення сімейних заборон. Це відкритий виклик, кинутий ними вікової традиції ненависті, з якою протягом багатьох поколінь народжувалися і вмирали численні Монтеккі і Ка-пулетті, на якій мало не грунтувалися державні підвалини Верони. Тому так лякає всіх безоглядність і глибина охопила Ромео і Джульєтту почуття, тому так намагаються з розлучити. Бо їх любов, їх союз підриває основи, порушує те, чого порушувати не можна. Ромео і Джульєтта з самого початку знають, що їх чекає. «Душа моя сповнена передчуттів похмурих!» - говорить Джульєтта. Міць і безмежність їх пристрасті, остаточність ухваленого ними рішення і безоглядна рішучість на все, в тому числі і на смерть, приголомшує навіть того, хто. здавалося б, їх розуміє і їм співчуває, - батька Лоренцо: «Таких пристрастей кінець буває страшний. / І смерть їх чекає в розпалі урочистості».
XIV-XVI століття - епоха Відродження. Це розквіт антифеодальної в своїй основі культури: її світський характер, гуманістичний світогляд, звернення до античної культурної спадщини. Її відрізняють віра в творчі можливості і силу розуму, твердження краси і гармонії дійсності, звернення до людини як до вищої початку буття. Характерною є фігура Лоренцо, якому духовний сан не заважає бути натуралістом, мислителем-гуманістом, котрі вважають, що люди повинні підкорятися потягу серця, а не розрахунку.
У трагедії порушені такі суттєві проблеми Відродження, як свобода особистості і свобода почуттів, право вибору, яке доводиться завойовувати в жорстокій боротьбі проти відсталих поглядів феодального суспільства. Завершується трагедія смертю закоханих. Герої гинуть, бо світ свавілля, забобонів і розрахунку ворожий справжнього почуття.
Оптимістичне звучання п'єсі надають в ній сили і краси земного кохання, віра в майбутнє.
ответ: Решение
Объяснение: Побут, звичаї, обставини, зображені в його п'єсах, часом далекі від наших, і тим не менш в тому, що він зобразив, відчувається та вища правда, яка доступна тільки самому великому мистецтву. Шекспір розширює наш духовний горизонт. Ми пізнаємо життя більш драматично напружену, ніж наше повсякденне буття, виходимо за рамки свого маленького світу і потрапляємо у великий світ.
В трагедіях Шекспіра завжди сильні соціальні мотиви: громадська несправедливість, нерівність станів. Разом з іншими гуманістами він бачив в людині «вінець природи», богоподібної істота. Чим більше Шекспір пізнавав життя, тим очевидніше ставало для нього, що людина далека від досконалості. Звідки береться зло в людині, як проникає воно в душі людей?
Ромео і Джульєта - герої, що стали символом прекрасної, але трагічної любові двох юних істот, розділених вікової ворожнечею сімейних кланів, до яких вони належать: Монтеккі (Ромео) і Капулетті (Джульєтта). Цей сюжет неодноразово зустрічався в італійській літературі і використовувався для проповіді покірності і смиренності перед ворожими обставинами;
смерть героїв зображувалася як заслужена кара за оману. Шекспір підійшов до цієї історії інакше. Його ренесансний ідеал - велика любов, що виявляється вище сімейних забобонів і вікової ненависті.
Всі події трагедії укладаються в п'ять днів, починаючи від зустрічі на балу в будинку Капулет-ти. Шекспірівські герої дуже юні, проте глибина який влучив у їх почуття робить їх не по роках дорослими. Ромео на початку п'єси наївний, він закоханий в якусь Розалінду. Весь свій час він проводить без праці хитаючись, томно зітхаючи і нічого не роблячи. Джульєтта ж з самого початку вражає не тільки чистотою і чарівністю квітучої юності, але і недитячою глибиною, трагічним відчуттям буття. Вона дорослішими Ромео. Він же, полюбивши Джульєтту, поступово усвідомлює, наскільки все, що відбувається між ними серйозно і не скільки перешкод на їхньому шляху, і як би доростає до неї.
Любов Ромео і Джульєтти - не порушення сімейних заборон. Це відкритий виклик, кинутий ними вікової традиції ненависті, з якою протягом багатьох поколінь народжувалися і вмирали численні Монтеккі і Ка-пулетті, на якій мало не грунтувалися державні підвалини Верони. Тому так лякає всіх безоглядність і глибина охопила Ромео і Джульєтту почуття, тому так намагаються з розлучити. Бо їх любов, їх союз підриває основи, порушує те, чого порушувати не можна. Ромео і Джульєтта з самого початку знають, що їх чекає. «Душа моя сповнена передчуттів похмурих!» - говорить Джульєтта. Міць і безмежність їх пристрасті, остаточність ухваленого ними рішення і безоглядна рішучість на все, в тому числі і на смерть, приголомшує навіть того, хто. здавалося б, їх розуміє і їм співчуває, - батька Лоренцо: «Таких пристрастей кінець буває страшний. / І смерть їх чекає в розпалі урочистості».
XIV-XVI століття - епоха Відродження. Це розквіт антифеодальної в своїй основі культури: її світський характер, гуманістичний світогляд, звернення до античної культурної спадщини. Її відрізняють віра в творчі можливості і силу розуму, твердження краси і гармонії дійсності, звернення до людини як до вищої початку буття. Характерною є фігура Лоренцо, якому духовний сан не заважає бути натуралістом, мислителем-гуманістом, котрі вважають, що люди повинні підкорятися потягу серця, а не розрахунку.
У трагедії порушені такі суттєві проблеми Відродження, як свобода особистості і свобода почуттів, право вибору, яке доводиться завойовувати в жорстокій боротьбі проти відсталих поглядів феодального суспільства. Завершується трагедія смертю закоханих. Герої гинуть, бо світ свавілля, забобонів і розрахунку ворожий справжнього почуття.
Оптимістичне звучання п'єсі надають в ній сили і краси земного кохання, віра в майбутнє.