“Мона Ліза”. Усі люди на світі знають її ім’я. Так називається прекрасна картина геніального Леонардо до Вінчі. Та не тільки. «Мона Ліза» — це й героїня новели Рея Бредбері «Усмішка», в якій розповідається про страшне майбутнє Землі, коли люди стануть схожими на варварів, втратять людську подобу.
Як же врятувати Мону Лізу? Більшість мистецтвознавців вважає, що в образі красивої жінки художник хотів показати саму Природу. Якщо так, то треба рятувати саме її. Зробити це можна, посиливши екологічний захист нашої планети, оберігаючи природу, як не дивно, від самих людей. Зробити свій внесок у цю «дорослу» справу можуть і діти: достатньо не смітити навколо себе,
не знищувати квіти та дерева, не знущатися над тваринами, захищати їх.
Ніколи не кине на землю трамвайний квиток чи обгортку від цукерки добре вихована людина. Їй не треба замислюватися про забруднення навколишнього середовища — вона це робить за звичкою. А тим, для кого стало звичкою забруднювати довкілля, ображати людей, віддавати перевагу матеріальним цінностям, потрібно подумати про духовне самовдосконалення. Тільки людині притаманна любов до прекрасного. Милуючись красивим краєвидом, слухаючи чудову мелодію, ми переживаємо почуття, які дозволяють душі здригнутися, зрадіти, очиститися від усілякого «цивілізаційного мулу». Якщо для нас
це буде неважливим, ми станемо «глухими», байдужими до людської радості й горя, до долі планети й усього живого на ній.
Від людей, що зараз живуть на Землі, залежить, яким буде майбутнє планети і чи буде воно взагалі. Якщо люди збагнуть, наскільки необхідні вічні цінності, збережуть здатність відчувати естетичну насолоду, не допустять екологічної катастрофи, то Мона Ліза посміхатиметься і наступним поколінням. А думати про це варто вже сьогодні.
Цей твір дав назву однойменній збірці Малковича "З янголом на плечі". Вона була видана в 1997 році. Поезія має підзаголовок "Старосвітська балада". Тема вірша: зображення пошуку сенсу життя та свого призначення ліричним героєм, якого янгол на плечі намагається уберегти від зла, жорстокості, від Ірода. У творі підбилися роздуми автора про те, якою повинна бути людина.
Автор визначив жанр твору як баладу. Дійсно, у вірші присутні всі ознаки жанру. Балада — ліро-епічний твір (загальна проблема, яка близька і автору твору) з драматично напруженим сюжетом (герой змушений долати перешкоди, пов'язані з руйнівними силами та небезпекою для життя). Баладі властива невелика кількість персонажів (хтось та янгол), підкреслена узагальненість (хтось ліричний герой), край світу), відсутність деталізації (йде в невороття), стислість у викладі матеріалу (5 строф), магічна музичність (використання засобів поетичної фонетики — повторення звуків "в", "р" — алітерація). Балада пов'язана з ленч ідами (легенда зі Старого Завіту).
У легенді зі Старого Завіту розповідається про янгола та чорта на плечах дюнній.
Біблійна легенда говорить, що на одному плечі людини сидить янгол, а на другому — чорт. Янгол — охороняє, він налаштовує людину на добрі вчинки, справи. Чорт робить прямо протилежне: штовхаючи людину на зло, він руйнує її життя, наближує загибель. Кого слухати, обирає сама людина.
Хтось може подумати, що від людини нічого не залежить. Але це не так: саме людина вибирає кого слухати, як їй чинити, як будувати своє життя.
Пройти життєву путь можна по-різному: обираючи важки шляхи або легші. Ліричний герой поезії І. Малковича "Із янголом на плечі" обрав важкий шлях. Це пошук свого призначення, долання перешкод на шляху до пізнання самого себе та сенсу свого життя. Пройти цей шлях людина повинна сама (бреде самотньо). Подорожній виснажений, навіть янгол "ледь живий" від утоми, а людині — ще важче. Але вона йде і йде, хоча
вже й не дихає свіча,
лиш вуста дрижать гарячі:
янголе, не впадь з плеча.
Ідея вірша: кожна людина повинна обрати правильний шлях — втримати свого янгола-охоронця на плечі.
Найбільш поширеними художніми засобами вірша є порівняння: "йде лелійно, як дитя" (лілея — символ чистоти); епітети: "вуста гарячі", "вітер вировий", "сірий маятник життя", "Ірод мировий"; метафори: "виє Ірод", "маятник бухка", "вуста дрижать", "не дихає свіча".
У вірші використано декілька цікавих образів. Життєвим шляхом йде людина (узагальнений образ "хтось"), яка виконує своє життєве призначення. Образ-символ "край світу" підкреслює беззахисність, самотність, страх людини перед невідомим на цьому шляху. Образ-символ ночі вказує на безпросвітність існування людини, звуковий образ вітру уособлює ту руйнівну стихію, яка заважає людині, знищує зроблене нею. Образ-персонаж Ірод набуває значення образу-символу. Цей біблійний цар, який віддав наказ знищувати малят, у творі є уособленням небезпеки, яка іде від людей. Образ-символ "маятник життя" підкреслює швидкоплинність життя, яке колись закінчується.
Відповідальність за те, як пройдено життєвий шлях, поет покладає на саму людину. їй не потрібно боятися важкого шляху, адже легкий — не завжди правильний. І навіть якщо здається, що життя — абсурдне, все одно не можна "вештатися", "тинятися", "брести". Людина має сили піднятися навіть над своєю смертю як буттєвою несправедливістю за умов постійного духовного росту, знаходження свого покликання та життєвої мети. І до у цьому людині той самий янгол на правому плечі, який у поезії є носієм високого, надає снаги та оберігає душу. Людина повинна пройти крізь усі життєві випробування зі світлом у душі. Це й є головною думкою твору.
“Мона Ліза”. Усі люди на світі знають її ім’я. Так називається прекрасна картина геніального Леонардо до Вінчі. Та не тільки. «Мона Ліза» — це й героїня новели Рея Бредбері «Усмішка», в якій розповідається про страшне майбутнє Землі, коли люди стануть схожими на варварів, втратять людську подобу.
Як же врятувати Мону Лізу? Більшість мистецтвознавців вважає, що в образі красивої жінки художник хотів показати саму Природу. Якщо так, то треба рятувати саме її. Зробити це можна, посиливши екологічний захист нашої планети, оберігаючи природу, як не дивно, від самих людей. Зробити свій внесок у цю «дорослу» справу можуть і діти: достатньо не смітити навколо себе,
не знищувати квіти та дерева, не знущатися над тваринами, захищати їх.
Ніколи не кине на землю трамвайний квиток чи обгортку від цукерки добре вихована людина. Їй не треба замислюватися про забруднення навколишнього середовища — вона це робить за звичкою. А тим, для кого стало звичкою забруднювати довкілля, ображати людей, віддавати перевагу матеріальним цінностям, потрібно подумати про духовне самовдосконалення. Тільки людині притаманна любов до прекрасного. Милуючись красивим краєвидом, слухаючи чудову мелодію, ми переживаємо почуття, які дозволяють душі здригнутися, зрадіти, очиститися від усілякого «цивілізаційного мулу». Якщо для нас
це буде неважливим, ми станемо «глухими», байдужими до людської радості й горя, до долі планети й усього живого на ній.
Від людей, що зараз живуть на Землі, залежить, яким буде майбутнє планети і чи буде воно взагалі. Якщо люди збагнуть, наскільки необхідні вічні цінності, збережуть здатність відчувати естетичну насолоду, не допустять екологічної катастрофи, то Мона Ліза посміхатиметься і наступним поколінням. А думати про це варто вже сьогодні.
Объяснение:
Цей твір дав назву однойменній збірці Малковича "З янголом на плечі". Вона була видана в 1997 році. Поезія має підзаголовок "Старосвітська балада". Тема вірша: зображення пошуку сенсу життя та свого призначення ліричним героєм, якого янгол на плечі намагається уберегти від зла, жорстокості, від Ірода. У творі підбилися роздуми автора про те, якою повинна бути людина.
Автор визначив жанр твору як баладу. Дійсно, у вірші присутні всі ознаки жанру. Балада — ліро-епічний твір (загальна проблема, яка близька і автору твору) з драматично напруженим сюжетом (герой змушений долати перешкоди, пов'язані з руйнівними силами та небезпекою для життя). Баладі властива невелика кількість персонажів (хтось та янгол), підкреслена узагальненість (хтось ліричний герой), край світу), відсутність деталізації (йде в невороття), стислість у викладі матеріалу (5 строф), магічна музичність (використання засобів поетичної фонетики — повторення звуків "в", "р" — алітерація). Балада пов'язана з ленч ідами (легенда зі Старого Завіту).
У легенді зі Старого Завіту розповідається про янгола та чорта на плечах дюнній.
Біблійна легенда говорить, що на одному плечі людини сидить янгол, а на другому — чорт. Янгол — охороняє, він налаштовує людину на добрі вчинки, справи. Чорт робить прямо протилежне: штовхаючи людину на зло, він руйнує її життя, наближує загибель. Кого слухати, обирає сама людина.
Хтось може подумати, що від людини нічого не залежить. Але це не так: саме людина вибирає кого слухати, як їй чинити, як будувати своє життя.
Пройти життєву путь можна по-різному: обираючи важки шляхи або легші. Ліричний герой поезії І. Малковича "Із янголом на плечі" обрав важкий шлях. Це пошук свого призначення, долання перешкод на шляху до пізнання самого себе та сенсу свого життя. Пройти цей шлях людина повинна сама (бреде самотньо). Подорожній виснажений, навіть янгол "ледь живий" від утоми, а людині — ще важче. Але вона йде і йде, хоча
вже й не дихає свіча,
лиш вуста дрижать гарячі:
янголе, не впадь з плеча.
Ідея вірша: кожна людина повинна обрати правильний шлях — втримати свого янгола-охоронця на плечі.
Найбільш поширеними художніми засобами вірша є порівняння: "йде лелійно, як дитя" (лілея — символ чистоти); епітети: "вуста гарячі", "вітер вировий", "сірий маятник життя", "Ірод мировий"; метафори: "виє Ірод", "маятник бухка", "вуста дрижать", "не дихає свіча".
У вірші використано декілька цікавих образів. Життєвим шляхом йде людина (узагальнений образ "хтось"), яка виконує своє життєве призначення. Образ-символ "край світу" підкреслює беззахисність, самотність, страх людини перед невідомим на цьому шляху. Образ-символ ночі вказує на безпросвітність існування людини, звуковий образ вітру уособлює ту руйнівну стихію, яка заважає людині, знищує зроблене нею. Образ-персонаж Ірод набуває значення образу-символу. Цей біблійний цар, який віддав наказ знищувати малят, у творі є уособленням небезпеки, яка іде від людей. Образ-символ "маятник життя" підкреслює швидкоплинність життя, яке колись закінчується.
Відповідальність за те, як пройдено життєвий шлях, поет покладає на саму людину. їй не потрібно боятися важкого шляху, адже легкий — не завжди правильний. І навіть якщо здається, що життя — абсурдне, все одно не можна "вештатися", "тинятися", "брести". Людина має сили піднятися навіть над своєю смертю як буттєвою несправедливістю за умов постійного духовного росту, знаходження свого покликання та життєвої мети. І до у цьому людині той самий янгол на правому плечі, який у поезії є носієм високого, надає снаги та оберігає душу. Людина повинна пройти крізь усі життєві випробування зі світлом у душі. Це й є головною думкою твору.