Розповідь про одного из героев А.П.Чехова (Толстий и тонкий) за таким планом прізвище ім'я героя Посада зовнишний вигляд вираз обличчя особливості мови авторские ставлення до героя
Григорій Савич Сковорода увійшов в історію східнослов'янської культури не тільки як самобутній філософ, а й як талановитий письменник. Спадщина його різноманітна. Він писав вірші, складав пісні і музику. Багато його творів виконували кобзарі, доповнюючи їх власними сюжетами. Відомо, що і.п. Котляревський у своїй знаменитій п'єсі «Наталка-Полтавка» використовував пісню-сатиру Г. С. Сковороди «Всякому місту вдача і права». На жаль, не всі твори були записані і не всі, з того, що було створено, дійшло до наших днів. До літературної спадщини Г. С. Сковороди відносяться і байки. Байки були написані в період між 1769 і 1774 роками. Навесні 1774 року г.с. Сковорода послав збірник, що складається з тридцяти байок, своєму другові П. К. Панкову. Те, що байки були написані в Харкові або поблизу, дало підставу назвати збірку «Байки Харківські». Будучи студентом Київської академії, Г.С. Сковорода мав можливість вивчати творчість класиків грецької та римської літератури, особливо Езопа. Можливо, тут же він практикувався в написанні байок, або ж це було необхідним елементом підготовки студентів Академії. У 18 столітті до жанру байки зверталися такі російські письменники, як Тредьяковський, Сумароков, Хемніцер, проте на Україні Г.С. Сковорода став першим українським письменником-байкарем. Байки написані прозою, хоча можна знайти і римовані рядки. Після кожної байки слід «Сила " (моралістичний коментар до байки). Іноді "Сила" довша, ніж сама байка (байки 16, 18, 20, 21, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30). Це вказує на те, що Г.С. Сковорода писав байки з певною морально-проповідницькою метою. У своїх байках він залишається філософом і розвиває ті ж думки, що і у філософських творах. У багатьох байках обґрунтовується твердження, яке часто повторюється у філософських роботах того часу, про те, що потрібно жити за законами природи, що спроби протистояти природі і бажання досягти того, до чого у людини немає здібностей від природи, приречені на невдачу. Так сталося з черепахою, яка загинула, бажаючи полетіти (байки 3 і 13). Разом з тим в байках підкреслюється велика роль практики, досвіду, вправ для розвитку тих чи інших здібностей (байка 10). У байці» Собака і кобила " Г.С. Сковорода виступає проти муштри коня, як явищу неприродному. Автор каже, що тільки ті стимули, які йдуть від природи, правомірні і дієві, так як спонукають до творчого досвіду, а саме «досвід є батько мистецтву, веденню і звичці. Звідси народилися всі науки, і книги, і хитрощі» (байка 18). Кілька байок розкривають твердження про те, що не зовнішні, а внутрішні достоїнства є головною цінністю людини (байки 2,4,17,28,29). У байці» Олениця і Кабан " висміюються люди, які прагнуть до високих постів, не маючи відповідних здібностей. Саме про них Сковорода пише наступні рядки:» ... ось точні граки Езопови, одягаються в чужі пір'я; одягнені по-людськи Мавпи, а жодна правити не вміла; осли, одягнені в левову шкіру". Досить образно в байках Г.С. Сковороди виражається ідея високого значення праці. Це відома байка "бджола і Шершень", в якій Бджола – образ людини працьовитого, а Шершень – образ людей, які ухиляються від роботи (байка 27). У байці» Зозуля і дрізд «зозулі, якій не хочеться висиджувати своїх пташенят, протиставляється дрізд, який говорить:» я сам годую, березі і вчу своїх дітей, а свої праці полегшую співом " (байка 21). Байка "Верблюд і Олень" показує верблюда, що задовольняється каламутною водою з калюжі, в той час як олень прикладає зусилля, щоб добути чисту і прозору воду (байка 20). У байках "Собака і Вовк» і" Соловей, Жайворонок і дрізд " закладені моральні цінності людської дружби. Г. с. Сковорода підкреслює, що " і прізвище, і багатство, і чин, і спорідненість, і тілесні обдарування, і науки не сильні затвердити дружбу... і однакова чесність людинолюбної душі, в двох або трьох тілах живе, ця є справжня любов і єдність» (байка 23), «щасливий, хто хоч одну тільки тінь доброї дружби нажити удостоївся. Немає нічого дорожче, солодше і корисніше її "» байка 30). Читаючи і аналізуючи байки Г.С. Сковороди, ми можемо сміливо стверджувати, що їх автор був передовим мислителем свого часу, який хотів приносити користь суспільству і робити людей краще і щасливіше.
1. Главная мысль В этом романе в юмористической форме заключена идея, что богатство, достаток нужно заработать, а не гоняться за сокровищами. Чем больше гоняешься за сокровищами, тем больше над тобой смеется судьба.
Роман «Двенадцать стульев» назван так, потому что в основе сюжета лежат поиски бриллиантов, которые были спрятаны в одном из двенадцати стульев.
2. Главные герои (характер, поступки, значение)
Ипполит Матвеевич, которого революция лишила положения в обществе и превратила в скромного сотрудника ЗАГСа, остро нуждается в деньгах. Похоронив тещу, он незамедлительно отправляется в Старгород, надеясь отыскать когда-то принадлежащий его семье гарнитур и завладеть бриллиантами. Там он сталкивается с загадочным Остапом Бендером, который убеждает Воробьянинова сделать его своим компаньоном в таком сложном деле, как поиск сокровищ.
Есть и еще один персонаж книги, которого нельзя не упомянуть, пересказывая ее краткое содержание. «12 стульев» — роман, третьим главным героем которого является отец Федор. Священнослужитель, исповедовавший умирающую тещу Ипполита Матвеевича, также узнает о кладе и отправляется на его поиски, становясь конкурентом для Бендера и Воробьянинова.
Илья Арнольдович Ильф и Евгений Петрович Петров (Катаев) познакомились в 1926 году, когда оба работали в газете «Гудок». Там же трудился и брат Петрова, уже известный в те времена писатель – Валентин Катаев. Именно он предложил сюжет романа «Двенадцать стульев». Предполагалось, что И. А. Ильф и Е.П. Петров напишут произведение, а В.П. Катаев – отредактирует его. Однако роману, по мнению В.П. Катаева, не требовалось никаких изменений, поэтому он отказался от своего соавторства. Произведение было построено на основе фактов, которые авторы получали, работая в газете: письма, заметки, жалобы, исходившие от реальных людей.
3. В этом романе много персонажей с отрицательными чертами: завистью, злобой, скупостью, мещанством, нечистыми на руку. И каждый персонаж пытается занять свое место в жизни, вырвать кусок друг у друга. Появляется герой романа, который прекрасно понимая их характеры с относительной легкостью играет на их же недостатках в своих целях. Это типа как Мавроди, не по одному разу дураков учит.
4. Запомнившиеся цитаты:
"Он любил и страдал. Он любил деньги и страдал от их недостатка."
"Вы не пьете, не курите, девушками не увлекаетесь... Зачем вам деньги? Вы же не умеете их тратить."
5. Я восторгов по поводу этого произведения не разделяю. Книга мне нравилась примерно при прочтении 1/3 ее части. После прочтения еще 1/3, я уже начала понимать, что она мне уже надоедает. Слишком много персонажей, не всегда понятно зачем они нужны. Ясно, что историю стульев надо прослеживать и разные персонажи нужны, но для меня их было слишком много. В общем чтобы побыстрее покончить с чтением пришлось взять в аудиокнигу.
До літературної спадщини Г. С. Сковороди відносяться і байки. Байки були написані в період між 1769 і 1774 роками. Навесні 1774 року г.с. Сковорода послав збірник, що складається з тридцяти байок, своєму другові П. К. Панкову. Те, що байки були написані в Харкові або поблизу, дало підставу назвати збірку «Байки Харківські». Будучи студентом Київської академії, Г.С. Сковорода мав можливість вивчати творчість класиків грецької та римської літератури, особливо Езопа. Можливо, тут же він практикувався в написанні байок, або ж це було необхідним елементом підготовки студентів Академії. У 18 столітті до жанру байки зверталися такі російські письменники, як Тредьяковський, Сумароков, Хемніцер, проте на Україні Г.С. Сковорода став першим українським письменником-байкарем.
Байки написані прозою, хоча можна знайти і римовані рядки. Після кожної байки слід «Сила " (моралістичний коментар до байки). Іноді "Сила" довша, ніж сама байка (байки 16, 18, 20, 21, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30). Це вказує на те, що Г.С. Сковорода писав байки з певною морально-проповідницькою метою. У своїх байках він залишається філософом і розвиває ті ж думки, що і у філософських творах.
У багатьох байках обґрунтовується твердження, яке часто повторюється у філософських роботах того часу, про те, що потрібно жити за законами природи, що спроби протистояти природі і бажання досягти того, до чого у людини немає здібностей від природи, приречені на невдачу. Так сталося з черепахою, яка загинула, бажаючи полетіти (байки 3 і 13). Разом з тим в байках підкреслюється велика роль практики, досвіду, вправ для розвитку тих чи інших здібностей (байка 10).
У байці» Собака і кобила " Г.С. Сковорода виступає проти муштри коня, як явищу неприродному. Автор каже, що тільки ті стимули, які йдуть від природи, правомірні і дієві, так як спонукають до творчого досвіду, а саме «досвід є батько мистецтву, веденню і звичці. Звідси народилися всі науки, і книги, і хитрощі» (байка 18).
Кілька байок розкривають твердження про те, що не зовнішні, а внутрішні достоїнства є головною цінністю людини (байки 2,4,17,28,29). У байці» Олениця і Кабан " висміюються люди, які прагнуть до високих постів, не маючи відповідних здібностей. Саме про них Сковорода пише наступні рядки:» ... ось точні граки Езопови, одягаються в чужі пір'я; одягнені по-людськи Мавпи, а жодна правити не вміла; осли, одягнені в левову шкіру".
Досить образно в байках Г.С. Сковороди виражається ідея високого значення праці. Це відома байка "бджола і Шершень", в якій Бджола – образ людини працьовитого, а Шершень – образ людей, які ухиляються від роботи (байка 27). У байці» Зозуля і дрізд «зозулі, якій не хочеться висиджувати своїх пташенят, протиставляється дрізд, який говорить:» я сам годую, березі і вчу своїх дітей, а свої праці полегшую співом " (байка 21).
Байка "Верблюд і Олень" показує верблюда, що задовольняється каламутною водою з калюжі, в той час як олень прикладає зусилля, щоб добути чисту і прозору воду (байка 20).
У байках "Собака і Вовк» і" Соловей, Жайворонок і дрізд " закладені моральні цінності людської дружби. Г. с. Сковорода підкреслює, що " і прізвище, і багатство, і чин, і спорідненість, і тілесні обдарування, і науки не сильні затвердити дружбу... і однакова чесність людинолюбної душі, в двох або трьох тілах живе, ця є справжня любов і єдність» (байка 23), «щасливий, хто хоч одну тільки тінь доброї дружби нажити удостоївся. Немає нічого дорожче, солодше і корисніше її "» байка 30).
Читаючи і аналізуючи байки Г.С. Сковороди, ми можемо сміливо стверджувати, що їх автор був передовим мислителем свого часу, який хотів приносити користь суспільству і робити людей краще і щасливіше.
1. Главная мысль В этом романе в юмористической форме заключена идея, что богатство, достаток нужно заработать, а не гоняться за сокровищами. Чем больше гоняешься за сокровищами, тем больше над тобой смеется судьба.
Роман «Двенадцать стульев» назван так, потому что в основе сюжета лежат поиски бриллиантов, которые были спрятаны в одном из двенадцати стульев.
2. Главные герои (характер, поступки, значение)
Ипполит Матвеевич, которого революция лишила положения в обществе и превратила в скромного сотрудника ЗАГСа, остро нуждается в деньгах. Похоронив тещу, он незамедлительно отправляется в Старгород, надеясь отыскать когда-то принадлежащий его семье гарнитур и завладеть бриллиантами. Там он сталкивается с загадочным Остапом Бендером, который убеждает Воробьянинова сделать его своим компаньоном в таком сложном деле, как поиск сокровищ.
Есть и еще один персонаж книги, которого нельзя не упомянуть, пересказывая ее краткое содержание. «12 стульев» — роман, третьим главным героем которого является отец Федор. Священнослужитель, исповедовавший умирающую тещу Ипполита Матвеевича, также узнает о кладе и отправляется на его поиски, становясь конкурентом для Бендера и Воробьянинова.
Илья Арнольдович Ильф и Евгений Петрович Петров (Катаев) познакомились в 1926 году, когда оба работали в газете «Гудок». Там же трудился и брат Петрова, уже известный в те времена писатель – Валентин Катаев. Именно он предложил сюжет романа «Двенадцать стульев». Предполагалось, что И. А. Ильф и Е.П. Петров напишут произведение, а В.П. Катаев – отредактирует его. Однако роману, по мнению В.П. Катаева, не требовалось никаких изменений, поэтому он отказался от своего соавторства. Произведение было построено на основе фактов, которые авторы получали, работая в газете: письма, заметки, жалобы, исходившие от реальных людей.
3. В этом романе много персонажей с отрицательными чертами: завистью, злобой, скупостью, мещанством, нечистыми на руку. И каждый персонаж пытается занять свое место в жизни, вырвать кусок друг у друга. Появляется герой романа, который прекрасно понимая их характеры с относительной легкостью играет на их же недостатках в своих целях. Это типа как Мавроди, не по одному разу дураков учит.
4. Запомнившиеся цитаты:
"Он любил и страдал. Он любил деньги и страдал от их недостатка."
"Вы не пьете, не курите, девушками не увлекаетесь... Зачем вам деньги? Вы же не умеете их тратить."
5. Я восторгов по поводу этого произведения не разделяю. Книга мне нравилась примерно при прочтении 1/3 ее части. После прочтения еще 1/3, я уже начала понимать, что она мне уже надоедает. Слишком много персонажей, не всегда понятно зачем они нужны. Ясно, что историю стульев надо прослеживать и разные персонажи нужны, но для меня их было слишком много. В общем чтобы побыстрее покончить с чтением пришлось взять в аудиокнигу.
Объяснение: