рус. версия : «Нравственные качества лучших героев произведений пятнадцатилетний капитан Ж. Верна, которые я хотел бы подражать». Укр. версия: «Моральні якості кращих героїв твору п'ятнадцятирічний капітан Ж. Верна, які я хотів би наслідувати».

Если возможно напишите на украинском языке!

Образи, які звуться «вічними» у літературі, представляють собою такі образи, які стали втіленням певних загальнолюдських рис, стали називними для певного типу людей, явищ. Наприклад, Дон Кіхот став втіленням безкорисливої любові до справедливості, Обломов – символом лінощів, а Плюшкін – уособленням скупості, скнарості. «Вічні образи» - велике надбання людської культури, класичної літератури.

Образ Прометея, створений в трагедії давньогрецького драматурга Есхіла «Прометей закутий», також є «вічним» для світової художньої культури. Він – втілення героїчної самопожертви заради інших, героїчного, безкорисливого служіння людям. Також образ Прометея є втіленням залізної волі, міцного духу, нескореності. Титан Прометей таким чином став символом одвічних прагнень та ідеалів людства. Він – сильний герой, який робить свідомий вибір – бути альтруїстом, допомагати іншим, та йде своїм шляхом до кінця. Вказані риси характеру Прометея є змістом поняття «Прометеїзм», яке виникло від імені титана.

Образ Прометея надихає людей бути мужніми, незламними, с честю та гідністю переносити труднощі та тортури, не піддаватися на спроби супротивників улестити, підкупити або залякати. Образ Прометея вчить цілеспрямовано діяти на благо інших людей, усього людства.

Вічний образ Прометея здавна надихає письменників, поетів, художників та інших митців. До образу Прометея у своїй творчості звертались Гете та Байрон, а з українських митців - Тарас Шевченко в поемі «Кавказ», Максим Рильский та Андрій Малишко в своїх поезіях. А Леся Українка присвятила Прометеєві такі рядки:

«Ти, Прометею, спадок нам покинув,

Великий, незабутній. Тая іскра,

Що ти здобув для нас від заздрих Олімпійців,

Я чую пал її в своїй душі…»

Поезія — це дар мови і дар мові. Вона продовжує мові життя, рятує мову від передчасної смерті. Я тут не тільки про українську мову, а про кожну іншу, тобто про мову загалом. Мені легко їх порахувати, бо я вже доволі давно їх не пишу:-) Але я завжди відкритий до того, що вони почнуть мені знову писатися.
За одне й те ж — за підвищену чутливість. Для одних це як алергія, для інших — єдиний доказ, що ми ще живі. Це неправда. Або, як модно тепер казати, це вирвано з контексту:-) На жаль (а втім, і на щастя теж), поезія не пандемічна. Вона заражає не міста чи території, а лиш окремих людей. Справжні носії поезії — дуже рідкісний різновид.