- С каких героев вы могли бы взять пример? Есть ли среди ваших знакомых, друзей такие талантливые лю, Какую роль в произведении играют элементы композиции?
Тихотворение в. в. маяковского «скрипка и немножко » (1914) - одно из оригинальных и непривычных для солидной публики начала 20 века произведений. нетрадиционность и вызов заявлены уже в заглавии стихотворения. нелогично и странно сближены и соединены союзом «и» образ предметного мира и человеческое переживание. парадоксальность присутствует во всей поэтической ситуации, в неожиданной развязке . фантастический, абсурдный и вместе с тем совершенно реальный с психологической точки зрения мир предстает в этом стихотворении. участниками полилога и необычной становятся инструменты театрального оркестра: скрипка, барабан, геликон, лирический герой, музыканты. у каждого есть свой характер и голос, соответствующий звучанию в оркестре: равнодушный и громкий барабан, которому надоели все сантименты, «глупая тарелка» , «меднорожий, потный» грубиян- геликон и такие же насмешники, не понимающие страданий одиночества музыканты. фонетические партии инструментов выразительны: тарелка вылязгивала: «что это? как это? » , большая труба - геликон: «д***, плакса, вытри» .
Доля” — перший вірш ліричного триптиха Шевченка “Доля”, “Муза”, “Слава”. Вірш медитативного характеру, витриманий у формі звернення поета до власної долі, що виступає тут як образ-персоніфікація.
Жанр: філософська лірика
Рік написання – 9 лютого 1858
Тема: розповідь поета про власну життєву долю, яка не лукавила до митця.
Ідея: возвеличення долі, яка супроводжувала поета впродовж всього його життя.
Основна думка: «Учись, серденько, колись / З нас будуть люде»; «Слава — заповідь моя».
Триптих створювався невдовзі після звільнення Шевченка з солдатської неволі як вираз його духовного самоусвідомлення після пережитих тяжких випробувань. Традиційні поетичні персоніфікації Долі, Музи, Слави й стали тут образною основою для підсумкових і водночас програмних роздумів ліричного героя-поета.
“Доля” Шевченко скорочено : У вірші “Доля” Т. Шевченко звертається до своєї долі, як до друга. Він вдячний їй, що повела в науку, що виховала його чесним та справедливим. І він гордий, що може сказати про себе — у нього немає “зерна неправди за собою”. І цей шлях — шлях до слави, до розуміння є в цьому світі й свого призначення.
У вірші ми бачимо ліричного героя, який уже психологічно піднісся над лихом і скорботами недавніх літ, маючи змогу вивести з усього пережитого зважений етичний підсумок. Суворі випроби життя не тільки не зламали, а й загартували його, зміцнили певність своєї моральної правоти, і тому він зі спокійною гідністю оглядає пройдений шлях: “Ми просто йшли; у нас нема / Зерна неправди за собою”.
По-іншому дивиться він тепер і на власну нелегку долю, відкриваючи в ній не лише недобру сторонню силу, а, зрештою, оскільки вона визначена вірністю поета своїм переконанням і, отже, в певному розумінні обрана добровільно, — і гідного, “нелукавого” друга й товариша в житті. В етичному комплексі Шевченка це — одне з остаточних, найбільш містких і вагомих ідейних формулювань.
В об’єктно-суб’єктному плані вірш являє собою звернений до уособленої долі монолог ліричного героя.
Объяснение:
Доля” — перший вірш ліричного триптиха Шевченка “Доля”, “Муза”, “Слава”. Вірш медитативного характеру, витриманий у формі звернення поета до власної долі, що виступає тут як образ-персоніфікація.
Жанр: філософська лірика
Рік написання – 9 лютого 1858
Тема: розповідь поета про власну життєву долю, яка не лукавила до митця.
Ідея: возвеличення долі, яка супроводжувала поета впродовж всього його життя.
Основна думка: «Учись, серденько, колись / З нас будуть люде»; «Слава — заповідь моя».
Віршовий розмір: Ямб.
“Доля” художні засоби
Повтори: «дальше, дальше», «слава …слава».
Звертання: «учися, серденько…», «ходімо ж, доленько моя», «мій друже вбогий, нелукавий!»
Риторичне запитання: «Які з нас люде?»
Риторичні оклики: «Та дарма!», «Ходімо ж, доленько моя!», «Мій друже вбогий, нелукавий!»
“Доля” історія написання
Триптих створювався невдовзі після звільнення Шевченка з солдатської неволі як вираз його духовного самоусвідомлення після пережитих тяжких випробувань. Традиційні поетичні персоніфікації Долі, Музи, Слави й стали тут образною основою для підсумкових і водночас програмних роздумів ліричного героя-поета.
“Доля” Шевченко скорочено : У вірші “Доля” Т. Шевченко звертається до своєї долі, як до друга. Він вдячний їй, що повела в науку, що виховала його чесним та справедливим. І він гордий, що може сказати про себе — у нього немає “зерна неправди за собою”. І цей шлях — шлях до слави, до розуміння є в цьому світі й свого призначення.
У вірші ми бачимо ліричного героя, який уже психологічно піднісся над лихом і скорботами недавніх літ, маючи змогу вивести з усього пережитого зважений етичний підсумок. Суворі випроби життя не тільки не зламали, а й загартували його, зміцнили певність своєї моральної правоти, і тому він зі спокійною гідністю оглядає пройдений шлях: “Ми просто йшли; у нас нема / Зерна неправди за собою”.
По-іншому дивиться він тепер і на власну нелегку долю, відкриваючи в ній не лише недобру сторонню силу, а, зрештою, оскільки вона визначена вірністю поета своїм переконанням і, отже, в певному розумінні обрана добровільно, — і гідного, “нелукавого” друга й товариша в житті. В етичному комплексі Шевченка це — одне з остаточних, найбільш містких і вагомих ідейних формулювань.
В об’єктно-суб’єктному плані вірш являє собою звернений до уособленої долі монолог ліричного героя.