с ответами на вопросы о левша сказ о тульском косом левше и о стальной блохе 1. Дать характеристику Левше
2. Как себя ведут Левше и Платов
3. Как себя ведут тульские мастера, как сними поступает Платов
4. Поверил ли царь что его обманули и как он себя ведёт
5. Почерк имени Левши не было на подкове
6. Каков был приказ царя
7. Как ведёт себя Левша в Лондоне, почему он так стремится домой и что с ним в дороге
8. Как левшу принесут дома почему он умирает и как ведёт себя перед смертью

1. Робинзону были важны, до случившейся с ним беды, материальные ценности, как: деньги, золото, модная одежда. На острове приобрели первостепенные значение предметы,как оружие,удобная и по погоде одежда, инструменты, еда.

2. Робинзон благодарил природу, что она давала ему плоды фруктов, животных, а урбанизировать природу у Робинзона не было ни средства, ни сил. Подобных проблем во времена Дефо ещё не знали. Деньги же наш герой называл мусором, потому что на них острове нельзя было ни чего курить, даже людей-то не было.

3. Робинзон очень хотел выжить, поэтому ему пришлось очень. много работать. Писатель специально описывает бытовые действия героя, чтоб показать, например: как сложно сделать посуду, если у тебя нет инструментов,а есть только твои руки и голова. А в современном мире эту посуду могли сделать профессионалы за раз

Объяснение:

С трудом сделал

Я народилася на українській землі, живу в Україні і сподіваюся, що буду жити тут все своє життя. Отут живуть люди, яких я люблю. Отут моя родина, мої друзі, могили моїх близьких. Україна — моя Батьківщина. І я її люблю, погану або гарну, злиденну або багату. Нехай не зовсім гладко в неї ідуть справи, але вона в мене єдина, іншої такої країни немає. І не буде.

Хтось скаже : «Ну так, зараз модно освідчуватися в любові до всієї України в цілому». А я нікому і не освідчуюся. Скажу відверто, що мені багато чого не подобається: і на естраді, і в сучасних книгах, зарозумілість українських націоналістів, готових усіх у світі поділяти на «наших» і «не наших». І взагалі думаю, що нерозумно вважати, наприклад, українські ромашки кращими від російських. Мені все рівно, хто з оточуючих мене людей українець, а хто — ні. Адже ми живемо в одній країні, ходимо по одній землі, ласуємо морозивом фабрики «Хладопром», радіємо перемогам братів Кличків, дивимося «Роксолану» і «Залу чекання». Я ніколи не замислювалася над тим, чи можна вважати мене патріоткою. Я просто люблю Україну. Можливо, коли-небудь мені захочеться виїхати звідси або навіть доведеться це зробити — усяке може статися. І, можливо, мені сподобається інша країна. Але там не буде моїх друзів, моїх батьків, моїх улюблених мультфільмів про козаків, повісті «Кайдашева сім'я» Нечуя-Левицького і маминих вареників з полуницями, ще багато чого, з чим у мене зв'язане поняття «Батьківщина». Хоча й далеко від України можна знайти нових друзів, створити уже власну родину, полюбити інші мультфільми, купити де-небудь том Нечуя-Левицького, а вареники з полуницями можна навчитися готувати і самій... Стоп, а як же Хрещатик? А як же архітектурний заповідник у Львові? А як же Сіверський Донець? А Карпати? Де б я не побувала, які б місця мене не зачарували, я все рівно буду хотіти ходити з друзями на пікнік у наш звичайний бір, а загоряти — у селі на річці.

Я дуже хочу побачити Італію і Францію. Хочу з'їздити до Австралії і Америки. Мрію відвідати Бразилію, Канаду і Нову Зеландію. Із задоволенням подорожувала б, я не люблю сидіти на місці. Можливо, де-небудь я б затрималася, десь ні. Але упевнена, що з будь-якої країни світу, як би там не було гарно, я б повернулася додому, до своєї України. Тут мене чекають. Тут усе моє життя. Іншої Батьківщини мені не треба.