Образи Хіггінса і Пікерінга у п'єсі Б. Шоу "Пігмаліон"
П'єса "Пігмаліон" — це красива історія, в основі якої — міф про Пігмаліона. Головні герої цієї п'єси — це професор англійської фонетики Генрі Хіггінс та знавець індійських діалектів полковник Пікерінг. Вони дуже різні за характером і зовнішністю. Професор Хіггінс — це чоловік років п'ятдесяти, з сивим волоссям і зі зморшками на обличчі, невеликого зросту. А полковник Пікерінг — років шістдесяти, низького зросту, товстий, обличчя немов пожоване від старості, їхні характери можна визначити під час роботи професора, що проводив експеримент над дівчиною Елізою, вуличною квіткаркою. Хіггінс був постійно чимось невдоволений, розлючений і здавався, на перший погляд, невихованим. Спочатку він ставився до Елізи гірше, ніж до служниці. Але поруч завжди був полковник Пікерінг, який намагався заспокоїти Хіггінса.
Пікерінг виглядав благороднішим, ніж професор Хіггінс, бо той своєю нестримною поведінкою викликав відразу у своєї учениці Елізи. А Пікерінг веде себе виховано, спокійно, не звертає уваги на деякі "випади" Елізи. Закінчення роботи професора виявилося несподіванкою навіть для нього самого. Характери Хіггінса і Пікерінга можна також простежити під час великосвітського рауту. Тут вони в чомусь схожі: їхні жести, манери, вишукана мова, вміння показати себе з кращого боку. Та інтерес до дівчини у професора зникає, бо парі він виграв: дикунка тримала себе і говорила як справжня герцогиня. Що тепер з нею буде? Адже вона змінилася. Хіггінсу байдуже, він лише радіє, що виграв парі.
Незважаючи на деякі негативні риси, я поважаю і професора Хіггінса, і полковника Пікерінга як високоосвічених людей. На мою думку, освіта завжди потрібна людині. Бо якщо ти невихований, не вмієш ввічливо розмовляти, говорити правильно і добре ставитися до інших, — ти ніхто. У наш час освіта — це головне, незалежно від того, багата ти людина чи бідна.
стихотворение "Воробей" оптимистично и полно светлой веры в будущее. Стихотворение глубоко лирично, эмоционально, кратко по форме.
Здесь слабо выражен сюжет, эмоциональное переживание подменяет эпическое повествование, звучит тема вечно возрождающейся жизни, молодости, торжествующей любви. Автор восхищается самоотверженным порывом героической маленькой птицы, защищающей своего птенца. Эта сила любви, перед которой все превратности судьбы бессильны, заставляет "огромное чудовище", собаку, отступить.
Образи Хіггінса і Пікерінга у п'єсі Б. Шоу "Пігмаліон"
П'єса "Пігмаліон" — це красива історія, в основі якої — міф про Пігмаліона. Головні герої цієї п'єси — це професор англійської фонетики Генрі Хіггінс та знавець індійських діалектів полковник Пікерінг. Вони дуже різні за характером і зовнішністю. Професор Хіггінс — це чоловік років п'ятдесяти, з сивим волоссям і зі зморшками на обличчі, невеликого зросту. А полковник Пікерінг — років шістдесяти, низького зросту, товстий, обличчя немов пожоване від старості, їхні характери можна визначити під час роботи професора, що проводив експеримент над дівчиною Елізою, вуличною квіткаркою. Хіггінс був постійно чимось невдоволений, розлючений і здавався, на перший погляд, невихованим. Спочатку він ставився до Елізи гірше, ніж до служниці. Але поруч завжди був полковник Пікерінг, який намагався заспокоїти Хіггінса.
Пікерінг виглядав благороднішим, ніж професор Хіггінс, бо той своєю нестримною поведінкою викликав відразу у своєї учениці Елізи. А Пікерінг веде себе виховано, спокійно, не звертає уваги на деякі "випади" Елізи. Закінчення роботи професора виявилося несподіванкою навіть для нього самого. Характери Хіггінса і Пікерінга можна також простежити під час великосвітського рауту. Тут вони в чомусь схожі: їхні жести, манери, вишукана мова, вміння показати себе з кращого боку. Та інтерес до дівчини у професора зникає, бо парі він виграв: дикунка тримала себе і говорила як справжня герцогиня. Що тепер з нею буде? Адже вона змінилася. Хіггінсу байдуже, він лише радіє, що виграв парі.
Незважаючи на деякі негативні риси, я поважаю і професора Хіггінса, і полковника Пікерінга як високоосвічених людей. На мою думку, освіта завжди потрібна людині. Бо якщо ти невихований, не вмієш ввічливо розмовляти, говорити правильно і добре ставитися до інших, — ти ніхто. У наш час освіта — це головне, незалежно від того, багата ти людина чи бідна.
стихотворение "Воробей" оптимистично и полно светлой веры в будущее. Стихотворение глубоко лирично, эмоционально, кратко по форме.
Здесь слабо выражен сюжет, эмоциональное переживание подменяет эпическое повествование, звучит тема вечно возрождающейся жизни, молодости, торжествующей любви. Автор восхищается самоотверженным порывом героической маленькой птицы, защищающей своего птенца. Эта сила любви, перед которой все превратности судьбы бессильны, заставляет "огромное чудовище", собаку, отступить.