Сұрақтар 1.Қозғалмайтын тіреудің немесе біліктің төңірегінде айнала алатын кез-келген дене
а)таразы ә)иіндік б)күш момент
2 .Айналатын денеге түсірілген күштің күш иініне көбейтіндісі
а)таразы ә)иіндік б)күш моменті
3.Күш моменті қандай әріппне белгіленеді?
а)Е ә)А б)М
4.Күш моментінің өлшем бірлігі.
а)Н*м ә)Дж б)м
5.Иінді таразыларды дененің ……өлшеу үшін қолданады?
а)энергиясын ә)массасын б)қуатын
ответ:Я очень люблю рассказы о подвигах разных героев. В книге Н. Куна мой любимый герой — это Геракл. Это самый известный герой древнегреческих мифов. Неизвестно, когда он жил. Его отцом был сам главный бог греков Зевс. Поэтому Геракл — самый сильный из героев и совершил 12 великих подвигов. Когда Геракл только родился, он себя и своего брата Ификла от огромных страшных змей. Они заползли в кроватку к детям, чтобы их убить. Так приказала жена Зевса Гера, которая не любила Геракла.
Геракл был очень сильным. Но его приемный отец Амфитрион учил Геракла драться с оружием и без оружия, стрелять из лука, а ещё читать и писать, потому что настоящий герой должен уметь все. Геракл был сильнее всех людей вокруг и убил своего учителя Лина, потому что тот ударил его. Но потом все его подвиги — убийства страшных животных, которые мешают жить людям.
Любимой одеждой Геракла была шкура страшного льва, он убил этого льва, когда бы еще совсем молодым. Герой носил ее, как плащ. Голова льва была шлемом для Геракла, а передние лапы он завязывал на шее, чтобы плащ не падал. Оружием Гераклу стала дубинка из твердого дерева ясен: Геракл вырвал дерево целиком с корнями! Боги подарили Гераклу лук и стрелы, меч и доспехи, а богиня Афина, которая всегда ему, сшила красивую одежду.
Потом Геракл служил долго у слабого и трусливого царя город Микены, Эврисфея. Эврисфей боялся своего слугу и хотел его убить поэтому давал Гераклу самые страшные задания. Но Геракл справлялся со всеми заданиями. Он убил палицей страшного льва, у которого от шкуры отскакивали острые стрелы. Он убил лань, которая топтала поля бедных жителей Греции, и ужасных птиц, которые своими медны ми когтями и острыми клювами убивали людей.
Геракл совершил еще много других подвигов. Но мой любимый подвиг — это когда Геракл; привел Эврисфею ужасного пса Кербера с тремя головами. Этот пес охранял вход в подземное царство, чтобы мертвые, которые там живут после смерти, не вышли наружу. Кербер пытался побороть Геракла, но у него не получилось, потому что Геракл был сильнее всех. Он скрутил Кербера, как маленького щенка, и привел в Микены. Чудище боялось света солнца, потому что под землей света нет.
С его клыков капали на землю слюни, и на этих местах вырастали ядовитые цветы. Эврисфей сразу испугался, когда увидел Кербера, и убежал прятаться. Он плакал и просил, чтобы Геракл отвел страшное чудище обратно в подземное царство. И Геракл отвел собаку назад, чтобы она снова охраняла покой мертвых. Но я думаю, что Геракл не труса Эврисфея, а Кербера. Ведь Керберу было самому страшно на земле, где он никогда раньше не был.
Я очень хочу быть похожим на Геракла. Он сильный и смелый. Зло его боится, и он всегда защищает слабых людей от ужасных чудовищ. Мне кажется, что сегодня тоже есть Гераклы. Это военные, которые защищают мир и слабых. Поэтому я тоже буду служить в армии, когда закончу учиться.
Объяснение: как-то так, старался)))
Розвиток поетичної творчості Шевченка
Іван Франко
Поетичну творчість Шевченка можемо природно поділити на чотири періоди, які суттєво відрізняються між собою.
Перший період – від 1838 до 1843 р., тобто від звільнення з кріпацтва до першої подорожі на Україну. Тут Шевченко стоїть ще на романтичному грунті, пише балади і сентиментальні думки, складає невеликі, а згодом і більші історичні поеми, вінцем яких є поема «Гайдамаки», розпочата ще 1838-го, а закінчена 1841 р., безсумнівно, під впливом повісті Чайковського «Вернигора», хоч в основу її змісту поет поклав оповідання свого діда і народні легенди про Коліївщину. У своїх поемах Шевченко ідеалізує козаччину з її гетьманами, військовими походами і пожарами. Але й тут уже виявляється нахил поета до реалістичного трактування предмету, до аналізу людських почувань і до суто психологічних проблем. Цього ж першого періоду з’явилися чудова мелодійна поемка «Катерина» і гарний фрагмент «Мар’яна-черниця».
У другому періоді, який триває від першої подорожі на Україну аж до ув’язнення поета навесні 1847 року, геній Шевченка широко розправляє крила, з великою силою вдаряє в різноманітні струни. Романтична струна не одразу перестає звучати – ще й тепер Шевченко пише деякі балади, але суто баладний тон у них поступово слабне і замовкає, а переважають щораз потужніші ноти психологічного і суспільного аналізу.
Козацька традиція відлунюється також у поемах «Невольник» і «Чернець» (остання розпочата ще на свободі, але написана вже в оренбурзьких степах), але вона вже не становить головного мотиву поеми, а є радше реквізитом делікатного психологічного аналізу. Романтична наївність поглядів на рідну історію поступається місцем критиці, не раз дуже гострій; у хвилини зневіри поет готовий віддати половину своїх найкращих літ, аби лише забути давню історію. З рамок національної і релігійної боротьби чуття поета виривається на широке поле одвічної борні людського духу за поступ і свободу – він пише «Івана Гуса» і «Кавказ», де зичить успіху тим самим черкесам, які вбили його приятеля де Бальмена. З іншого боку, з української національної позиції Шевченко переходить на позицію суспільну, піднімає могутній голос в обороні кріпаків і підноситься на високе становище вчителя, народного пророка, звинувачувача політичного і суспільного деспотизму. Але поруч із цим з-під його пера виходять і такі прегарні реалістичні образки з народного життя, як «Наймичка», в якій поет з великим захопленням змалював вияви жертовності, продиктованої материнською любов’ю.
Несподіване, страшне нещастя підтяло цю широку поетичну творчість, знищило навіть деякі вже написані твори, як, наприклад, поему про Гуса. Під тиском військової дисципліни Шевченкові важко було й думати про таку широку поетичну творчість. Під впливом суворих людей і ще суворішої природи киргизьких степів поет самозаглиблюється, аналізує себе самого і виливає на папір власні тугу і страждання. Період цієї другої неволі поета – це період ліричних пісень, почасти глибоко суб’єктивних, а проте не позбавлених широкого суспільного і політичного обрію, почасти – надзвичайно оригінальних і характеристичних переробок українських народних пісень.
Нарешті, четвертий період – то час від 1858 року до смерті поета. Лірична поезія, розпочата в неволі, звучить тут і далі, набирає сили і розширюється аж до могутніх акордів «Оди до світла», яку можна назвати натхненним апофеозом світла, свободи і поступу.
Характерною особливістю цього періоду є повернення генія Шевченка до реалістичних тем. Імпульс до такого повернення дало, безсумнівно, вчитування в Біблію, й зокрема в Псалтир і Книги Пророків, в Апокаліпсис. Ясна річ, що саме з цих творів Шевченко уклав собі своєрідну історіософію, що з них черпав свої думки про майбутнє, в якому передбачав якийсь великий катаклізм – день суду за сповнені тепер гріхи.