с сочинением. Желательно сократить его до максимума.

Сочинение. Тема: "Мцыри - пленник, жаждущий свободы". План: 1. Вступление. Об эпохе романтизма, черты которой прослеживаются в произведении Лермонтова. 2. Основная часть. В основе сюжета "Мцыри" описана традиционная романтическая ситуация: бегство из неволи. Образ монастыря как тюрьмы у Лермонтова. Мцыри - могучая личность, противостоящая окружающему миру, бросившая ему вызов. Сама природа Кавказа, среди которой разворачиваются действия поэмы, родственна душе героя, так же сильна и вольнолюбива, естественна. Роль эпиграфа в поэме Исповедь как форма раскрытия духовного мира, глубины страданий героя, его мечтаний о свободе, малой родине, доме. 3. Заключение. Чем Мцыри близок мне? Он - пленник, жаждущий свободы или узник, который тяготится ею?

Объяснение:

Образ Соломії “Дорогою ціною”

План до характеристики Соломії “Дорогою ціною”

1. Соломія — яскравий, багатогранний, глибокий образ української літератури.

2. Портрет і зовнішність героїні.

3. Риси характеру Соломії:

4. Трагічна доля героїні.

5. Значення образу української жінки.

Риси характеру Соломії “Дорогою ціною”:

а) мужність і відвага;

б) вірність і самовідданість;

в) волелюбність і ненависть до гнобителів;

г) любов до життя;

д) здатність на самопожертву;

е) щирість і душевність;

є) оптимістичність та енергійність

Джерело: https://dovidka.biz.ua/harakteristika-solomiyi-dorogoyu-tsinoyu

Для славы мертвых нет.

Анна Ахматова

Війни — це породження зла. Людського зла. Поєднання слів "людина" і "війна" суперечить усім людським законам добра. Але війни — це не тільки минуле людства, це, на жаль, його сьогодення.

Ллється кров у Чечні і Косово, у Сьєрра-Леоне й Ольстері, у Палестині й Ізраїлі... І скрізь гинуть чиїсь батьки, чоловіки, брати, сини... Іде по усьому світові нова війна, ім'я якої — тероризм. У ній узагалі немає ніяких правил. Воюють не солдати проти солдатів, а злочинці проти всіх, не виключаючи дітей і жінок, хворих і старих.

Коли мова йде про захист Батьківщини, про порятунок свого народу, у цій війні людина бере участь за велінням серця. У бій готові йти ті, хто у своєму житті не брав у руки зброї, ті, про кого говорять, що вони і мухи не скривдять. Усі, хто здатен тримати зброю, стають на захист батьківщини. Я розповім вам про цю проблему — людина і війна — на прикладі свого прадіда по батьківській лінії. Його не пам'ятає моя бабуся, його молодша дочка. Але ми знаємо багато чого про його довоєнне життя і дещо про його військові дороги. І майже нічого про те, як він загинув. Крім звичайних слів: "Помер смертю хоробрих".

Він був людиною дуже мирної професії — економістом. Працював перед війною в інституті, що нині — політехнічний університет. У перший день війни він сам пішов у військкомат, не чекаючи повістки про призов, та вона і не прийшла б, тому що його посада і професія не підлягали призову. Які ж високі були в нього громадянська позиція і людська совість! Вже у вересні родина одержала від нього перший лист. Я бачив стопку цих пожовтілих від часу листів, що бабуся дбайливо зберігає. На них немає звичних поштових марок. На них тільки штампи "Польова пошта №..." і "Переглянуто військовою цензурою". Останній лист дуже тривожний. Видно, людина на війні відчуває, коли не повернеться з бою. "Маруся! Бережи дітей! Перемога буде за нами!" — це останні слова, що написані чітким, дуже красивим почерком на сірому жорсткому папері. Маруся, його дружина, моя прабаба, зберегла синів. Завдяки цьому народився і живе мій батько, а через 43 роки після загибелі прадіда з'явився на світ і я.

Apple

Мобильный телефон Apple iPhone SE 128GB 2020 (PRODUCT) Re...

16 499 грн

Топ продаж

Дивіться також

Ужасные свадебные фотографии (19 фото)

Женский парфюм Carolina Herrera

Качество оригинала! Стойкий шлейфовый аромат...

Довго наша родина намагалася знайти могилу прадіда. Але безуспішно. Знаємо тільки одне: вона десь у лісах Прибалтики. Але є в Харкові місце, де на мармуровій плиті золотом написане його (тепер і моє) прізвище й ініціали. У ряду сотень імен харківських політехніків, що не повернулися з тієї кривавої війни. Над пам'ятником на території нинішнього політехнічного університету схилилася верба. Вона так розрослася за останні роки, що закриває напис. Та я його знаю напам'ять:

Мечту пронесите через года

И счастьем наполните!

Но о тех, кто уже не придет никогда,

Заклинаю вас: помните!

Пам'ятник і територія біля нього завжди доглянуті. Ми всією родиною ходимо туди три рази на рік: на День Перемоги, 23 серпня й у післявеликодній поминальний день. Це обов'язково, але іноді бабуся просить: "Олежку! Давай сходимо до пам'ятника! Я вже і квіти приготувала". У такі дні ми біля мармурових плит самі. І серце стискується в мене, коли я думаю, що моя бабуся не знала людину, яка була її батьком. Їй нікого було покликати: "Тату!"

У ці хвилини я відчуваю, що від батьків до дітей переходять найвищі поняття. До мене прийшло розуміння, що і для слави, і для пам'яті людської мертвих немає. Мій прадід не безвісти загинув на тій війні. Він з нами, як і всі, хто поруч з ним на мармурових пл