ответ:Васютка — это главный герой рассказа В.П Астафьева «Васюткино озеро». Тринадцатилетний мальчишка, несмотря на свой возраст, обладал взрослой смелостью. Да, поначалу его нельзя было назвать мудрым храбрецом, ведь уходя в лес, мальчик не собирался брать с собой ни хлеба, ни ножика, ни спичек, всё это ему навязали взрослые со словами, что нельзя переиначивать таёжные законы. Васютка является представителем нового времени и поэтому, порой не может понять природу и её законы. Но чтобы не спорить, и не ругаться с матерью, подросток покорно берёт всё, что ему дают.
Ходив кобзар із дитиною. Хто бублик дасть, хто гроші. Гірке життя, та ще гірше - залишити дитину напризволяще.
Зовсім старий став кобзар, а Іванко підростав і допомагав названому батькові клунки носити. Кобзар передавав свої знання і вміння допитливому і здібному хлопчині, який із задоволенням переймав науку.
Не самотньо було кобзареві. Полюбив він Іванка, як рідного. З ледве помітною посмішкою засинав він під тихий спів хлопчини і гру на кобзі.
З часом прийшла пора розлучатися - пішов старий до Бога. А хлопець достойно продовжив справу названого батька.
ответ:Васютка — это главный герой рассказа В.П Астафьева «Васюткино озеро». Тринадцатилетний мальчишка, несмотря на свой возраст, обладал взрослой смелостью. Да, поначалу его нельзя было назвать мудрым храбрецом, ведь уходя в лес, мальчик не собирался брать с собой ни хлеба, ни ножика, ни спичек, всё это ему навязали взрослые со словами, что нельзя переиначивать таёжные законы. Васютка является представителем нового времени и поэтому, порой не может понять природу и её законы. Но чтобы не спорить, и не ругаться с матерью, подросток покорно берёт всё, что ему дают.
Ходив кобзар із дитиною. Хто бублик дасть, хто гроші. Гірке життя, та ще гірше - залишити дитину напризволяще.
Зовсім старий став кобзар, а Іванко підростав і допомагав названому батькові клунки носити. Кобзар передавав свої знання і вміння допитливому і здібному хлопчині, який із задоволенням переймав науку.
Не самотньо було кобзареві. Полюбив він Іванка, як рідного. З ледве помітною посмішкою засинав він під тихий спів хлопчини і гру на кобзі.
З часом прийшла пора розлучатися - пішов старий до Бога. А хлопець достойно продовжив справу названого батька.