Родина Міщенків (родовідне дерево), характеристика героїв роду Міщенків повісті-казки "Русалонька із 7-В, або Прокляття роду Кулаківських":
Данило Міщенко - Міщенков
Балакун. Під час вечері з Гордієм Кулаківським вихвалявся своїми чеснотами. Добре підпивши, підписався під документом про продаж власних маєтностей та маєтностей дворян Жуковських, Пашковських, Їжакевичів, Дульських і Старосвітських.
↓
Михайло-Мішель-Мішка Міщенков – Білий
Двірник-дворянин закохався у панночку Юзефу, потайки її вивіз до свого «маєтку». Юзефу розшукав батько. Видав заміж за старого графа. Вони мешкали у замку в Києві. Юзефа мала доньку від Мішки. Під час погромів втекла за кордон.
За викрадення панночки Мішель опинився у в’язниці, його вислано до Сибіру на три роки. Все майно перейшло до опікуна – пана К (Кулаківського).
Був серед червоноармійців. Змінив прізвище. Начальствував у Кривих Колінах.
↓
онук-вусань
↓
Прапраправнук Валентин Білий
Наречений Сніжани. Приховував попередні одруження. Прикидався перед Сніжаною багачем, проте був скупим із сином і навіть забув ім’я доньки, яка жила разом із мамою у комунальній квартирі в Києві. ↓
Василий Иванович Тёркин - простой сельский парень, родом из Смоленщины (автор сделал его своим земляком). Он - пехотинец стрелкового полка. Не обладая какими-то выдающимися Василий является настоящей душой своей роты: это человек широкой души и большого сердца, неунывающий оптимист, который подбадривает своих товарищей-сослуживцев словами "перетерпим, перетрём".
Автор намеренно не сообщает подробностей биографии своего героя, подчеркивая его "обыкновенность", чтобы каждый смог отыскать частичку солдата Тёркина и в собственном характере: "Парень в этом роде В каждой роте есть всегда, Да и в каждом взводе..."
Произведение Твардовский задумал еще до начала ВОВ, однако тот Василий Тёркин, который стал родственной душой тысячам простым солдат, появился в 1942 году. Этот собирательный образ русского солдата придавал силы, воодушевлял и сражаться реальным людям
Данило Міщенко - Міщенков
Балакун. Під час вечері з Гордієм Кулаківським вихвалявся своїми чеснотами. Добре підпивши, підписався під документом про продаж власних маєтностей та маєтностей дворян Жуковських, Пашковських, Їжакевичів, Дульських і Старосвітських.
↓
Михайло-Мішель-Мішка Міщенков – Білий
Двірник-дворянин закохався у панночку Юзефу, потайки її вивіз до свого «маєтку». Юзефу розшукав батько. Видав заміж за старого графа. Вони мешкали у замку в Києві. Юзефа мала доньку від Мішки. Під час погромів втекла за кордон.
За викрадення панночки Мішель опинився у в’язниці, його вислано до Сибіру на три роки. Все майно перейшло до опікуна – пана К (Кулаківського).
Був серед червоноармійців. Змінив прізвище. Начальствував у Кривих Колінах.
↓
онук-вусань
↓
Прапраправнук Валентин Білий
Наречений Сніжани. Приховував попередні одруження. Прикидався перед Сніжаною багачем, проте був скупим із сином і навіть забув ім’я доньки, яка жила разом із мамою у комунальній квартирі в Києві.
↓
Син
у Вишнополі
↓
Дочка Іринка
в Києві
Василий Иванович Тёркин - простой сельский парень, родом из Смоленщины (автор сделал его своим земляком). Он - пехотинец стрелкового полка. Не обладая какими-то выдающимися Василий является настоящей душой своей роты: это человек широкой души и большого сердца, неунывающий оптимист, который подбадривает своих товарищей-сослуживцев словами "перетерпим, перетрём".
Автор намеренно не сообщает подробностей биографии своего героя, подчеркивая его "обыкновенность", чтобы каждый смог отыскать частичку солдата Тёркина и в собственном характере: "Парень в этом роде В каждой роте есть всегда, Да и в каждом взводе..."
Произведение Твардовский задумал еще до начала ВОВ, однако тот Василий Тёркин, который стал родственной душой тысячам простым солдат, появился в 1942 году. Этот собирательный образ русского солдата придавал силы, воодушевлял и сражаться реальным людям