Самостоятельная работа
по лекции Дм. Быкова о Тэффи из цикла «100 лекций о русской
литературе XX века»
1. Каким годом для русской литературы считает Дм. Быков 1910-й?
2. Какой русский царь упомянут в лекции?
3. Что случилось с носовым платком в рассказе «Проворство рук»,
который цитирует Дм. Быков??
4. Кого не стал дожаривать персидский царь Кир?
5. Печатали ли рассказы Тэффи в Советском Союзе после ее эмиграции
во Францию?
Колись пастушок, переплигуючи зі скелі на скелю за козою, що відбилася від решти, посковзнувся й упав у глибочезне провалля. Коли він розплющив очі, то побачив, що лежить на площі великого міста, яке складається з вузьких довгих веж, що їх кожен будує на свій лад, бо ці вежі весь час завалюються.
Пастушок підійшов до найближчого чоловіка, який порпався з кельмою1 серед купи каміння, й запитав, що це за місто, хто його мешканці й чи не можна було б щось попоїсти, бо він дуже зголоднів, наче кілька днів пролежав без їжі. Однак на запитання пастушка ніхто навіть не глипнув у його бік, дарма що козопас обійшов мало не все місто. Врешті вже зовсім зневірившися, що хтось дасть йому тут бодай окрайчик хліба, пастушок набрів на кволого дідуся, що порався біля найнижчої, напівзруйнованої вежі, й повторив своє запитання.
— Тут живуть самі яяни, — відповів нарешті старий. — Кожен яянин знає тільки своє "я" і тому запитань іншої людини просто не чує. Я ж почув тільки тому, що мене здолали немощі, і внутрішні підпори, які досі тримали мене, як вони тримають усіх яян цього міста, передчасно струхли й завалилися, як і моя вежа, направити яку мені бракує сил.
— Я вам охоче до радісно вигукнув пастушок, — аби тільки трохи щось попоїсти.
— Яянинові годі до скрушно мовив дідок. — Ніхто не може догодити яянинові, бо тільки він сам усе знає і вміє, і то найкраще.
— Але ж людина мусить їсти, аби втриматися при житті!
— Усі тут харчуються власним "я". Коли воно вичерпується, яянин умирає, проте "я" кожного із яян таке невичерпне, що всі тутешні мешканці майже вічні. Мене опали немощі тільки тому, що я чужинець і справжнім яянином так ніколи й не став, хоч і прожив тут майже весь свій вік. Я ледве пам'ятаю, що на початку свого життя під час сварки на кораблі, де я виконував обов'язки юнги, я випав за борт і опинився у цьому місті.
— Але я зовсім не хочу ставати яянином!
— За рогом моєї вежі лежать кельми для новоприбулих, бери собі якусь і починай будувати свою вежу.
— Невже з цього міста немає виходу?
— Ще на початку, коли я щойно сюди потрапив, я здибав одного юродивого, який сидів біля каміння цієї вежі, котру я оце марно будую. Він повідав мені,
що місто має сім брам і з кожної можна вийти, хоча досі жоден мешканець цього міста не міг відчинити брами з тієї простої причини, що ніхто з тутешніх насельників не спроможний вимовити коротесенького слова, що відчиняє ці брами.
— Яке ж це слово?
— Це слово знають усі яяни: звичайнісіньке "ти". Але коли хтось із яян, — а це стається так рідко, що про це ходять лише легенди
В фильме Электроник одинаково одарён во всех аспектах - он не только гениальный математик, он ещё и рисует прекрасный портрет учительницы, и поёт ангельским голосом чувствительную песню. Более того, он (в отличие от книжного Электроника, который постоянно попадает в откуда-то знает нормы поведения в обществе, и его оплошности обычно не превышают оплошностей нормального ребёнка из старомодной интеллигентной семьи (например, он не понимает жаргона). В фильме он успешно подменяет Сыроежкина не только в школе, но и в быту - в книге эта попытка терпит провал.
Далее, в фильме, несмотря на заявление профессора, что Электроник не умеет улыбаться, он с самого начала обладает автономией и испытывать чувства: он убегает от профессора потому, что хочет свободы, а не потому, что его (как в книге) включили в розетку без переходника. Кстати, и штепселя (навязчиво упоминаемого в книге) у него в фильме нет. В фильме Электроник постоянно выражает своё отношение к происходящему, у него есть собственное желание (стать настоящим человеком). Однако мораль фильма состоит в том, что он и так настоящий человек - точно так же, как Железный Дровосек и так любить, не нуждаясь в специальном органе. И подобно тому, как Железному Дровосеку нужно ритуально вставить тряпичное сердце, чтобы он поверил в свою полноценность, так и Электроник должен ритуально улыбнуться и заплакать. (Ничего себе! Значит, физиологическая плакать была запроектирована? В книге-то в этой сцене плачет Сыроежкин).
Кроме того, в фильме у Электроника есть необъяснимые мгновенно появляться и исчезать, чинить механизмы прикосновением руки, что делает его скорее магом, чем роботом.
Напротив, Сыроежкин в фильме гораздо отрицательнее, чем в книге. В книге он нормальный любознательный ребёнок, которому не хватает организованности и который поддаётся слабостям. В фильме он лентяй и оболтус, школу ненавидит. В книге он решается открыть правду, потому что не выдерживает затянувшей его трясины вранья. В фильме его демонстративно карают одиночеством и изгойством (чего стоит только невозможная у Велтистова сцена, где родители уезжают на пикник с Электроником вместо Сыроежкина).
Объяснение: