Михайловское... С имением своей матери сельцом Михайловским в Псковской губернии Александр Сергеевич Пушкин был связан на протяжении всей своей зрелой жизни - с 1817 по 1836 г.г. Под вашу сень, Михайловские рощи, Являлся я - когда вы в первый раз Увидели меня, тогда я был - Веселым юношей, беспечно, жадно Я приступал лишь только к жизни; - годы Промчалися - и вы во мне прияли Усталого пришельца.МихайловскоеВ Михайловском создано около ста произведений поэта: трагедия"Борис Годунов", с конца 3-й и по начало 7-й главы романа "Евгений Онегин", поэма "Граф Нулин", окончена поэма "Цыганы", задуманы "маленькиетрагедии", написаны такие стихотворения, как "Деревня","Пророк", "Я помню чудное мгновенье","Вновь я посетил" и многие другие.При жизни поэта владелицей с. Михайловского была его мать, однако устраивалось имение еще в XVIII веке его дедом О.А. Ганнибалом. Приехав сюда из Петербурга впервые на лето в 1817 г., юный поэт был очарован"сельской жизнью, русской баней, клубникой и проч.". "Запущенный сад" с. Михайловского, зеленые дубравы,"беспечный мир полей" и вспоминание о милых обитателях соседнего имения Тригорское - увозит поэт в душе своей,покидая эти места.Спустя два года, он вновь провелздесь лето, отдыхая после тяжелой болезни. В этот приезд 1819 г. были написаны стихотворения "Деревня" и"Домовому": Поместья мирного незримый покровитель, Тебя молю, мой добрый домовой, Храни селенье, лес и дикий садик мой И скромную семьи моей обитель...Самое продолжительное время пребывания Пушкина в Михайловском - годы ссылки с августа 1824 по сентябрь 1826 г. По распоряжению высочайших властей, будучи замечен винтересе к атеизму, неугодный одесскому начальству, он был исключен со службы у графа Воронцова и сослан в имение своей матери под надзор духовенства и местных властей."Бешенство скуки пожирает мое глупое существование", - пишет он, приехав в Михайловское. Дважды пытался бежать из ссылки, хлопотал о перемене с. Михайловского даже на любую из крепостей.
Нещасний божевільний «мандрований рицар», припроваджений додому у клітці, «ніяк не міг уторопати, де він і що з ним діється». Проте небога Дон Кіхота і ключниця ігаючи за хворим, стривожені й збентежені, думали про те, «що скоро пан їхній і дядько трохи оклигає, зразу ж знову од них утече. Так же воно потім і сталося, як вони гадали». Цілий місяць вони виходжували вдома Дон Кіхота. Син сусіда Самсон Караско розповів, що якийсь Сід Ахмет Бен-Інхалі видав історію Дон Кіхота і тепер нею усі зачитуються. Пригоди знову покликали Дон Кіхота і Санчо Пансу в дорогу. Але то вже інша історія, точніше, продовження цієї першої, з якою ми познайомилися. На тих, хто захоче й далі мандрувати шляхами Іспанії услід за Дон Кіхотом і Санчо Пансою, чекають неймовірні пригоди на рицарському турнірі у Сарагосі, битва Дон Кіхота з Рицарем Дзеркал, сутичка з левами, зустріч з герцогським подружжям, чарівником Мерліном і захоплення подвигом Дон Кіхота, що своєю рішучістю розчаклував силу-силенну людей. І нарешті, читачі матимуть змогу оцінити губернаторство Санчо Панси на острові Гармадармія (в інших перекладах Баратарія). Врешті-решт Дон Кіхот спрямує Росинанта до Барселони, щоб довести всім, що він зовсім не такий, яким його зобразив Сід Ахмет Бен-Інхалі. У Барселоні відбувся поєдинок Рицаря Сумного Образу з Рицарем Білого Місяця, яким насправді був його сусіда Самсон Караско. Рицар Білого Місяця переміг Дон Кіхота й змусив його повернутися додому і цілий рік не залишати своє село. Повернувшись додому, Дон Кіхот захворів. У гарячці до нього повернувся розум. Перед смертю він прокляв рицарські романи й склав заповіт небозі, що вона успадкує його майно лише в тому разі, коли вийде заміж за людину, яка у своєму житті не прочитала жодного рицарського роману.
Нещасний божевільний «мандрований рицар», припроваджений додому у клітці, «ніяк не міг уторопати, де він і що з ним діється». Проте небога Дон Кіхота і ключниця ігаючи за хворим, стривожені й збентежені, думали про те, «що скоро пан їхній і дядько трохи оклигає, зразу ж знову од них утече. Так же воно потім і сталося, як вони гадали». Цілий місяць вони виходжували вдома Дон Кіхота. Син сусіда Самсон Караско розповів, що якийсь Сід Ахмет Бен-Інхалі видав історію Дон Кіхота і тепер нею усі зачитуються. Пригоди знову покликали Дон Кіхота і Санчо Пансу в дорогу. Але то вже інша історія, точніше, продовження цієї першої, з якою ми познайомилися. На тих, хто захоче й далі мандрувати шляхами Іспанії услід за Дон Кіхотом і Санчо Пансою, чекають неймовірні пригоди на рицарському турнірі у Сарагосі, битва Дон Кіхота з Рицарем Дзеркал, сутичка з левами, зустріч з герцогським подружжям, чарівником Мерліном і захоплення подвигом Дон Кіхота, що своєю рішучістю розчаклував силу-силенну людей. І нарешті, читачі матимуть змогу оцінити губернаторство Санчо Панси на острові Гармадармія (в інших перекладах Баратарія). Врешті-решт Дон Кіхот спрямує Росинанта до Барселони, щоб довести всім, що він зовсім не такий, яким його зобразив Сід Ахмет Бен-Інхалі. У Барселоні відбувся поєдинок Рицаря Сумного Образу з Рицарем Білого Місяця, яким насправді був його сусіда Самсон Караско. Рицар Білого Місяця переміг Дон Кіхота й змусив його повернутися додому і цілий рік не залишати своє село. Повернувшись додому, Дон Кіхот захворів. У гарячці до нього повернувся розум. Перед смертю він прокляв рицарські романи й склав заповіт небозі, що вона успадкує його майно лише в тому разі, коли вийде заміж за людину, яка у своєму житті не прочитала жодного рицарського роману.