Страстную тоску своих современников по свободной отчизне Лермонтов показал в поэме «Мцыри». Идеи, замыслы поэмы о монахе, рвущемся на свободу, Лермонтов вынашивал десять лет и воплотил их в своей поэме. Родной дом, жизнь, отчизна, борьба, свобода – все соединилось в едином созвездии, наполняя душу читателя тоской по мечте. Гимн «пламенной страсти», жгучего желания – вот что такое поэма «Мцыри»: Я мало жил и жил в плену. Таких две жизни за одну, Но только полную тревог, Я променял бы, если б мог. Я знал одной лишь думы власть, Одну – но пламенную страсть… О чем мечтал одинокий мальчик, который за всю свою жизнь видел только мрачные стены монастыря? Вдохнуть воздух свободы, найти дом и прикоснуться к родной земле… Молодой послушник лелеял мимолетные воспоминания о родных горах, Кавказе, об отце–отважном воине с гордым взором, о песнях юных сестер и о своих играх близ шумного водного потока. Ему представлялся звон отцовской кольчуги, блеск его ружья, тень дома и рассказы стариков… Мцыри настолько сильно скучает по родному краю, что ночью в грозу убегает из монастыря, решив во что бы то ни стало найти путь домой. «Бурное» сердце бесстрашного юноши бьется в унисон с грозой, в то время как монахи, трепеща от страха, молят Бога отвести от них опасность. Но для Мцыри буря ближе и понятнее, чем монастырские тишина и покой. Красота окружающего беглеца нового мира оставила в его душе неизгладимое впечатление. Гармония природы восхитила его, дала почувствовать, что и он является частью этого удивительного мира. И бушующий, усиленный грозою горный поток, стремящийся вырваться из тесного ущелья, тоже заводит «дружбу» с Мцыри, как и ночная гроза. И навсегда остаются у него в душе пышные поля, зеленые холмы, темные скалы и виденные вдали, сквозь туман, покрытые снегом горы далекой отчизны. Критик Белинский однажды сказал о герое этой поэмы Лермонтова: «Что за огненная душа, что за могучий дух у этого Мцыри!». И читатели ближе узнают этот «могучий дух» в битве юноши с барсом. Сердце Мцыри зажигается жаждой борьбы. Бешеный скачок зверя грозит ему смертью, но он предупреждает его верным ударом. Из этой схватки герой выходит победителем. Никто не может убедить Мцыри прекратить поиски своей родины, своей дороги. Даже встреча с грузинкой, пришедшей к реке набрать воды, не заставила послушника отказаться от своей желанной цели. Уже находясь на пороге смерти, когда Мцыри рассказывает о своем трехдневном приключении старику-монаху, он говорит, что жил только на воле. Мцыри не боится смерти, потому что верит, что могила подарит ему покой. Однако ему жаль расставаться с жизнью, ведь жить по-настоящему герою удалось лишь несколько дней. Между чувствами героя и чувствами автора, несомненно, существует очень тесная связь. Лермонтов страстно протестовал против всех видов рабства, боролся за право людей на земное человеческое счастье. И потому монастырь, который вырывает человека из жизни, Лермонтов изображает как клетку с толстыми прутьями, как мрачную тюрьму. Вместо призыва к покорности и смирению, молитвам и покаянию, звучал голос Мцыри, звавшего на волю: От келий душных и молитв… В тот чудный мир тревог и битв, Где в тучах прячутся скалы, Где люди вольны, как орлы. Мцыри отказывается от рая и небесной отчизны во имя своей земной родины: Увы! – за несколько минут Между крутых и темных скал, Где я в ребячестве играл, Я б рай и вечность променял… Молодой Мцыри стал воплощением безумной жажды свободы, тем, кто наравне с Лермонтовым, своим создателем, защищал человеческую волю и отстаивал земные права у неба. И недаром так богат язык поэмы. Создается впечатление, что «поэт брал цвета у радуги, лучи у солнца, блеск у молнии, грохот у громов, гул у ветров». Сама природа ему в этом. Свобода… Это прекрасное слово "свобода"… Повторяй его на всех языках мира, шепчи его про себя или кричи изо всех сил, чтобы тебя слышал каждый. Ведь никто и никогда не сможет отнять у тебя стремление и жажду стать свободным.
Маленький хлопчик Чарлі Бакет живе у бідності. Мешкає він разом зі свою сім'єю (мамою, татом, двома бабусями та двома дідусями) у маленькій дерев'яній хатинці на краю великого міста. Йому раз на рік — на день народження — дарують єдиний дарунок — маленький шоколадний батончик.
У цьому ж самому місті живе ексцентричний виробник шоколаду Віллі Вонка, який закрив свою фабрику для сторонніх очей після того, як його конкуренти викрали кілька таємних рецептів. І ось, одного дня, газета повідомляє, що Вонка знову відкриває фабрику, але тільки для кількох щасливці: вони повинні знайти п'ять Золотих квитків, які будуть заховані під обгортками п'яти шоколадних батончиків і наприкінці екскурсії всі вони як спеціальний дарунок отримують пожиттєвий запас солодощів. Перші чотири Золотих квитки знаходять: товстий, жадібний хлопець на ім'я Авґустус Ґлуп; дівчина, розбещена батьками, яка намагається бути ідеальною - Верука Солт; дівчина, котра цілий день жує жуйку намагаючись поставити новий всесвітній рекорд, Віолета Бореґард і Майк Тіві, хлопець, який дуже добре розбирається в електроніці. Та дивує собою батьків.
Останнього дня січня, Чарлі йде дуже голодним додому і знаходить в канаві присипану снігом однодоларову банкноту. Він купує два шоколадних батончики і в другому знаходить п'ятий та останній Золотий квиток. Ті люди, які знаходилися у магазині намагалися викупити останній квиток за 50, 100 доларів. Але хлопчині допоміг продавець, який умовив його швидко йти додому, та нікому не віддавати цей квиток. У квитку написано, що екскурсія фабрикою розпочнеться 1 лютого о 10 годині ранку, а також, що він може взяти з собою одного чи двох родичів. Батьки Чарлі вирішили дозволити дідуню Джо, який колись працював на фабриці, піти з ним.
Під час екскурсії фабрикою діти зустрічають умпа-лумпів, расу маленьких людей, які допомагають Віллі Вонці робити різні солодощі. На фабриці всі діти, за винятком Чарлі, не звертають уваги на попередження Вонки і потрапляють по черзі в різні ситуації, які змушують їх покинути фабрику. Під час кожного такого покидання умпа-лумпи співають про них моральну пісню. Оскільки в кінці залишається тільки Чарлі, Вонка вітає його з перемогою і пояснивши реальну причину екскурсії, називає його своїм наступником. Вони летять у великому скляному ліфті до будинку Чарлі, а інші четверо дітей йдуть додому. В будинку, Вонка за є всю родину Чарлі перебратися до нього на фабрику.
Маленький хлопчик Чарлі Бакет живе у бідності. Мешкає він разом зі свою сім'єю (мамою, татом, двома бабусями та двома дідусями) у маленькій дерев'яній хатинці на краю великого міста. Йому раз на рік — на день народження — дарують єдиний дарунок — маленький шоколадний батончик.
У цьому ж самому місті живе ексцентричний виробник шоколаду Віллі Вонка, який закрив свою фабрику для сторонніх очей після того, як його конкуренти викрали кілька таємних рецептів. І ось, одного дня, газета повідомляє, що Вонка знову відкриває фабрику, але тільки для кількох щасливці: вони повинні знайти п'ять Золотих квитків, які будуть заховані під обгортками п'яти шоколадних батончиків і наприкінці екскурсії всі вони як спеціальний дарунок отримують пожиттєвий запас солодощів. Перші чотири Золотих квитки знаходять: товстий, жадібний хлопець на ім'я Авґустус Ґлуп; дівчина, розбещена батьками, яка намагається бути ідеальною - Верука Солт; дівчина, котра цілий день жує жуйку намагаючись поставити новий всесвітній рекорд, Віолета Бореґард і Майк Тіві, хлопець, який дуже добре розбирається в електроніці. Та дивує собою батьків.
Останнього дня січня, Чарлі йде дуже голодним додому і знаходить в канаві присипану снігом однодоларову банкноту. Він купує два шоколадних батончики і в другому знаходить п'ятий та останній Золотий квиток. Ті люди, які знаходилися у магазині намагалися викупити останній квиток за 50, 100 доларів. Але хлопчині допоміг продавець, який умовив його швидко йти додому, та нікому не віддавати цей квиток. У квитку написано, що екскурсія фабрикою розпочнеться 1 лютого о 10 годині ранку, а також, що він може взяти з собою одного чи двох родичів. Батьки Чарлі вирішили дозволити дідуню Джо, який колись працював на фабриці, піти з ним.
Під час екскурсії фабрикою діти зустрічають умпа-лумпів, расу маленьких людей, які допомагають Віллі Вонці робити різні солодощі. На фабриці всі діти, за винятком Чарлі, не звертають уваги на попередження Вонки і потрапляють по черзі в різні ситуації, які змушують їх покинути фабрику. Під час кожного такого покидання умпа-лумпи співають про них моральну пісню. Оскільки в кінці залишається тільки Чарлі, Вонка вітає його з перемогою і пояснивши реальну причину екскурсії, називає його своїм наступником. Вони летять у великому скляному ліфті до будинку Чарлі, а інші четверо дітей йдуть додому. В будинку, Вонка за є всю родину Чарлі перебратися до нього на фабрику.