Його звали лицар Айвенго; незважаючи на молодість, жоден з його соратників не перевершив Айвенго в мистецтві володіння зброєю. "
"всі побачили гарні, хоч засмаглі від сонця риси двадцятип'ятирічного юнака з густими русявими кучерями. Обличчя його було бліде, мов смерть, і де-не-де поплямоване кров'ю"
Ровена - до Айвенго: "Дарую тобі цей вінець, лицарю, як нагороду, призначену мужньому переможцеві. І ніколи вінець лицарства не був покладений на більш гідне чоло".
"Чим більше перешкод і труднощів, тим більше слави попереду."
"Ревеко, люба Ревеко! — вигукнув Айвенго. — Це зовсім не жіноча справа. Не наражай себе на небезпеку, тебе можуть поранити чи вбити, і я все життя мучитимусь усвідомленням, що це сталося через мене. Принаймні візьми отого старого щита, прикрийся ним і постарайся якомога менше висуватися за віконну решітку."
"— Але подумайте про ваше королівство, государю, — заперечив Айвенго, — вашому королівству загрожують розпад і міжусобна війна, а вашим підданим — незчисленні лиха, якщо вони втратять свого монарха в одній із тих сутичок, у які вам вгодно втручатися кожен Божий день, на кшталт тієї, від якої ви щойно врятувались." "— Я не хочу ні користуватися його обладунком, ні віддавати його тіло на поталу, — сказав лицар Айвенго. — Він боровся за віру християнську. А нині він упав не від руки людської, а з волі Божої. Але нехай його поховають тихо і скромно, як личить загиблому за неправе діло. "
"Айвенго довго й щасливо жив з Ровеною, бо з ранньої юності їх зв'язували узи взаємної любові. І кохали вони одне одного ще більше тому, що зазнали стільки перешкод до свого з'єднання."
В своём поместье Покровское живёт богатый и знатный барин Кирила Петрович Троекуров. Зная его крутой нрав, его боятся все соседи, кроме бедного помещика Андрея Гавриловича Дубровского, отставного поручика гвардии и бывшего сослуживца Троекурова. Оба они вдовцы. Дубровский имеет сына Владимира, служащего в Петербурге, а у Троекурова есть дочь Маша, живущая с отцом, и Троекуров часто заговаривает о своём желании женить детей.
Неожиданная размолвка ссорит друзей, а гордое и независимое поведение Дубровского отдаляет их друг от друга ещё сильнее. Самовластный и всесильный Троекуров, чтобы выместить раздражение, решает лишить Дубровского имения и приказывает заседателю Шабашкину отыскать «законный» путь к этому беззаконию. Судейские крючкотворы исполняют желание Троекурова, и Дубровского вызывают к земскому судье для решения дела.
Його звали лицар Айвенго; незважаючи на молодість, жоден з його соратників не перевершив Айвенго в мистецтві володіння зброєю. "
"всі побачили гарні, хоч засмаглі від сонця риси двадцятип'ятирічного юнака з густими русявими кучерями. Обличчя його було бліде, мов смерть, і де-не-де поплямоване кров'ю"
Ровена - до Айвенго: "Дарую тобі цей вінець, лицарю, як нагороду, призначену мужньому переможцеві. І ніколи вінець лицарства не був покладений на більш гідне чоло".
"Чим більше перешкод і труднощів, тим більше слави попереду."
"Ревеко, люба Ревеко! — вигукнув Айвенго. — Це зовсім не жіноча справа. Не наражай себе на небезпеку, тебе можуть поранити чи вбити, і я все життя мучитимусь усвідомленням, що це сталося через мене. Принаймні візьми отого старого щита, прикрийся ним і постарайся якомога менше висуватися за віконну решітку."
"— Але подумайте про ваше королівство, государю, — заперечив Айвенго, — вашому королівству загрожують розпад і міжусобна війна, а вашим підданим — незчисленні лиха, якщо вони втратять свого монарха в одній із тих сутичок, у які вам вгодно втручатися кожен Божий день, на кшталт тієї, від якої ви щойно врятувались." "— Я не хочу ні користуватися його обладунком, ні віддавати його тіло на поталу, — сказав лицар Айвенго. — Він боровся за віру християнську. А нині він упав не від руки людської, а з волі Божої. Але нехай його поховають тихо і скромно, як личить загиблому за неправе діло. "
"Айвенго довго й щасливо жив з Ровеною, бо з ранньої юності їх зв'язували узи взаємної любові. І кохали вони одне одного ще більше тому, що зазнали стільки перешкод до свого з'єднання."
Объяснение:
В своём поместье Покровское живёт богатый и знатный барин Кирила Петрович Троекуров. Зная его крутой нрав, его боятся все соседи, кроме бедного помещика Андрея Гавриловича Дубровского, отставного поручика гвардии и бывшего сослуживца Троекурова. Оба они вдовцы. Дубровский имеет сына Владимира, служащего в Петербурге, а у Троекурова есть дочь Маша, живущая с отцом, и Троекуров часто заговаривает о своём желании женить детей.
Неожиданная размолвка ссорит друзей, а гордое и независимое поведение Дубровского отдаляет их друг от друга ещё сильнее. Самовластный и всесильный Троекуров, чтобы выместить раздражение, решает лишить Дубровского имения и приказывает заседателю Шабашкину отыскать «законный» путь к этому беззаконию. Судейские крючкотворы исполняют желание Троекурова, и Дубровского вызывают к земскому судье для решения дела.