Стихотворение написано летом 1819 года и продолжает цикл романтических произведений Жуковского, в которых выражен принцип двоемирия (мир реальный противопоставлен невыразимому).
«Невыразимое» — элегия, грустное лирическое раздумье. Самое важное в жизни нельзя выразить словами: «И лишь молчание понятно говорит». В этой строчке выражена основная мысль стихотворения. Элегия пронизана лёгкой грустью. Лирический герой размышляет над загадкой существования – «невыразимым». Он приходит к выводу: жизнь настолько прекрасная и сложная, что «земной язык» по сравнению с ней ничтожен.
В стихотворении есть архаизмы, которые придают речи торжественность: «льзя», «сия», «глас». Для поэтического синтаксиса характерны риторические вопросы, восклицания:
И разновидное с единством согласила!
Но где, какая кисть ее изобразила?
Из средств выразительности можно выделить эпитеты («дивною природой», «небрежною и легкою свободой»), олицетворения («молчание понятно говорит»), метафоры («пожар заката»).
Стихотворение написано шестистопным ямбом. Оно построено по принципу кольцевой рифмовки. Женская рифма чередуется с мужской, что придаёт элегии гармоничность.
В названии стихотворения выражена его тема – «Невыразимое», то, что нельзя передать словами. Мне стихотворение показалось сложным и в то же время интересным и глубоким.
Іван Франко у повісті "Захар Беркут" звертається до сивої давнини. Він хотів показати, що гармонійне співжиття людей виправдане історією, що суспільство, у якому існує рівноправність, витримує будь-які випробування.
"Захар Беркут" — героїко-романтична повість про далеке минуле нашого народу. Автор осмислив і показав події ХІП століття, оживив картини героїчної боротьби. Про ті часи, які описав Іван Франко, збереглося мало історичних документів, тому письменник звернувся до народних легенд та переказів. Подібний епізод про знищення монгольської навали і про до сил природи згадується у переказі, записаному від Миколи Гасинця із Закарпаття та в передмові до поеми "Собутка" польського поета С. Гощинського. У цих творах показано героїчну боротьбу місцевих жителів з татарами, зроблено наголос на взаємовиручці та взаємодо Жителі Тухлі відважні й сміливі, винахідливі, кмітливі. Більш за все вони люблять свій край, свою землю, цінують свободу і незалежність, воліють краще вмерти, ніж потрапити в полон.
В образах головних героїв автор втілив свій ідеал справді вільної людини. Це й Мирослава, яка воліє краще вмерти під тином з голоду, ніж стати зрадницею рідного краю, і залюблений у красу Тухольщини мужній лицар Максим, який з гордістю говорив: "Се наша Тухольщина, наш рай". До останнього бився він з ворогами на підступах до свого села. Палкий патріот, він вирішив прийняти смерть, але не зрадити громаду. Та найбільше я захоплений Захаром Беркутом, який готовий пожертвувати сином задля загального добра. Цей вчинок свідчить про жертовність і високий патріотизм вождя тухольської громади.
Стихотворение написано летом 1819 года и продолжает цикл романтических произведений Жуковского, в которых выражен принцип двоемирия (мир реальный противопоставлен невыразимому).
«Невыразимое» — элегия, грустное лирическое раздумье. Самое важное в жизни нельзя выразить словами: «И лишь молчание понятно говорит». В этой строчке выражена основная мысль стихотворения. Элегия пронизана лёгкой грустью. Лирический герой размышляет над загадкой существования – «невыразимым». Он приходит к выводу: жизнь настолько прекрасная и сложная, что «земной язык» по сравнению с ней ничтожен.
В стихотворении есть архаизмы, которые придают речи торжественность: «льзя», «сия», «глас». Для поэтического синтаксиса характерны риторические вопросы, восклицания:
И разновидное с единством согласила!
Но где, какая кисть ее изобразила?
Из средств выразительности можно выделить эпитеты («дивною природой», «небрежною и легкою свободой»), олицетворения («молчание понятно говорит»), метафоры («пожар заката»).
Стихотворение написано шестистопным ямбом. Оно построено по принципу кольцевой рифмовки. Женская рифма чередуется с мужской, что придаёт элегии гармоничность.
В названии стихотворения выражена его тема – «Невыразимое», то, что нельзя передать словами. Мне стихотворение показалось сложным и в то же время интересным и глубоким.
Іван Франко у повісті "Захар Беркут" звертається до сивої давнини. Він хотів показати, що гармонійне співжиття людей виправдане історією, що суспільство, у якому існує рівноправність, витримує будь-які випробування.
"Захар Беркут" — героїко-романтична повість про далеке минуле нашого народу. Автор осмислив і показав події ХІП століття, оживив картини героїчної боротьби. Про ті часи, які описав Іван Франко, збереглося мало історичних документів, тому письменник звернувся до народних легенд та переказів. Подібний епізод про знищення монгольської навали і про до сил природи згадується у переказі, записаному від Миколи Гасинця із Закарпаття та в передмові до поеми "Собутка" польського поета С. Гощинського. У цих творах показано героїчну боротьбу місцевих жителів з татарами, зроблено наголос на взаємовиручці та взаємодо Жителі Тухлі відважні й сміливі, винахідливі, кмітливі. Більш за все вони люблять свій край, свою землю, цінують свободу і незалежність, воліють краще вмерти, ніж потрапити в полон.
В образах головних героїв автор втілив свій ідеал справді вільної людини. Це й Мирослава, яка воліє краще вмерти під тином з голоду, ніж стати зрадницею рідного краю, і залюблений у красу Тухольщини мужній лицар Максим, який з гордістю говорив: "Се наша Тухольщина, наш рай". До останнього бився він з ворогами на підступах до свого села. Палкий патріот, він вирішив прийняти смерть, але не зрадити громаду. Та найбільше я захоплений Захаром Беркутом, який готовий пожертвувати сином задля загального добра. Цей вчинок свідчить про жертовність і високий патріотизм вождя тухольської громади.
Объяснение: