Роман джонатана свіфта подорожі гуллівера складається з чотирьох частин, в кожній описується одна з чотирьох подорожей головного героя. головним героєм романа є лемвдель гуллівер, хірург, а після - і капітан декількох кораблів. перша частина романа описує відвідини гуллівером ліліпутії. само назва країни говорить читачеві про те, як її мешканці. на початку жителі ліліпути зустрічають гуллівера цілком привітно. йому ім’я людина гори, житло, забезпечують живленням - що особливо важко - адже йогораціон рівний раціону сімсот двадцяти восьми ліліпутів. з гуллівером привітно розмовляє сам імператор, надає йому безліч почестей. одного разу гулліверу дарують навіть титул нардака, найвищий титул в державі. це відбувається після того, як гуллівер пішки притягає через протоку весь флот ворожої держави влефуську. поступово гуллівер все докладніше знайомиться з життям ліліпутії і дізнається, що в цій країні існують дві партії - тремексени і слемексени, кожна з них відрізняється тим, що одні є прихильниками низьких каблуків, а інші - прихильники високих. на цьому грунті між ними виникають жорстокі спори. ще банальніша-причина війни між ліліпутієй і блефуську: вона полягає в питанні про тому^ з якого боку розбивати яйця - з гострого або тупого кінця.у результаті гуллівер збігає з ліліпутії на блефуську, звідки на спеціально збудованому ним човні відпливає, і зустрічає купецьке судно. він повертається до ії і привозить з собою мініатюрних овечок, які незабаром розповсюджуються повсюдно. друга частина романа оповідає читачеві про те, як головний герой проводить час на бробдінгнеге - острові велетнів. тепер його сприймають, як карлика. він зазнає безліч пригод, поки не опиняється біля королівського двору. гуллівер стає улюбленим співбесідником самого короля. у одній з бесід він розповідає, що історія ії - ні що інше, як купа змов, смути, вбивств, революцій і висилок. тим часом гулліві’р відчуває себе в цій країні все більш принизливо: положення ліліпута в країні велетнів йому неприємне. він виїжджає геть, але удома, в ії, довгий час все навколо йому здається дуже маленьким. у частині третьою гуллівер потрапляє спочатку на острів лапуту, що літає. далі з цього острова він спускається на континент і потрапляє в місто лагадо. тут його приголомшують поєднання безмежного розорення і якихось оазисів процвітання. ці оазиси - все, що залишилося від минулого, нормального життя, до того, як з’явилися прожектори. прожектори - це люди, що побували на острові лапуту і вирішили, що і на землі так само слід перестворювати всю науку, мистецтво, закони, мови. стомившись від цих чудес, гуллівер має намір відплисти на батьківщину, але по дорозі додому виявляється спочатку на острові глаббдобдріб, а потім в королівстві лаггнегг. у четвертій, завершальній частині роману, автор оповідає про те, як гуллівер опинився в країні гуїнгнмів. гуїнгнми - це коні, але саме в них герой знаходить цілком людські риси: доброту, порядність, чесність. у служінні у гуїнгнмів знаходяться злобні і мерзенні істоти - йеху. йеху зовні дуже схожі на людину, але по характеру і поведінці є породженням мерзоти. проте чудово прожити свої дні головний герой тут не може. доброчесні і виховані гуингнмн виганяють його до йеху - тільки за те, що зовні він схожий на них. гуллівер повертається до ії, щоб більше вже не здійснювати подорожей ніколи. так завершується роман джонатане свіфта подорожі гуллівера.
писал поэт о родном доме, где его босоногое детство с «пытливыми глазами». На этом месте сейчас построен Дом-музей поэта.
Во дворе, утопающем в цветах летом, посетителей встречает бюст П. Васильева работы скульптора Е. Мергенова и архитектора К. Монтахаева.
В двух комнатах бревенчатого пятистенника как будто остановилось Время. Здесь Вы увидите купеческую «горку»; гнутые венские стулья; вольтеровское кресло, сидя в котором за ломберным столиком, П. Васильев писал стихи; прялку и старинные часы, мерно отстукивающие минуты. На окнах - герань, воспетая поэтом. На стенах - фотографии самого поэта, его родных и близких, картины художников Н. Быховецкого, П. Лысенко, С. Музалевского.
Воссозданный интерьер конца XIX – начала XX вв, реликвии семьи Васильевых, личные вещи, фотографии, прижизненные издания поэта, рукописи, которые бережно хранятся в музее, позволяют ощутить атмосферу той эпохи, представить образ мечтательного, восторженного юноши, сочиняющего свои первые поэтические строки.
История создания Дома-музея начинается с открытия в 1987 году в Областном историко-краеведческом музее им. Потанина литературного отдела, ставшего впоследствии музеем литературы и искусства.
По инициативе и ходатайству энтузиастов, васильеведов, его вдовы Е. А. Вяловой в декабре 1990 года литературный отдел разместился в доме поэта. Но, построенный еще в 1866 году, он находился в аварийном состоянии, поэтому и было принято решение провести реконструкцию здания.
Торжественное открытие Дома-музея состоялось 23 декабря 1994 года, в день рождения П. Васильева. Большинство экспонатов для нового музея были переданы Е. А. Вяловой, дочерью поэта Н. П. Фурман, братом В. Н. Васильевым.
Благодаря поисковой работе С. А. Музалевского, узнавшего о П. Васильеве от известного фотографа, краеведа Д. П. Багаева, благодаря исследованиям Ст. Черных и Г. Тюрина, совершивших путешествие «по следам» поэта, дальнейшим изысканиям сотрудников музея и васильеведов были восстановлены подлинная биография П. Васильева, его литературное наследие. В последующие годы фонды Дома-музея постоянно пополнялись документами и материалами не только о жизни и творчестве П. Васильева, но и его поэтов-современников воссоздать образ самобытного поэта, осмыслить его творчество.
В стенах «васильевского заповедника», как с любовью называют Дом-музей павлодарцы, проводятся литературно-музыкальные вечера для любителей поэзии, встречи с известными литераторами, проходят заседания ЛитО имени П. Васильева.
За годы существования Дом-музей посетили гости из США, Франции, Польши, Белоруссии, России, Казахстана. Произведения П. Васильева переведены на многие языки мира. Поэт «действительно яркого, самобытного дарования» дорог всем истинным ценителям поэзии, потому что наполненные «неистощимой силой бытия» васильевские стихи восхищают свежестью, новизной, жизнерадостностью. Поэзия Павла Васильева – это бесценный вклад в сокровищницу нашей культуры.
писал поэт о родном доме, где его босоногое детство с «пытливыми глазами». На этом месте сейчас построен Дом-музей поэта.
Во дворе, утопающем в цветах летом, посетителей встречает бюст П. Васильева работы скульптора Е. Мергенова и архитектора К. Монтахаева.
В двух комнатах бревенчатого пятистенника как будто остановилось Время. Здесь Вы увидите купеческую «горку»; гнутые венские стулья; вольтеровское кресло, сидя в котором за ломберным столиком, П. Васильев писал стихи; прялку и старинные часы, мерно отстукивающие минуты. На окнах - герань, воспетая поэтом. На стенах - фотографии самого поэта, его родных и близких, картины художников Н. Быховецкого, П. Лысенко, С. Музалевского.
Воссозданный интерьер конца XIX – начала XX вв, реликвии семьи Васильевых, личные вещи, фотографии, прижизненные издания поэта, рукописи, которые бережно хранятся в музее, позволяют ощутить атмосферу той эпохи, представить образ мечтательного, восторженного юноши, сочиняющего свои первые поэтические строки.
История создания Дома-музея начинается с открытия в 1987 году в Областном историко-краеведческом музее им. Потанина литературного отдела, ставшего впоследствии музеем литературы и искусства.
По инициативе и ходатайству энтузиастов, васильеведов, его вдовы Е. А. Вяловой в декабре 1990 года литературный отдел разместился в доме поэта. Но, построенный еще в 1866 году, он находился в аварийном состоянии, поэтому и было принято решение провести реконструкцию здания.
Торжественное открытие Дома-музея состоялось 23 декабря 1994 года, в день рождения П. Васильева. Большинство экспонатов для нового музея были переданы Е. А. Вяловой, дочерью поэта Н. П. Фурман, братом В. Н. Васильевым.
Благодаря поисковой работе С. А. Музалевского, узнавшего о П. Васильеве от известного фотографа, краеведа Д. П. Багаева, благодаря исследованиям Ст. Черных и Г. Тюрина, совершивших путешествие «по следам» поэта, дальнейшим изысканиям сотрудников музея и васильеведов были восстановлены подлинная биография П. Васильева, его литературное наследие. В последующие годы фонды Дома-музея постоянно пополнялись документами и материалами не только о жизни и творчестве П. Васильева, но и его поэтов-современников воссоздать образ самобытного поэта, осмыслить его творчество.
В стенах «васильевского заповедника», как с любовью называют Дом-музей павлодарцы, проводятся литературно-музыкальные вечера для любителей поэзии, встречи с известными литераторами, проходят заседания ЛитО имени П. Васильева.
За годы существования Дом-музей посетили гости из США, Франции, Польши, Белоруссии, России, Казахстана. Произведения П. Васильева переведены на многие языки мира. Поэт «действительно яркого, самобытного дарования» дорог всем истинным ценителям поэзии, потому что наполненные «неистощимой силой бытия» васильевские стихи восхищают свежестью, новизной, жизнерадостностью. Поэзия Павла Васильева – это бесценный вклад в сокровищницу нашей культуры.