"Інститутка" - перша українська соціально-побутова повість в Україні, написана Марком Вовчком. Головний конфлікт твору виникає між панами і кріпаками, які працюють на перших. Пани жорстоко відносяться до найманих працівників. Марія Вілінська робить літературний, не зовсім помітний жест - дає імена лише кріпакам і намагається довести, що кріпаки такі ж самі люди, як і пани.
Устина – головна героїня повісті. Людина великого серця. Дівчина-кріпачка, від імені якої ведеться розповідь. Батька та матері вона не мала, зростала сиротою на чужині. Тяжким було її дитинство. В десять років вона працює у панському дворі. Дівчина зазнала багато знущань від старої поміщиці. Але Устина дуже добра, лагідна, її мова пересипана пестливими словами.
Я була здивована ти, яку жорстокість дозволяє собі пані. Вона майже не побила Устину, а, коли дівчині було зле, вона звинувачувала її в тому, що вона лінива і просто не хоче працювати.
У повісті є розповідь про стару бабусю, котра також працювала на молоду панночку. Бабуся дала дітям по яблуку, а панночці було жабідно віддати. За це вона вдарила стару, а Устина встала на захист бабусі. Тут ми можемо сказати про її відважність і сміливість.
Мені подобається образ Устини. Вона, як один портрет всього кріпацтва: змучена і бідолашна. Але вона сильна, і прагне бути щасливої і робити добро іншим людям, а не лише собі.
Автор показала, що Устина, звичайна кріпачка, морально вища за свою панночку. І правда народна, звичайно, за нею. З великою переконливістю авторка доводить, що пани-кріпосники зайві на нашій землі. Панночка скалічила життя Устині, але можна припустити, що й подальша доля інститутки складеться дуже й дуже непросто.
Творчість Шарля Бодлера займає особливе місце у французькій поезії. Історія прижиттєвої і посмертної слави Бодлера найменше відповідає звичайному уявленню про долю класиків, хоча давно вже ніхто не сумнівається в тому, що Бодлер – класик, одна з “надвечних” вершин французької та європейської поезії.
Рідко чия творчість так упереджено сприймалась і так однобічно тлумачиться за життя поета і навіть в його подальшому поетичному безсмерті. Буржуазні сучасники сприйняли цього поета як якесь породження пекла, як монстра, котрий смакує найогидніше, що є в житті, як людину, одержимого болючою манією викриття і самовикриття, що ображає всі святині, всі моральні норми.
Цей вердикт був оформлений навіть юридично – в 1857 р. книзі Бодлера “Квіти зла” був винесений судовий вирок, який звинувачував поета в “злочинній образі суспільної моралі”, в аморальності, в “грубому і ображаючому сором’язливість реалізмі”. До речі, незадовго до цього паризький суд виніс аналогічний судовий вирок “Мадам Боварі” – раннього роману Флобера.
Через якесь десятиліття після того, як помер напівзлиденний, обмовлений молвою поет, у Франції і Європі запанував символізм. Декаданс став одночасно хворобою покоління і модою, і ім’я Бодлера було високо піднято на щит, стало одним з прапорів символізму. Але і нове століття по-своєму, може бути, частіше і мимоволі, спотворювало особистість і творчість Бодлера, відверто пристосовуючи їх до своїх смаків.
У поезії Бодлера ретельно відшукувалися всі можливості тлумачити його як предтечу символізму, як поета неясних, темних смислів і іносказань.
Дуже цікаво простежити, як, наприклад, в перекладах російських символістів, навіть в самих ретельних, мимоволі обволікались містичним туманом кристально ясні і чіткі думки і образи Бодлера, як цей справді класичний карбований стиль розпливався, як би сіпався містичним серпанком і позбавлявся своєї конкретності. Але й не тільки це – символістська традиція залишила нам односторонній образ Бодлера як співака виключно болючих, темних станів душі, як всесвітнього мізантропа, співака занепаду і смерті. Тепер це вже не засуджувалося; навпаки, це вважалося тепер його головною перевагою.
"Інститутка" - перша українська соціально-побутова повість в Україні, написана Марком Вовчком. Головний конфлікт твору виникає між панами і кріпаками, які працюють на перших. Пани жорстоко відносяться до найманих працівників. Марія Вілінська робить літературний, не зовсім помітний жест - дає імена лише кріпакам і намагається довести, що кріпаки такі ж самі люди, як і пани.
Устина – головна героїня повісті. Людина великого серця. Дівчина-кріпачка, від імені якої ведеться розповідь. Батька та матері вона не мала, зростала сиротою на чужині. Тяжким було її дитинство. В десять років вона працює у панському дворі. Дівчина зазнала багато знущань від старої поміщиці. Але Устина дуже добра, лагідна, її мова пересипана пестливими словами.
Я була здивована ти, яку жорстокість дозволяє собі пані. Вона майже не побила Устину, а, коли дівчині було зле, вона звинувачувала її в тому, що вона лінива і просто не хоче працювати.
У повісті є розповідь про стару бабусю, котра також працювала на молоду панночку. Бабуся дала дітям по яблуку, а панночці було жабідно віддати. За це вона вдарила стару, а Устина встала на захист бабусі. Тут ми можемо сказати про її відважність і сміливість.
Мені подобається образ Устини. Вона, як один портрет всього кріпацтва: змучена і бідолашна. Але вона сильна, і прагне бути щасливої і робити добро іншим людям, а не лише собі.
Автор показала, що Устина, звичайна кріпачка, морально вища за свою панночку. І правда народна, звичайно, за нею. З великою переконливістю авторка доводить, що пани-кріпосники зайві на нашій землі. Панночка скалічила життя Устині, але можна припустити, що й подальша доля інститутки складеться дуже й дуже непросто.
Творчість Шарля Бодлера займає особливе місце у французькій поезії. Історія прижиттєвої і посмертної слави Бодлера найменше відповідає звичайному уявленню про долю класиків, хоча давно вже ніхто не сумнівається в тому, що Бодлер – класик, одна з “надвечних” вершин французької та європейської поезії.
Рідко чия творчість так упереджено сприймалась і так однобічно тлумачиться за життя поета і навіть в його подальшому поетичному безсмерті. Буржуазні сучасники сприйняли цього поета як якесь породження пекла, як монстра, котрий смакує найогидніше, що є в житті, як людину, одержимого болючою манією викриття і самовикриття, що ображає всі святині, всі моральні норми.
Цей вердикт був оформлений навіть юридично – в 1857 р. книзі Бодлера “Квіти зла” був винесений судовий вирок, який звинувачував поета в “злочинній образі суспільної моралі”, в аморальності, в “грубому і ображаючому сором’язливість реалізмі”. До речі, незадовго до цього паризький суд виніс аналогічний судовий вирок “Мадам Боварі” – раннього роману Флобера.
Через якесь десятиліття після того, як помер напівзлиденний, обмовлений молвою поет, у Франції і Європі запанував символізм. Декаданс став одночасно хворобою покоління і модою, і ім’я Бодлера було високо піднято на щит, стало одним з прапорів символізму. Але і нове століття по-своєму, може бути, частіше і мимоволі, спотворювало особистість і творчість Бодлера, відверто пристосовуючи їх до своїх смаків.
У поезії Бодлера ретельно відшукувалися всі можливості тлумачити його як предтечу символізму, як поета неясних, темних смислів і іносказань.
Дуже цікаво простежити, як, наприклад, в перекладах російських символістів, навіть в самих ретельних, мимоволі обволікались містичним туманом кристально ясні і чіткі думки і образи Бодлера, як цей справді класичний карбований стиль розпливався, як би сіпався містичним серпанком і позбавлявся своєї конкретності. Але й не тільки це – символістська традиція залишила нам односторонній образ Бодлера як співака виключно болючих, темних станів душі, як всесвітнього мізантропа, співака занепаду і смерті. Тепер це вже не засуджувалося; навпаки, це вважалося тепер його головною перевагою.
Объяснение: