Дубровский-герой 19 века, человек, очень храбрый, добрый. Готов сделать все ради любви и правосудия. Получив письмо от отца, едет к нему. Отец умирает у него на руках. Вскоре после смерти отца к Дубровскому приезжают чиновники с известием о том, что имение переходит в руки к Троекурову. Дубровский остается не с чем. Жители Костеневки не хотят переходить к другому хозяину, и Дубровский решает спалить дом и приказывает своему рабочему открыть двери, чтобы чиновники смогли выйти из дома пока он будет гореть. Но он его ослушался и запер двери. Чиновники сгорели и всю вину повесили, на Дубровского. Чтобы прокормить свой народ и восстановить правосудия, Дубровский становится разбойником. Ему приходится останавливать на дорогах богатых помещиков и грабить их. И вдруг Дубровскому везет, он перехватывает по случайности француза, который хочет быть учителем французского у Троекурова и, заплатив 10 000 рублей, берет паспорт учителя и направляется туда вместо него. Дубровский становится учителем. Троекуров решает потешиться над Дубровским и садит, его в клетку с медведем. Дубровский, будучи человеком, очень храбрым и смелым, убивает медведя. Удивлению и гневу Троекурова нет предела! Дубровский ждет удобного случая для мести, но вдруг в доме Троекурова он знакомится с его дочерью, Машей, и влюбляется в нее. Однако любовь к Маше оказывается неудачной, потому что Маша выходит поневоле замуж за соседа. Дубровский пытается ее. Проследив за Марией, он подстерегает ее с женихом с и окружает карету. Владимир освобождает свою возлюбленную и в этот момент в него стреляют. От ранения в плечо, он теряет силы и падает в обморок. Подельники Дубровского отвозят его в шалаш, который находился в лесу. Там он приходит в себя. Внезапно на него и его людей нападают солдаты, Дубровский одерживает победу.
Несколько дней спустя Дубровский собирает своих сподвижников и сообщает о своём намерении оставить их. Дубровский исчезает. Ходит слух, что он скрылся за границу.
Дубровский-это человек с очень сильным характером и очень тонкой душой, на мой взгляд «благородный разбойник».
Головний герой роману В. Підмогильного «Місто» — виходець з села Степан Радченко, який приходить до міста для навчання у виші. Та через певні обставини йому не вдається закінчити навчальний заклад. Степан влаштовується на роботу в редакцію журналу і разом з цим починає займатися літературною творчістю. Він заводить собі багато друзів, яких об’єднують спільні інтереси, зокрема літературне життя міста.
На перший погляд, Степан Радченко — типовий інтелігент перших пореволюційних років. Та це тільки на перший погляд. Бо В. Підмогильному, справжньому знавцю психології людської душі, вдалося створити досить неоднозначний, навіть складний образ «завойовника міста». Степан виявився людиною, сповненою суперечностей. Він зовні привабливий і красивий, у літературних колах користується певним авторитетом, але душа його темна.
Як каже сам автор, у нього щось залишилося від дикого звіра, адже місто, яке зустріло його так гостинно, Степан прагне не просто підтоптати, а покласти собі під ноги. У душі Степана Радченка відбувається постійний двобій між добром і злом, між правдою і кривдою. Безпринципність героя заважає визначитися, що ж для нього головніше у цьому двобої.
Уважно аналізуючи роман, можна визначити, що Степан Радченко — людина-завойовник, який просто розбазарює свій талант. Доказом цього може бути один з епізодів твору, у якому Степана за на вечірку до інституту читати власне оповідання під назвою «Бритва». «Успіх був великий, та Степан до цього успіху поставився дуже неприхильно і навіть не визнав за потрібне підняти квітку, кинуту йому на сцену, цей перший лавр із вінка своєї майбутньої слави».
Головний герой роману «Місто» дуже любив літературу, яка стала для нього найдорожчою і найближчою. Степан вважав, що розуміння літератури — це перша ознака культурної людини. Себе ж він позначав як людину «насиченого розуму», яка повинна спілкуватися тільки з «тими далекими фігурами, що йому часом випадало з ними здибатись». А ось життя оточуючих людей здавалося Степанові не вартим уваги.
Поступово Степан Радченко підкорював місто. У нього з’явилася простора світла квартира у центральному районі, а потім знайомі, знайомі знайомих, їхні родичі, і так все далі й глибше: «його капелюх щораз частіше здіймався на вулиці...». І навіть Зосі, яку, здавалося б, кохав, він постійно доводив перевагу громадського життя над особистим, постійно читав їй мораль, у яку й сам не вірив.
Час від часу Степан все ж таки відчував, що остаточно і безповоротно губить себе. Залишки особистого «я» намагалися примусити його з’ясувати своє єство і повернутися до себе справжнього. Та перемагали зовсім інші, протилежні думки.
Дубровский-герой 19 века, человек, очень храбрый, добрый. Готов сделать все ради любви и правосудия. Получив письмо от отца, едет к нему. Отец умирает у него на руках. Вскоре после смерти отца к Дубровскому приезжают чиновники с известием о том, что имение переходит в руки к Троекурову. Дубровский остается не с чем. Жители Костеневки не хотят переходить к другому хозяину, и Дубровский решает спалить дом и приказывает своему рабочему открыть двери, чтобы чиновники смогли выйти из дома пока он будет гореть. Но он его ослушался и запер двери. Чиновники сгорели и всю вину повесили, на Дубровского. Чтобы прокормить свой народ и восстановить правосудия, Дубровский становится разбойником. Ему приходится останавливать на дорогах богатых помещиков и грабить их. И вдруг Дубровскому везет, он перехватывает по случайности француза, который хочет быть учителем французского у Троекурова и, заплатив 10 000 рублей, берет паспорт учителя и направляется туда вместо него. Дубровский становится учителем. Троекуров решает потешиться над Дубровским и садит, его в клетку с медведем. Дубровский, будучи человеком, очень храбрым и смелым, убивает медведя. Удивлению и гневу Троекурова нет предела! Дубровский ждет удобного случая для мести, но вдруг в доме Троекурова он знакомится с его дочерью, Машей, и влюбляется в нее. Однако любовь к Маше оказывается неудачной, потому что Маша выходит поневоле замуж за соседа. Дубровский пытается ее. Проследив за Марией, он подстерегает ее с женихом с и окружает карету. Владимир освобождает свою возлюбленную и в этот момент в него стреляют. От ранения в плечо, он теряет силы и падает в обморок. Подельники Дубровского отвозят его в шалаш, который находился в лесу. Там он приходит в себя. Внезапно на него и его людей нападают солдаты, Дубровский одерживает победу.
Несколько дней спустя Дубровский собирает своих сподвижников и сообщает о своём намерении оставить их. Дубровский исчезает. Ходит слух, что он скрылся за границу.
Дубровский-это человек с очень сильным характером и очень тонкой душой, на мой взгляд «благородный разбойник».
Объяснение:
Головний герой роману В. Підмогильного «Місто» — виходець з села Степан Радченко, який приходить до міста для навчання у виші. Та через певні обставини йому не вдається закінчити навчальний заклад. Степан влаштовується на роботу в редакцію журналу і разом з цим починає займатися літературною творчістю. Він заводить собі багато друзів, яких об’єднують спільні інтереси, зокрема літературне життя міста.
На перший погляд, Степан Радченко — типовий інтелігент перших пореволюційних років. Та це тільки на перший погляд. Бо В. Підмогильному, справжньому знавцю психології людської душі, вдалося створити досить неоднозначний, навіть складний образ «завойовника міста». Степан виявився людиною, сповненою суперечностей. Він зовні привабливий і красивий, у літературних колах користується певним авторитетом, але душа його темна.
Як каже сам автор, у нього щось залишилося від дикого звіра, адже місто, яке зустріло його так гостинно, Степан прагне не просто підтоптати, а покласти собі під ноги. У душі Степана Радченка відбувається постійний двобій між добром і злом, між правдою і кривдою. Безпринципність героя заважає визначитися, що ж для нього головніше у цьому двобої.
Уважно аналізуючи роман, можна визначити, що Степан Радченко — людина-завойовник, який просто розбазарює свій талант. Доказом цього може бути один з епізодів твору, у якому Степана за на вечірку до інституту читати власне оповідання під назвою «Бритва». «Успіх був великий, та Степан до цього успіху поставився дуже неприхильно і навіть не визнав за потрібне підняти квітку, кинуту йому на сцену, цей перший лавр із вінка своєї майбутньої слави».
Головний герой роману «Місто» дуже любив літературу, яка стала для нього найдорожчою і найближчою. Степан вважав, що розуміння літератури — це перша ознака культурної людини. Себе ж він позначав як людину «насиченого розуму», яка повинна спілкуватися тільки з «тими далекими фігурами, що йому часом випадало з ними здибатись». А ось життя оточуючих людей здавалося Степанові не вартим уваги.
Поступово Степан Радченко підкорював місто. У нього з’явилася простора світла квартира у центральному районі, а потім знайомі, знайомі знайомих, їхні родичі, і так все далі й глибше: «його капелюх щораз частіше здіймався на вулиці...». І навіть Зосі, яку, здавалося б, кохав, він постійно доводив перевагу громадського життя над особистим, постійно читав їй мораль, у яку й сам не вірив.
Час від часу Степан все ж таки відчував, що остаточно і безповоротно губить себе. Залишки особистого «я» намагалися примусити його з’ясувати своє єство і повернутися до себе справжнього. Та перемагали зовсім інші, протилежні думки.