Михайло Коцюбинський, услiд за Тарасом Шевченком, Нечуєм-Левицьким, опоетизував волелюбний дух трудящих Украïни. Остап Мандрика був вихований на оповiданнях дiда, "який ходив у Сiч, а потiм рiзав панiв в Уманi". Тi розповiдi пробуджували в дитячiй головi химернi мрiï, вояцький запал. Остап не хотiв змиритися з тим, що вiн, Соломiя, дiд - не бiльше, нiж худоба в пана. Вiн часто згадує, як катували сивого дiдуся на стайнi, як погрожував оббiлувати i його самого пан. Остап любив кожну стежечку, кожний горбочок рiдноï землi, але жити в неволi - гiрше смертi. Цiєю вiдчайдушнiстю у своєму прагненнi до волi вiн нагадує козака Голоту, Миколу Джерю, героïв Шевченка.
Та справжнiм вiдкриттям в лiтературi було створення письменником образу жiнки, не тiльки покривдженоï, стражденноï, а й сильноï, смiливоï, здатноï до боротьби за свою долю. "Ваша Соломiя - то джерело пiд час спеки... то завдаток типу жiнок, що умiють боронити себе", - так визначала цей образ вiдома громадська дiячка того часу Н. Кобринська. Щоб бути справжнiм товаришем Остаповi, вона жертвує своєю красою, чудесними косами. Засмученi очi Соломiï не покидають з того часу нашу уяву. Бачимо ïх, коли з жахом стежить Соломiя за високими вогняними горами палаючих плавнiв i в останньому вiдчаï кличе тяжко пораненого Остапа; коли на човнi разом з Iваном готує напад на турецьких козакiв, щоб звiльнити свого коханого; коли чорна безодня дунайськоï води заховує тiло...
Дорогою, найвищою цiною заплатила Соломiя за жадання бути вiльною, гiрку цiну дав за волю Остап: все життя списане на спинi, а половина душi навiки залишилася в Дунаï. Такий трагiчний кiнець оповiдання ще раз пiдкреслює волелюбнiсть украïнського народу, його прагнення будь-якою цiною добитися свободи.
Война людей раскрывает и в хорошую, и в дурную сторону.
Альберту и война не требовалась, чтобы обнаружить всю его гнусную сущность. И чтобы доказать, что он был жирной, поганой, кусачей вошью, Юра негласно начал с ним настоящую войну.
Для начала Юра накидал фельдфебелю вшей в его истрепанную походами шинельку,
затем из клапанной коробки противогаза убрал противоаэрозольный фильтр (сетку), чтоб немчура задохнулся от паров и вредных веществ, зная, что экология в стране оставляет желать лучшего..
Голь на выдумки хитра, как говорится в русской пословице,
а Юра, слывший в школе лидером на всякие выдумки, к тому же будучи сообразительным малым не по годам, весь свой ум и изобретательность направил именно в русло мести, объявив жирному рыжему немчуре тихую беспощадную войну.
Вот что значит русский характер! Вот что значит Родину любить !
Пришедший к нам с войной, будет живьем сожрат клопами и вшами, либо задохнется, увидев бескрайние красоту и величие нашей необъятной Родины.
Как говорится : " Их бин нах отсель, фельдфебель Альберт Фозен с Мюнхену."
Михайло Коцюбинський, услiд за Тарасом Шевченком, Нечуєм-Левицьким, опоетизував волелюбний дух трудящих Украïни. Остап Мандрика був вихований на оповiданнях дiда, "який ходив у Сiч, а потiм рiзав панiв в Уманi". Тi розповiдi пробуджували в дитячiй головi химернi мрiï, вояцький запал. Остап не хотiв змиритися з тим, що вiн, Соломiя, дiд - не бiльше, нiж худоба в пана. Вiн часто згадує, як катували сивого дiдуся на стайнi, як погрожував оббiлувати i його самого пан. Остап любив кожну стежечку, кожний горбочок рiдноï землi, але жити в неволi - гiрше смертi. Цiєю вiдчайдушнiстю у своєму прагненнi до волi вiн нагадує козака Голоту, Миколу Джерю, героïв Шевченка.
Та справжнiм вiдкриттям в лiтературi було створення письменником образу жiнки, не тiльки покривдженоï, стражденноï, а й сильноï, смiливоï, здатноï до боротьби за свою долю. "Ваша Соломiя - то джерело пiд час спеки... то завдаток типу жiнок, що умiють боронити себе", - так визначала цей образ вiдома громадська дiячка того часу Н. Кобринська. Щоб бути справжнiм товаришем Остаповi, вона жертвує своєю красою, чудесними косами. Засмученi очi Соломiï не покидають з того часу нашу уяву. Бачимо ïх, коли з жахом стежить Соломiя за високими вогняними горами палаючих плавнiв i в останньому вiдчаï кличе тяжко пораненого Остапа; коли на човнi разом з Iваном готує напад на турецьких козакiв, щоб звiльнити свого коханого; коли чорна безодня дунайськоï води заховує тiло...
Дорогою, найвищою цiною заплатила Соломiя за жадання бути вiльною, гiрку цiну дав за волю Остап: все життя списане на спинi, а половина душi навiки залишилася в Дунаï. Такий трагiчний кiнець оповiдання ще раз пiдкреслює волелюбнiсть украïнського народу, його прагнення будь-якою цiною добитися свободи.
Война людей раскрывает и в хорошую, и в дурную сторону.
Альберту и война не требовалась, чтобы обнаружить всю его гнусную сущность. И чтобы доказать, что он был жирной, поганой, кусачей вошью, Юра негласно начал с ним настоящую войну.
Для начала Юра накидал фельдфебелю вшей в его истрепанную походами шинельку,
затем из клапанной коробки противогаза убрал противоаэрозольный фильтр (сетку), чтоб немчура задохнулся от паров и вредных веществ, зная, что экология в стране оставляет желать лучшего..
Голь на выдумки хитра, как говорится в русской пословице,
а Юра, слывший в школе лидером на всякие выдумки, к тому же будучи сообразительным малым не по годам, весь свой ум и изобретательность направил именно в русло мести, объявив жирному рыжему немчуре тихую беспощадную войну.
Вот что значит русский характер! Вот что значит Родину любить !
Пришедший к нам с войной, будет живьем сожрат клопами и вшами, либо задохнется, увидев бескрайние красоту и величие нашей необъятной Родины.
Как говорится : " Их бин нах отсель, фельдфебель Альберт Фозен с Мюнхену."